Теорія культивації

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Основне положення Теорії культивації (англ. Cultivation theory, рос. Теория культивации) полягає в тому, що чим більше часу глядач проводить перед телевізором, тим більше його сприйняття світу наближається до того образу реальності, який він бачить на екрані[1][2].

Розроблена Джорджем Гербнером і Ларрі Гроссом в Університеті Пенсільванії, теорія культивації є результатом декількох великих дослідницьких проектів в рамках загального дослідницького проекту під назвою «Культурні показники» (англ. Cultural Indicators). Мета цього проекту — виявлення і відстеження «культиваційних» (розвиваючих) впливів телебачення на глядачів (телезалежність). Вони були «пов'язані з ефектом ТБ-програмування (зокрема, програмування насильства) на ставлення та поведінку американського суспільства»[3].

Гербнер стверджує, що загальна заклопотаність з приводу впливу телебачення на аудиторію випливає з безпрецедентної централізації телебачення в американській культурі. Він прирівняв владу телебачення до влади релігії, кажучи, що телебачення є в сучасному суспільстві тим, чим була релігія в колишні часи.

Основні положення теорії[ред.ред. код]

Телебачення принципово відрізняється від інших форм засобів масової інформації[4]

Науковці Гербнер, Гросс, Морган, і Сфгноріелі стверджували, що подібно впливу релігії і науки на соціальні тенденції в попередні часи, наразі телебачення є джерелом найпоширюваніших зображень і повідомлень в історії. Повторювальні шаблони масових повідомлень і зображень з ТБ формують головну течію загального символічного середовища[5].

Телебачення, на думку Гербнера і його колег, є «головним творцем синтетичних культурних моделей (розваг в поєднанні з інформацією) для щонайрізноріднішої масової аудиторії, включаючи великі групи людей, яких система масової інформації ніколи раніше не охоплювала». На цій основі логічно побудовано третє припущення про те, що суть свідомості, культивованого телебаченням, — не стільки в конкретних установках і думках, скільки в базових поняттях про «факти» життя і нормах, судженнях, на яких грунтуються висновки.

Телебачення формує спосіб мислення і відносин в нашому суспільстві.

Оскільки більшість телестанцій і мереж націлені на одну і ту ж аудиторію і залежать від порівняно узагальнених, формалізованих, циклічних і повторюваних типів програм та сюжетів, як четверту гіпотезу автори проекту заявили, що важливою культурною функцією телебачення є стабілізація соціальних моделей, культивація опору до зміни, тобто ТБ — це засіб соціалізації та окультурення.

Гербнер зауважив, що телебачення доходить до людей, в середньому, більш ніж сім годин на день. Під час перегляду, телебачення пропонує «централізовану система оповідок»[6]. Ми живемо в умовах, які ми розповідаємо і телебачення розповідає ці історії через новини, драми, і рекламує майже це майже кожному переважну більшість часу[4].

Ефекти телебачення обмежені.

Погоджуючись, що спостережуваний вимірюваний власний внесок телебачення в культуру відносно малий, Дж. Гербнер і його колеги наполягали, що незважаючи на низький рівень, ефект культивації має значні наслідки для суспільства. Вчені часто порівнюють ефект культивації з глобальними кліматичними змінами — зниження температури на всій планеті всього на кілька градусів знову може привести до льодовикового періоду, так і малий, але суттєвий вплив може мати вирішальне значення.

Хоча цей ефект не піддається точному науковому виміру, спостереженню і тісно пов'язаний з іншими культурними факторами.

Процес культивації[ред.ред. код]

Теоретики культивації стверджують, що їх основна заслуга в тому, що вони виявили процес культивації, який проходить двома способами. Перший — магістральний — спостерігається найчастіше у тих, хто проводить перед екраном багато часу, коли телевізійні символи стають всевладними і пригнічують інші джерела інформації та ідей про навколишній світ. Внутрішні уявлення про соціальну реальність поступово вливаються — не в політичному, а в культурному плані — в основний потік, зміст якого швидше відповідає телевізійній реальності, ніж об'єктивній.

Другий варіант культивації здійснюється через резонанс, коли глядачі бачать на телеекрані те, що найбільше збігається з їх власними повсякденними реальностями. По суті, ці люди отримують «подвійну дозу» культивації, оскільки те, що вони бачать по ТБ, знаходить відгук у їх реальному житті.

Критика теорії[ред.ред. код]

Деякі науковці стверджують, що концепція ефекту культивації має статус гіпотези, а не формальної теорії медіавпливу, що пояснюється недостатністю емпіричних доказів, які розкривають дане явище. Зокрема, дослідження не змогли пояснити психологічний механізм ефекту культивації, тобто те, як телеглядачі вчаться конструювати своє сприйняття соціальної реальності[1].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Брайант Дж., Томпсо С. (2004). Основы воздействия СМИ. Москва: Вильямс. ISBN 0-0724-3576-3.  (рос.)
  2. Cohen, J. & Weimann, G. (2000). Cultivation Revisited: Some Genres Have Some Effects on Some Viewers. Communication Reports, 13(2), 99.
  3. Miller, K. (2005). Communications theories: Perspectives, processes, and contexts. New York: McGraw-Hill.
  4. а б Gerbner, G., Gross, L., Jackson-Beeck, M., Jeffries-Fox, S. & Signorielli, N. (1978). Cultural indicators violence profile no. 9. Journal of Communication, 28(3), 176 — 207.
  5. Gerbner, G., Gross, L., Morgan, M., & Signorielli, N. (1986). Living with television: The dynamics of the cultivation process. In J. Bryant & D. Zillman (Eds.), Perspectives on media effects (pp. 17-40). Hilldale, NJ: Lawrence Erlbaum Associates.
  6. Gerbner, G. (1998). Cultivation analysis: An overview. Mass Communication and Society, 3/4, 175 — 194.

Джерела[ред.ред. код]