Теріофауна України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Теріофауна України — складний багатовидовий комплекс тварин, представлений ссавцями. Поняття стосується, як правило, диких тварин. Розрізняють як теріофауну великих регіонів (континенту, країни), так і зональні комплекси (теріофауна Степу, Карпат, Криму тощо) і різноманітні субфауни (фауна міст, агроценозів, лісу, луків) або окремих місцезнаходжень (теріофауна заповідника, річкової долини тощо).

Варіанти розгляду поняття[ред. | ред. код]

Теріофауну будь-якої країни розглядають не тільки в цілому, але й відповідно до різних систем їх класифікування (диференціації списків фауни). Поміж інших, дослідники розрізняють такі варіанти (приклади):

Теріофауністичні комплекси і їх складові[ред. | ред. код]

  • Лісові звірі — дуже популярний об'єкт у лісівничих спеціальностях. існує загальновизнаний навчальний курс «Біологія лісових птахів і звірів».
  • Сільськогосподарські звірі — весь комплекс «корисних» для сільського господарства видів ссавців, від тварин, яких розводять заради біоресурсу (свині, корови, вівці) до тварин, які можуть самі бути нестандартним ресурсом (їздові коні, службові пси тощо).
  • Мисливські звірі — види з числа мисливської фауни, дозволеної для розведення і здобування.

Теріофауна завжди була об'єктом уваги при всіх біогеографічних порівняннях і, зокрема, підставою для визначення центрів зоогеографічних просторових одиниць і проведення меж між ними. Такі дані, зокрема, активно використанні в спеціальних зоогеографічних працях М. Шарлеманя, О. Мигуліна, І. Пузанова, М. Щербака, К. Татаринова, В. Поліщука та ін.

Теріофауна міст України[ред. | ред. код]

В містах складаються особливі умови для існування дикої теріофауни. Головними особливостями є:

  • зменшення частки диких видів і зростання частки свійських
  • велика частка тварин, які перебувають у складі угруповань тимчасово
  • мінімізація розмірів тварин і переважання дрібнорозмірних видів
  • формування динамічних угруповань з переважанням рукокрилих і мишоподібних

Теріофауна Карпат[ред. | ред. код]

докладніше див.: Теріофауна Карпат

Особливістю теріофауни Карпат є її належність до біотичних комплексів альпійської смуги, і Карпати є продовженням розташованих західніше альпійських комплексів. Одночасно, у Карпатах (переважно у лісовому поясі північних макросхилів) присутні бореальні види. Альпійські угруповання мають острівний характер і цілком ізольовані від інших подібних угруповань, в Карпатах вони представлені кількома ізолятами, з яких найбільшими є комплекси в межах гірських масивів Татри та Чорногора. Характерні ендеміки та напівендеміки, у тому числі серед гризунів[1][2]. Рівень ендемізму невисокий (порівняно з Кримом), проте вищий за всі інші природні комплекси України.

Теріофауна Криму[ред. | ред. код]

докладніше див.: Фауна Криму

Особливістю теріофауни Криму є її острівний характер, значна ізольованість від материкових фаун та надзвичайно тісне поєднання і переплетення лісових і степових, гірських і рівнинних комплексів. Загалом для теріофауни Криму характерні збіднений склад усіх типів угруповань порівняно з прилеглими регіонами.

Дослідження теріофауни Криму забезпечені понад 200-річним інтересом до неї багатьох відомих дослідників: Петра Палласа, Олександра Нордмана, Олександра Браунера, Богдана Волянського, Костянтина Флерова, Івана Пузанова, Альфреда Дулицького та ін.

В межах Кримської теріофауни виділяють низку окремих зональних комплексів, з яких найбільшу увагу дослідники приділяють таким:

  • Степові теріокомплекси;
  • Гірсько-лісові теріокомплекси;
  • Урбаністичні теріокомплекси;
  • Теріофауна південнобережжя.

Найголовніші огляди (у хронології)[ред. | ред. код]

  • Zawadzki A. Fauna der galizisch bukowinischen Wirbethiere. — Stuttgart: Schmeizerbarts Verlag., 1840. — 195 S. => теріологічна частина: Zawadzki A. Saugetiere. Mammalia. Sssace: P. 13-35.
  • Мигулин А. А. Млекопитающие Харьковской губернии. — Харьков, 1917. — 74 с.
  • Шарлемань М. Звірі України. Короткий порадник до визначання, збірання і спостерігання ссавців (Mammalia) України. — Київ: Всеукр. кооп. видавн. союз (Вукоопспілка), 1920. — 83 с.
  • Храневич В. Ссавці Поділля. Огляд систематичний. — Вінниця: Віндерждрук ім. Леніна, 1925. — 31 с. — (Кабінет виучування Поділля. Вип. 4).
  • Підоплічка I. Г. Шкідливі гризуни Правобережного Лісостепу та значення окремих груп в сільському господарстві. — Київ: Київська крайова с.-г. дослідна станція, 1930. — Вип. 63. — 81 с.
  • Мигулін О. О. Звірі УРСР (матеріали до фауни). — Київ: Вид-во АН УРСР, 1938. — 426 с.
  • Гептнер В. Г. Морозова-Турова Л. Г., Цалкин В. И. Вредные и полезные звери районов полезащит-ных насаждений. — Москва: Изд-во МГУ, 1950. — 452 с.
  • Татаринов К. А. Звірі західних областей України (Матеріали до вивчення фауни Української РСР). — Київ: Вид-во Академії наук Української РСР, 1956. — 188 с.
  • Клейненберг С. Е. Млекопитающие Черного и Азовского морей. Опыт биолого-промыслового исследования. — Москва: Изд-во АН СССР, 1956. — 288 с.
  • Сокур I. Т. Ссавці фауни України та їх господарське значення. — Київ: Держучпедвид., 1960. — 211 с.
  • Громов И. М. Ископаемые верхнечетвертичные грызуны предгорного Крыма. — Москва, 1961. — 190 с. — (Труды Комиссии по изучению четвертичного периода. Вып. 27).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Загороднюк І. Ендемічна теріофауна Карпат: таксономічний та біогеографічний аналіз // Карпатський регіон і проблеми сталого розвитку. — Рахів, 1998. — Том 2. — С. 218—222.
  2. ↑ Barkasi, Z. Endemism in the Mammalian Fauna of the Carpathians [Архівовано 2 грудня 2018 у Wayback Machine.] // Proceedings of the Theriological School. 2016. Vol. 14: 3–15.

Джерела[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Теріофауна_України&oldid=37516997