Теорія польової поведінки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тео́рія польо́вої поведі́нки (теорія психологічного поля) — психологічна теорія, яка вивчає зразки взаємодії між індивідумом і оточуючим полем, тобто середовищем. Поняття ввів і розвивав гештальт-психолог Курт Левін, в 40-50-х роках ΧΧ століття.

Теорія поля пояснює поведінку як явище, що може бути отримане від тотального співіснування фактів. Ці співіснуючі факти виробляють «динамічне поле», яке означає, що стан будь-якої частини поля залежить від стану будь-якої іншої частини цього поля. Поведінка залежить від теперішнього стану поля, а не минулого чи майбутнього [1].

Поняття «польової поведінки» Левін ввів для опису сукупності імпульсивних відповідей на зовнішні стимули (стимули оточуючого середовища), які характрезуються низьким рівнем випадковості і переважанням орієнтації суб'єкта на ситуативно значимі об'єкти середовища, яке сприймається (на відміну від орієнтації на прийняту ціль діяльності, тобто на таку ціль, досягнення якої пов'язано із задоволенням наявних у індивідума внутрішніх потреб і мотивів). Така поведінка, наприклад, спостерігається у дітей раннього віку.


Примітки[ред.ред. код]

  1. Sundberg, Norman (2001). Clinical Psychology: Evolving Theory, Practice, and Research. Englewood Cliffs: Prentice Hall. ISBN 0130871192. 

Посилання[ред.ред. код]

  • Левин К. Теория поля в социальных науках / Пер. Є. Сурпіна. — СПб.: Речь, 2000.
  • Росс Л., Нисбетт Р. Человек и ситуация. Уроки социальной психологии // / Пер. Є. Сурпіна. — СПб.: Аспект-Пресс, 1999. — 429 с. — ISBN 5-7567-0234-2.
  • Теория поля К. Левина на www.ido.edu.ru.