Теофраст Ренодо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Теофраст Ренодо

Теофра́ст Ренодо́ (фрThéophraste Renaudot1586, Луден, департамент В'єнна — 25 жовтня 1653Париж) — французький лікар і видавець, засновник першої французької газети у сучасному розумінні цього слова.

Освіта[ред.ред. код]

Теофраст Ренодо народився в грудні 1586 р. в Лудені у скромній протестантській родині середнього класу. Його батько Жан був шкільним вчителем, а мати Сесіль Фурно походила з буржуазного сімейства.   Під керівництвом Даніеля Буланже вивчив латину і грецьку. У 1602 р. поїхав навчатись хірургії у Париж, у 1605 р. продовжив навчання у престижнішому і відкритому для протестантів університеті Монпельє. У Монпельє освіта будувалась на засадах сучасної медицини, де ліки були засновані на хімічних речовинах, в той час як у Парижі ще викладали традиційні медичні знання.

У 20 років, 12 липня 1606 р., Ренодо отримав ступінь доктора медичних наук. Але хлопця вважали ще молодим для практики лікаря. Тому Теофраст почав подорожувати. Він побував в Іспанії, Італії, Швейцарії та Англії.

У 1608 р. він повернувся до Парижу, одружився на Марті Ле Мустьє. У шлюбі подружжя мало дев'ять дітей, двоє з них теж стали лікарями. У 1609 р. оселився у Лудені. Там успішно займався медичною практикою протягом декількох місяців.

Боротьба з бідністю[ред.ред. код]

У 1609 р. Теофраст Ренодо зустрічає Армана Жан дю Плессі де Рішельє та францисканського проповідника Франсуа Леклерка дю Трамбле, отця Жозефа, містика і гарячого прихильника католицької Реформації, які привели Теофраста до питання проблеми бідності в королівстві Франції. Взагалі Ренодо завжди відчував занепокоєння з приводу тяжкого становища знедолених і хворих. Він створив план по боротьбі з бідністю, який Ренодо посилає до Ради Марії Медічі. Завдяки документу 14 жовтня 1612 р. Теофраст отримав посаду лікаря при Людовику XIII. «Договір про бідних», опублікований Ренодо, приніс йому також перший Королівський Ордер на запропоновану адресу.

Теофраст Ренодо, який прагне створити агентство з працевлаштування, відкриває на цьому місці офіс. Тут реєструють заяви про робочі місця, купівлю та продаж, інші об'яви.

3 лютого 1618 р. Теофраст отримує посаду генерального комісара бідних у Королівстві.

У 1625 р. разом з сім'єю їде до Парижу, переходить у католицтво і вступає до Ради Рішельє. Кардинал вважає Теофраста втіленням соціального успіху талановитої людини.

Перше Адресне бюро[ред.ред. код]

У 1629 р. Теофрасту Ренодо дали дозвіл від короля на організацію Адресного бюро (прообраз рекламного агенства). Офіс «Великого півня» відкрили на острові Сіте.

Бюро стає центром різної діяльності, спрямованої на благодійні цілі. Спочатку воно виконує функції агентства з працевлаштування, пізніше при ньому відкривається благодійна клініка (безкоштовна для бідних), де надаються медичні консультації. Тут реєструють заявки на робочі місця, пропозиції з купівлі-продажу, об'яви.

В Адресному бюро будь-яка людина могла отримати довідку або дати оголошення, причому за розміщення реклами платили тільки заможні люди.

Ренодо публікує «Дорожню карту Адресного бюро», аби встановити зв'язок між роботодавцем та здобувачем, продавцем та покупцем. У листопаді 1630 р. кардинал Рішельє дав Адресному бюро офіційний дозвіл поширювати інформацію по всій території Франції. Однак робота тут не приносила Ренодо особливого задоволення.

La Gazette[ред.ред. код]

Кардинал Рішельє завжди добре розумів силу впливу інформації на громадську думку. Він вирішив створити велике друковане видання, яке б висвітлювало його інтереси. З цією метою Рішельє звернув увагу на Теофраста Ренодо. Саме Ренодо судилося створити першу національну французьку газету.

Перший номер офіційної французької газети побачив світ 30 травня 1631 р. Тут надрукували новини з Риму, Праги, Константинополя. Тематика — торгівля, війна, двірцева хроніка, дипломатична інформація. Назву видання «La Gazette» дослідники асоціюють з назвою дрібної срібної монети, якою платили венеціанці в XVI столітті за рукопісні «avvisi». Після цього слово «газета» увійшло в багато європейських мов.

Сам Ренодо навряд зміг би організувати видання без підтрімки всемогутнього кардинала. Теофраст не належав до корпорації видавців-типографів, йому було складно увійти в замкнутий світ паризьких друкарів. За часів Ренодо друкарі й книговидавці згідно зі статутом, повинні були мати гарну освіту і володіти сертифікатом Паризького університету на право займатися цією справою. Щоб відкрити книжкову крамницю в Парижі, необхідно було прожити у місті від чотирьох до шести років. Саме тому «La Gazette» вважали газетою «на замовлення». Тим не менш Теофраст Ренодо був знайомий з природою журналістики. В Італії він уперше побачив газету, у Стразбурзі познайомився з друком фінансових листівок.

«La Gazette» отримала подвійну монополію: на публікацію офіційних політичних новин і об'яв. Виходила раз на тиждень по п'ятницях на чотирьох сторінках. Наклад для того часу був величезним — близько 1200 екземплярів (200 у Парижі, 100 у провінції). Перші сім номерів виходили без позначення, нумерація була єдиною, а наприкінці року видавався «Recueil des Gazettes» ("Річна збірка «La Gazette»). Датуються номери лише з 4 липня, коли вийшов вже шостий випуск.

Спершу зміст складали міжнародні новини, отримані з офіційних джерел. Більшу частину брали з німецьких, італійських та голландських газет. Через це конкуренти неодноразово звинувачували Ренодо у плагіаті. Поступово у «La Gazette» більше уваги стали приділяти внутрішній інформації: повідомленням про військові перемоги Франції, новини життя при дворі, економічна інформація. Але «La Gazette» не друкувала редакційних статей та коментарів.

«La Gazette»

Публікації самого Теофраста Ренодо відрізнялись майже літературним стилем. Сам король читав «La Gazette» і навіть призначив редактору грошову винагороду за його журналістську працю. Деякі важливі статі писав Людовик XIII і кардинал Рішельє. Теофраст Ренодо не прагнув до конфронтації з урядом, що загрожувало втратою королівського патенту. Тому публікації в його виданні ототожнювалися з позицією кардинала, який сам корегував тональність і спрямованість матеріалів. За таку позицію вороги називали Ренодо шпигуном кардинала і шарлатаном. Тим не менш при співставленні манускриптів короля з відповідними статтями «La Gazette», дослідники помітили, що Ренодо передруковував матеріали свого королівського співробітника не дослівно, скорочуючи та виправляючи їх. Найбільш вільним Ренодо був в обговоренні новин з інших країн.

Прибутків видавнича діяльність Ренодо не приносила. Він витрачав на «La Gazette» навіть власну пенсію у 800 ліврів, якої Теофраста могли позбавити при підозрі у нелояльності.

Новаторські кроки Ренодо у видавничій справі[ред.ред. код]

У всіх номерах «La Gazette» були присутні рекламні оголошення. Саме тому Теофраста Ренодо вважають засновником не лише французької журналістики, але й реклами. Вже у третьому номері за 1631 р. вміщено кілька рекламних оголошень.   Окрім реклами ще одним важливим нововведенням Ренодо було розміщення у газеті на платній основі приватних об'яв. Теофраст створив прообраз інформаційного агентства («бюро перекладачів» — інформацію, яка не публікувалась у «La Gazette», редактор продавав іншим видавцям).

Починаючи з листопада 1631 р. Ренодо друкує додаток «Les Nouvelles ordinaries de divers endroits», пояснюючи появу тим, що дві «книжки» зручніше: їх можуть одночасно читати різні люди. Крім того, в «Les Nouvelles ordinaries de divers endroits» публікують західні новини, а в «La Gazette» — східні і середземноморські.

«La Gazette» відрізнялася не тільки великою кількістю різноманітних новин з різних країн, відсутністю чуток, але і ясністю, чіткістю, а головне, якістю стилю, якому Ренодо приділяв велику увагу.

З лютого 1632 по грудень 1633 Ренодо робить спробу видавати щомісячний додаток «Relations des nouvelles du monde», в якому з'являється аналітична та коментаторська журналістика, але незабаром відмовляється від цієї небезпечної на ті часи ідеї і починає випускати «Extraordinaires sortes d'occasionnels», присвячену особливим подіям. Всі ці численні додатки існували в різний час аж до 1670 року, причому за якістю вони перевершували «La Gazette».

Після смерті Рішельє «La Gazette» почали звинувачувати у проурядовості та тісних зв'язках з кардиналом. Це негативно позначилось на її накладі. За наказом Мазаріні видання перенесли у Сен-Жермен, куди довелось їхати і Ренодо. До 1749 р. «La Gazette» залишалась у руках нащадків Ренодо, у 1762 р. була віддана міністерству іноземних справ та перейменована у «Gazette de France». У XX ст. була повністю передана міністру іноземних справ і проіснувала в цілому до 1944 р.

Благодійність[ред.ред. код]

У 1632 році Ренодо видає перший друкований листок оголошень під назвою «Feuille du Bureau d'adresse». Основні рубрики: «Продаж і оренда нерухомості», «Продаж меблів» і «Різне». «Feuille du Bureau d'adresse» виходить епізодично, не є періодичним виданням.

Починаючи з 1633 року він організував щотижневі публічні конференцій за темами, що становлять інтерес, а потім опублікував матеріали-висновки. Близько 240 праць були перекладені англійською мовою і видані в Лондоні в 1664 і 1665 рр.

Паралельно з діяльністю журналіста і видавця, Ренодо мріє лікувати бідних. Він хоче відкрити офіс соціальної допомоги на зразок італійської моделі, створеної у 1462 р. одним з монахів, та легалізованої Папою Львом X. У 1637 р. Теофраст Ренодо отримав від Людовика XIII дозвіл на реалізацію цієї мети. Так з'явилась перша «Гора благочестя».

У 1640 р. Ренодо відкрив диспансер для надання першої медичної допомоги бідним і громадську лабораторію для аптекарів. Лікарі та фармацевти відтепер могли надавати благодійні консультації. Це призвело до конфлікту з медичним факультетом Паризького університету.

У 1642 р. Теофраст Ренодо опублікував перший довідник лікаря — трактат з діагностики. Також був засновником академії, вільної від медицини, для тих, хто не отримав шкільну освіту. Цей заклад був дуже новаторським. Тут читали лекції з фізики, математики, моралі.

Хоче створити «Готель благодійних консультацій», свого роду клініку, де студенти навчаються біля ліжка хворого. У 1643 р. король дарує Ренодо землю у районі Фобур Сент-Антуан.

Останні роки[ред.ред. код]

Смерть Рішельє, а потім і Людовика XIII кардинально змінили життя Теофраста Ренодо. Після декількох процесів з деканом медичного факультету Паризького університету Гаєм Патином суд заборонив Ренодо займатись практикою. Навчальний заклад наголошував, що диплом Ренодо у столиці недійсний, бо виданий у Монпельє. Разом зі своїм сином Теофраст досить довго бореться з системою, але програє. 1 березня 1644 р. парламент зняв з Теофраста всі титули та привілеї — конференції, консультації та благодійні позики. Це рішення, а також розлучення з другою дружиною, стали переломними подіями у житті Теофраста. Єдине, що залишили Ренодо — «La Gazette». Останні роки життя він присвятив журналістиці.

У 1646 р. кардинал Мазаріні зробив його історіографом короля Людовика XIV.

Ренодо помер у Парижі 25 жовтня 1653 році у бідності та забутті, змучений постійними фінансовими труднощами через видання «La Gazette».

Пам'ятник Ренодо у Лудені

У французькому місті Луден існує пам'ятник Теофрасту Ренодо. Також у 1981 р. там засновано музей його імені. Музей воскових фігур розташований у будинку XVI століття, де народився Ренодо. Тут залишились його стіл, документи, копії «La Gazette», навіть першого номеру.

Літературна премія Ренодо[ред.ред. код]

У 1926 р. десять журналістів та літературних критиків заснували французьку літературну премію Ренодо (або премія Теофраста Ренодо; фрPrix Théophraste-Renaudot). Історія описує, що нагорода створена під час очікування результатів обговорення Гонкурівської премії. Тому премія Ренодо присуджується у той самий день, що й Гонкурівська — перший вівторок листопада.

Незважаючи на безгрошів'я, премія є другою за престижністю літературною нагородою у Франції. Суть премії у тому, що через рік після її присудження на честь лауреата влаштовують веселий обід.

До складу першого журі увійшли автори біографії Теофраста Ренодо, опублікованої у 1929 р. в серії «Життя відомих людей».

З 2003 р. на премію Ренодо номінують також за есе, а з 2009 р. — за книги кишенькового формату.

Серед лауреатів різних років — Марсель Еме, Луї Арагон, Роже Пейрефіт, Жорж Перек, Сюзанн Пру, Фредерік Бегбедер.

Література[ред.ред. код]

  • Попов Ю. В. Теофраст Ренодо — основатель французской журналистики // Вестник МГУ. Серия журналистика. «Вестник Московского университета. Серия 10. Журналистика» 1978 р.
  • Беспалова А. Г., Корнилов Е. А., Короченский А. П., История мировой журналистики. Москва — Ростов-на-Дону, видавничий центр «МарТ» 2003
  • Лучинский Ю. В. Очерки истории зарубежной журналистики: Учеб. по-собие. Краснодар, 1996
  • Трыков В. П. История зарубежной журналистики: От истоков до Второй мировой войны. М., 2007

Посилання[ред.ред. код]