Теорія надійності
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Тео́рія наді́йності — наука, що вивчає закономірності розподілу відмов технічних пристроїв, причини і моделі їх виникнення.
Теорія надійності вивчає методи забезпечення стабільності роботи об'єктів (виробів, пристроїв, систем тощо) в процесі проектування, виробництва, приймання, експлуатації та зберігання.
Встановлює і вивчає кількісні показники надійності. Досліджує зв'язок між показниками ефективності і надійності.
Базою математичного апарату теорії надійності є [ред.]
- Теорія ймовірностей
- Математична статистика
- Математична логіка
- Теорія випадкових процесів
- Теорія масового обслуговування
- Теорія графів
- Теорія оптимізації
Теорія надійності в техніці викликала до життя такі нові наукові напрямки, як [ред.]
- Фізика відмов
- Статистична теорія міцності
- Технічна діагностика
- Інженерна психологія
- Дослідження операцій
- Планування експерименту
Основні поняття і визначення теорії надійності технічних пристроїв сформульовані в ГОСТ 27,002 89 «Надійність в техніці. Основні поняття. Терміни та визначення.»
Див. також [ред.]
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
