Теорія доведення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Теорія доведення (доказів) є розділом математичної логіки, який представляє докази у вигляді формальних математичних об'єктів, здійснюючи їх аналіз за допомогою математичних методів. Докази, як правило, представлені у вигляді індуктивно визначеної структури даних, таких як списки і дерева, створених відповідно до аксіом і правил виводу формальних систем. Таким чином, теорія доказів є синтаксичною, на відміну від семантичної теорії моделей. Разом з теорією моделей, аксіоматичною теорією множин та теорією обчислень, теорія доказів є одним з так званих «чотирьох стовпів» основ математики.

Історія[ред.ред. код]

Хоча формалізація логіки набагато виросла в роботах таких діячів, як Готлоб Фреге, Джузеппе Пеано, Бертран Расселл, і Ріхард Дедекінд, історія сучасної теорії доказів часто розглядається як створена Давидом Гільбертом, який ініціював те, що називається Програма Гільберта в основах математики. Оригінальна робота Курта Геделя про теорію доказів була вперше висунута, і відразу же спростована. Вся ця робота була проведена за допомогою доказів обчислення і отримала назву система Гільберта.

Теорія доведення спочатку з'явилася у зв'язку з програмою Гільберта (див. Формалізм), із завданням обгрунтування того, що кожен формальний висновок змістовно інтерпретуючого (реального) твердження дає змістовно правильний результат, що включає в разі потреби і відповідну будову.

Одним із кроків у напрямку до даної мети здавалося доказ несуперечності формальних теорій. Цей засіб непомітно підмінив собою мету, і тому першим результатом теорії доказів була теорема Геделя про неповноту і її наслідок — про недовідності несуперечності.

Формальне доведення[ред.ред. код]

Коли говорять про формальний доказ, перш за все описують формальну модель — набір (або множину) аксіом, записаних за допомогою формальної мови, і правил виводу. Формальним виводом називається скінчена впорядкована множина рядків, написаних на формальній мові, таких, що кожна з них або є аксіомою, або отримана з попередніх рядків застосуванням одного з правил виводу. Формальним доказом твердження називається формальний вивід, останнім рядком якого є дане твердження. Твердження, що має формальний доказ, називається теоремою, а множина всіх теорем в даній формальній моделі (що розглядається разом з алфавітом формальної мови, множиною аксіом і правил виводу) називається формальною теорією.

Теорія називається повною, якщо для будь-якого твердження доведено або воно, або його заперечення, і несуперечливою, якщо в ній не існує тверджень, які можна довести разом з їхніми запереченнями. Більшість математичних теорій, як показує перша теорема Геделя про неповноту, є неповними, тобто в них існують твердження, про істинність яких нічого сказати не можна. Найпоширенішим набором аксіом у наш час є аксіоматика Цермело — Френкеля з аксіомою вибору (хоча деякі математики виступають проти використання останньої). Теорія на основі цієї системи аксіом не повна (наприклад, континуум-гіпотеза не може бути ані доведена, ані спростована в ній). Не зважаючи на повсюдне використання цієї теорії в математиці, її несуперечність не може бути доведена методами її самої. Проте, переважна більшість математиків вірять в її несуперечність, вважаючи, що інакше суперечності вже давно були б виявлені.

Методи доведення[ред.ред. код]

Пряме доведення[ред.ред. код]

При прямому доведенні висновок встановлюється через логічну комбінацію аксіом, визначень і раніше доведених теорем. Для прикладу розглянемо доведеення, що сума двох парних цілих чисел також є парною:

кожне з двох парних чисел x та y ми можемо за визначенням записати у вигдяді x = 2a та y = 2b, де a і b — деякі цілі числа, бо x та y діляться на 2. Але тоді сума x + y = 2a + 2b = 2(a + b) також ділиться на 2, так що вона є парною за визначенням.

Цей доказ використовує визначення парних цілих чисел, і також дистрибутивний закон додавання.

Індуктивний доказ[ред.ред. код]

Докладніше у статті Математична індукція

Припустимо, що потрібно встановити справедливість нескінченної послідовності тверджень, занумерованих натуральними числами: P_1, P_2, \ldots, P_n, P_{n+1}, \ldots. Припустимо, що

  1. Встановлене, що P1 вірно. (Це твердження називається базою індукції.)
  2. Для будь-якого n доведено, що якщо вірно Pn, то вірно Pn + 1. (Це твердження називається індукційним переходом.)

Тоді всі твердження нашої послідовності вірні.

Метод перестановки[ред.ред. код]

Метод перестановки встановлює істинність твердження Якщо А, то Б доведенням еквівалентного твердження Якщо не Б, то не А.

Доведення від зворотного[ред.ред. код]

Докладніше у статті Доведення від супротивного

Цей метод доведення відомий також як приведення до абсурду (лат. reductio ad absurdum). Доказ твердження A проводиться таким чином. Спочатку приймають припущення, що твердження A невірно, а потім доводять, що за такого припущення було б вірне деяке твердження B, яке заздалегідь невірне. Отримана суперечність показує, що початкове припущення було невірним, і тому вірне твердження ¬¬A, яке за законом подвійного заперечення рівносильно твердженню A.

Конструктивний доказ[ред.ред. код]

Докладніше у статті Конструктивний доказ

Конструктивний доказ або доведення наданням прикладу — це конструювання конкретного прикладу з властивостями, для того щоб довести, що існують приклади з цими властивостями. Наприклад, Жозеф Ліувілль, для того щоб довести існування трансцендентних чисел, явно сконструював таке число.

Метод витягів[ред.ред. код]

При доведенні методом витягів висновок про істиність твердження досягається розділенням твердження на скінчену кількість випадків і доведенням кожного такого випадку окремо. Кількість таких випадків може бути дуже великою. Наприклад, перший доказ проблеми чотирьох фарб складався з розгляду 1936 випадків. Більшість цих випадків розглядала комп'ютерна програма, а не людина. Сучасніші коротші докази теореми про чотири фарби все одно вимагають розгляду понад 600 випадків.

Ймовірносний доказ[ред.ред. код]

Ймовірносним доказом називають метод, коли існування прикладу доводиться засобами теорії ймовірності. Тільки не треба плутати цей метод з аргументом, що теорема «ймовірно» істинна. Такого типу арументи називаються «правдподібністю» і не можуть вважатися доказом. Ймовірносний доказ, поруч із конструктивним методом, є одним з багатьох шляхів доведення теореми існування.

Комбінаторний доказ[ред.ред. код]

Суть комбінаторного доказу полягає у встановлені еквівалентності різних виразів, так що вони представляють той самий об'єкт, але в різний спосіб. Звичайно, для того щоб показати, що дві інтерпретації дають той самий об'єкт, використовується бієкція.

Неконструктивне доведення[ред.ред. код]

Неконструктивне доведення встановлює, що певний математичний об'єкт повинен існувати () тобто певний X, що задовільняє f(X)), без пояснення, як цей об'єкт може бути встановлений. Часто це робиться приведенням до протиріччя твердження, що такого об'єкта не існує. На противагу цьому, конструктивне доведення встановлює існування об'єкта представленням способу визначення об'єкта.

Відомим прикладом неконструктивного доведення є доказ існування двох ірраціональних чисел a і b, таких що ab є числом раціональним.

  • Або \sqrt{2}^{\sqrt{2}} є раціональним числом і ми маємо приклад (де a=b=\sqrt{2}),
  • або ж (\sqrt{2}^{\sqrt{2}})^\sqrt{2}=\sqrt{2}^2=2 показує, що ми маємо a=\sqrt{2}^{\sqrt{2}} та b=\sqrt{2}.

Ані доказу, ані заперечення[ред.ред. код]

Існує клас математичних тверджень, для яких не існує ані доказу, ані спростування (тобто доведення зворотного твердження) в рамках аксіоматики Цермело — Френкеля, стандартної основи теорії множин. Як приклад можна навести континуум-гіпотезу. Якщо погодитися з непротивоічністю аксіом Френкеля — Цермело, існування таких прикладів нам гарантує перша теорема неповноти Геделя. Чи можна довести певне твердження чи його спростування, не завжди очевидно і може вимагати надзвичайної техніки для встановлення цього факту.

Елементарний доказ[ред.ред. код]

Елементарним доведенням називають докази, що не потребують складного аналізу.

В деяких випадках теореми, як наприклад теорема про асимптотичний розподіл простих чисел, вимагала застосування «вищої» математики. Але з часом були отримані нові докази з використанням елементарної техніки.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гільберт Д., Бернайс П. — Основи математики. .
  • Кліні С. К. Введення в метаматематику. М, 1957.
  • Такеуті Г. Теорія доказів. М., 1978.
  • Асмус В. Ф. Учение логики о доказательстве и опровержении. — М., 1954.
  • Горский Д. П., Ивин А. А., Никифоров А. А. Краткий словарь по логике. — М., 1991.
  • Ерышев А. А., Лукашевич Н. П., Сластенко Е. Ф. Логика. — К.: МАУП, 2000.
  • Иванов Е. А. Логика. — М., 2001.
  • Івін О. А. Логіка. — К.,1996.
  • Кириллов В. И., Старченко А. А. Логика. — М., 1995.
  • Литвак М. Е. Как узнать и изменить свою судьбу. — Ростов-на Дону: Феникс, 2002.
  • Рузавин Н. В. Логика и аргументация. — М., 1997.
  • Эйсман А. А. Логика доказывания. — М., 1997.