Теорія катастрофи вулкана Тоба

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Теорія катастрофи вулкана Тоба — супервулканічне виверження, яке відбулося в період між 69 000 і 77 000 років тому на озері Тоба (Суматра, Індонезія). Ця подія визнана одним з найбільших на Землі відомих вивержень. Відповідно гіпотези катастрофа, що відбулася, викликала глобальну вулканічну зиму 6-10 років і, можливо, 1000-річне похолодання.

Катастрофа Тоба[1][2] є найліпше вивчене супер-виверження[3] У 1993 році науковий журналіст Енн Гіббонс запропонував зв'язок між виверженням і пляшкового горла в еволюції людини його було підтримано Майкл Рампіно з Нью-Йоркського університету і Стівен Селф з Гавайського університету в Маноа. У 1998 році теорія отримала подальший розвиток Стенлі Амвросій з Університету штату Іллінойс в Урбана-Шампейн. Інші дослідники не вбачають ніяких доказів між виверженням Тоба і пляшковим горлом.

Надвиверження[ред.ред. код]

Виверження Тоба відбулося на місці сьогоденного озера Тоба близько 73000 ± 4000 років [4][5][6][7] тому. Це виверження було останнім з трьох провідних вивержень Тоба за останній 1 млн років[8]

Геологічне підгрунтя подій — у підмурівку острова Суматра знаходиться зона субдукції. Тихоокеанська плита літосфери зі швидкістю 6 сантиметрів на рік занурюється тут під Євразійську плиту. При цьому ділянки мантії, розташовані над плитою що занурюється, розплавляються. У результаті цих процесів і утворилася величезна магматична камера, через великий тиск і перенапруження стався вибух. За оцінкою дослідників, подібне траплялося тут і раніше: наприклад, близько 840 тисяч років тому і близько 700 тисяч років тому (два попередні виверження).


Останнє виверження, за оцінками, досягло 8 балів за шкалою VEI, утворивши комплекс кальдери 100 × 30 km²[9] За різними оцінками було вивержено від 2,000 km³ до 3,000 km³ магми, найчастіше приймається цифра у 2800 км³ (близько 7×1015 kg), з яких 800 км³ випало у вигляді попелу[10] Його вибух був у 100 разів більше, ніж у найбільше виверження вулкана в новітній історії — виверження гори Тамбора, 1815 в Індонезії, що викликало у 1816 "Рік без літа" у північній півкулі[11]

У радіусі кількох тисяч кілометрів від вулкана, очевидно, все було знищено цією катастрофою. Потужність виверження, що тривало, за оцінкою дослідників, протягом двох тижнів, була еквівалента вибуху приблизно однієї гігатони тринітротолуолу.

Через виверження Тоба що відбулося в Індонезії, випав шар попелу близько 15 см по всій Південній Азії. Ковдра вулканічного попелу також покрила Індійський океан, Аравійське і Південно-Китайське море[12]

Вулканічна зима та похолодання[ред.ред. код]

Виверження Тоба ймовірно збіглося з настанням останнього льодовикового періоду. Michael L. Rampino і Stephen Self стверджують, що виверження призвело до «вулканічної зими» і падіння середньої глобальної температури поверхні на 3-5°С і прискорило перехід від теплого до холодного періоду останнього льодовикового циклу.[13].

Шар попелу, що передував фазі похолодання, відбито в зразках льодовикових кернів Гренландії, (проте у льодах Антарктиди, втім, не помічено поки ніяких слідів цієї катастрофи).

Теорія пляшкового горла[ред.ред. код]

«Вулканічна зима» викликала масову загибель рослин і тварин і стала причиною різкого скорочення чисельності Homo sapiens, припустив археолог Стенлі Емброуз з Іллінойсського університету, який висунув в 1998 році теорію еволюційного «пляшкового горла», яке минуло тоді людство. За його оцінкою, велика частина людей загинула від голоду і холоду. Вціліла лише невелика популяція людей, що мала ареал розселення в Екваторіальній Африці.

Напередодні виверження на нашій планеті проживало, до речі, кілька видів гомінідів. Якщо Homo sapiens населяли переважно африканський континент, то Європа була оплотом Homo neanderthalensis, а Азія — Homo erectus і Homo floresiensis. Проте подальша історія цих гомінідів наразі вельми кепсько вивчена.

Примітки[ред.ред. код]