Терпило Данило Ількович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данило Ількович Терпило
Зелений.jpg
Інші імена Отаман Зелений
Народився 16 (28) грудня 1886(1886-12-28)
Трипілля
Помер листопад 1919
Стрітівка
Громадянство УНР
Національність українець
Проживання Трипілля
Відомий командир I Дніпровської повстанської дивізії
Конфесія православний

Данило Терпило (отаман Зелений; 16 (28) грудня 1886(18861228), Трипілля — †  кінець листопада 1919, Стрітівка) — суспільний діяч, революціонер і повстанський отаман Російської імперії, а згодом України україноруського козацького походження.

Життєпис[ред.ред. код]

До 1918 року[ред.ред. код]

Народився 16 (28 грудня) 1886 року в селі Трипіллі (тепер Обухівського району Київської області). Закінчив церковнопарафіяльну школу і двокласне земське училище. Навчався в Житомирській школі прапорщиків.

Під час революції 1905–1907 років став членом гуртка соціалістів-революціонерів, який очолював з 1906 року. Вперше арештований 1907 року. Просидів у в'язниці три місяці. Вдруге арештований 22 вересня 1908 року. За антиурядову діяльність і засланий у Холмогори Архангельської губернії на три роки. Брав участь у першій світовій війні: у 19141917 роках мобілізований до російської армії. Проходив службу на Західному фронті при штабі XXXV корпусу.

У 1917 році повернувся в Україну. 1917 року навчався в Житомирській школі прапорщиків, де в той час викладав сотник Никифор Авраменко.[1]

Після Жовтневого перевороту трипільці визнали владу Центральної Ради. Відновлена Іваном Гавришем та Данилом Терпилом Трипільська організація соціалістів-революціонерів мала великий вплив на околиці: Трипільську, Черняхівську, Германівську, Обухівську та Великодмитрівську волості. В той час Данило Терпило з товаришами і закладали мережу майбутнього повстанського руху: структура війська, старшини, зброя, місця збору, агентура, оповіщення та все інше, що входить в поняття забезпечення мобілізаційної готовності.

Проти гетьмана[ред.ред. код]

В березні 1918 року в Трипілля зайшли кайзерівці й гетьманці. Ліберально налаштована українська інтелігенція зайняла антигетьманську позицію.

Агітував за Центральну Раду. У листопаді 1918 брав участь у повстанні проти гетьманського уряду на Трипільщині.

21 листопада вояки Данила Терпила розгромили Трипільську гетьманську варту. Тоді його загін становив близько 4000 селян.

В листопаді 1918 року, визнавши верховенство Директорії УНР, створює трьохтисячну I Дніпровську повстанську дивізію, яка спільно із загонами Петлюри та січових стрільців в грудні 1918 року займає Київ.

Проти Петлюри[ред.ред. код]

В грудні розпустив дивізію. 22 січня 1919 з Києва відправлено загін Січових стрільців на чолі з сотником Думіним на придушення бунту отамана Зеленого (Д. Терпила), якій відмовився виступити на фронт у район Чернігова. В січні 1919 знову збирає армію та співпрацює з червоними, проте після спроби червоних реформувати загони Зеленого на зразок Червоної Армії, змінює рішення.

На початку січня 1919 р. із середовища партій, що входили до складу уряду Директорії, виділилися фракції: з УСДРП — «незалежники», а з УПСР — ліві есери. Всі вони визнали Радянську владу в Україні. В Трипіллі на повітовому селянсько-козачому з'їзді Зелений заявив, що його устрімлення розійшлися з політикою Директорії і він вступає з нею в конфронтацію. Після з'їзду повстанці навколишніх волостей почали збиратися в Трипіллі. Через кілька днів у Григорівці було скликано другий повітовий з'їзд, на який прибуло 80 делегатів. З'їзд обрав повітовий виконком і командиром загону затвердив Зеленого. Пізніше загін було найменовано — Перша Київська Радянська дивізія.

Проти більшовиків[ред.ред. код]

5 лютого 1919 року більшовики зайняли Київ, почався грабунок Київщини більшовицькими продзагонами, що штовхнуло українське село до опору. В квітні 1919 року, спираючись на підтримку населення Терпило розпочав боротьбу з російською комуністичною окупаційною владою, яка ще в березні оголосила його поза законом.

Він займає Трипілля та вбиває там більшовицьких агітаторів. Отаман Зелений увійшов до підпільного Всеукраїнського ревкому. У зверненні «До селян і робітників України» наголошувалося: «Ми домагаємося такого: — Україна мусить бути незалежною…».

8-10 квітня 1919 Зелений разом з отаманами Струком та Бурлакою здійснював керівництво Куренівським повстанням проти більшовиків. Тоді повстанцям удалося на короткий час оволодіти Києвом і значною мірою паралізувати більшовицькі структури на Київщині.

Загони Зеленого отримали назву «Першої Київської дивізії». Тоді ж було утворено на Васильківщині й «Другу Київську повстанську дивізію» (отаман Марко Шляховий). Ці дві дивізії були зведені в «Перший повстанський кіш», який очолив отаман Зелений. І вже влітку район Трипілля-Васильків- Мотовилівка-Кагарлик повністю перейшов до рук повстанців.

Більшовицька влада кинула в травні 1919 року проти повстанців зведений загін числом у 21 тисячу вояків Червоної Армії. Червоні задіяли проти повсталих навіть Дніпровську флотилію. Зазнавши поразки, Зелений відступив з Трипілля аж в Переяслав, переправившись через Дніпро. Там його загони з'єдналися з військами отамана Григор'єва.

Але вже в ніч з 26 на 27 червня 1919 року червоні були вибиті з Трипілля 1-м полком Підкови (полковник Максим Удод) та 2-им полком під керівництвом Максима Терпила — двоюрідного брата Зеленого.

Зелений воював проти більшовиків на території Васильківського, Фастівського, Ржищевського, Обухівського та Переяславського повітів сучасної Київської області, а також на території Чернігівської, Полтавської і Подільської губерній.

У Переяславі 15 липня 1919 р. отаман Зелений урочисто, в присутності місцевого люду та свого війська, скасував Переяславську угоду 1654 року про «возз'єднання» з Московією. В цей час його сили вимірювались близько 30 тисяч козаків і старшин.

У вересні 1919 року Зелений з одним із загонів відбув до Кам'янець-Подільського, де зустрічався з урядовцями Директорії і особисто з Симоном Петлюрою. Після цього отаман Зелений провів у своїх військах нараду, де було ухвалено визнання Української Директорії за верховну владу.

Див. також: Трипільський похід 1919

Проти Денікіна[ред.ред. код]

Погруддя отамана Зеленого у Трипіллі

31 серпня 1919 року білогвардійці Денікіна захопили Київ. Всю осінь отаман Зелений воював з денікінцями, очоливши велику партизанську армію, в якій нараховувалося до 30 тисяч вояків. Зоною діяльності партизанських зелених загонів стали Чигиринський, Черкаський, Канівський і Звенигородський повіти. Зелені вибили денікінців з Кагарлика, а 11 жовтня 1919 року їм вдалося на деякий час захопити і Київ.

У жовтні 1919 року Зелений вступив у бій з денікінцями і був тяжко поранений: бій стався неподалік Канева. Дорогою до Трипілля отаман помер у селі Стрітівка.

Похований у Трипіллі на березі річки Красної на кутку Заброди. Могила не збереглася.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

  • В його рідному Трипіллі йому встановлений Памятник.


Виноски[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]