Теорія організацій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тео́рія організа́ції - є системою знань про закономірності функціонування та розвитку організаційних відносин в природі та суспільстві.

Теорія організації покликана дати ключ до засвоєння законів і принципів організаційних систем, має зробити їх зрозумілими з точки зору внутрішнього устрою і механізму фунціонування.

Теорія організації нарівні з такими науками як енегргетика, синергетика, теорія систем утворюють теоретичний фундамент багатьох прикладних наук, до яких крім теорії організації належить багато інших.

Організація - це група людей, діяльність яких координується для досягнення спільної цілі або цілей. (М.Мескон)

Об'єктом ТО є організаційний досвід оточуючої нас дійсності (соціальної та природньої).

Задачі: систематизація досвіду в поясненні та узагальненні способів цієї організації, встановлення тенденцій та закономірностей розвитку.

Предметом ТО є організаційні відносини між працівниками і організаціями як по вертикалі, так і по горизонталі. Таким чином, теорію організації можна також назвати теорією організаційних відносин.

Рядок з абзацу

Методом ТО є: набір теоретико-пізнавальних і логічних принципів та категорій, а також наукового інструментарію для дослідження системи організаційних відносин.

Основними методами теорії організації є:

  • метод індукції (допомагає знайти різні форми організації)
  • статистичний метод (частота повтореності фактів)
  • абстрактно-аналітичний метод (допомагає встановлювати зв'язки і тенденції розвитку організації)
  • порівняльний метод (розкриває тенденції й закономірності розвитку організаційних систем)

Функції теорії організації:

  • пізнавальна
  • методологічна
  • раціонально-організаційна
  • прогностична

Закони та принципи організації:

  • закон самозбереження
  • закон розвитку
  • закон синергії
  • закон композиції та пропорційності (закон гармонійності)
  • закон інформованості та впорядкованості
  • закон єдності, аналізу та синтезу

Закон самозбереження полягає в тому, що кожна матеріальна система свідомо чи стихійно прагне до збереження своєї якісної визначеності, для чого використовує весь свій потенціал.

Закон розвитку - кожна матеріальна система прагне досягнути найбільшого сумарного потенціалу при проходженні всіх стадій життєвого циклу.

Закон синергії - будь-яка складна динамічна система намагається отримати максимальний ефект завдяки своїй можливості до кооперації.

Закон композиції та пропорційності (закон гармонійності) - кожна матеріальна система прагне зберегти в своїй структурі всі необхідні елементи, які знаходяться в заданому співвідношенні та співпорядкуванні.

Закон інформованості та впорядкованості полягає в тому, що чим більше інформації отримує організація (внутрішню і зовнішню), тим більшу відповідальність ця організація матиме.

Закон єдності, аналізу та синтезу - будь яка матеріальна система наманагється налаштуватись на найбільш економний режим функціонування за рахунок постійних змін своєї структури або функцій.