Тетрархія

Тетра́рхія (грец. τετραρχία, від чотири і влада, буквально чотиривладдя) — в античні часи так називали певну територію поділену на чотири територіальні одиниці на чолі з окремими правителями. Найчастіше термін вживається в наступних контекстах:

Імператорські династії Стародавнього Риму

Принципат (27 до н. е. — 192 н. е.)

Юлії-Клавдії (27 до н. е. — 68 н. е.)

Громадянська війна (68—69)

Династія Флавіїв (69—96)

Династія Антонінів (96—192)

Бюрократизований принципат (193—235)

Громадянська війна (193—197)

Династія Северів (193—235)

Політична криза (235—284)

Солдатські імператори (235—284)

Галльска імперія (258—273)

Пальмірське царство (262—273)

Домінат (с 284)

Тетрархія (293—313)

Громадянські війни (306—323)

Династія Констянтина (306—364)

Династія Валентиніана-Феодосія (364—395)

Західна Римська імперія (395—476)

Династія Валентиніана-Феодосія

Східна Римська імперія (Візантійська імперія)

Династія Феодосія (395—457)

Династія Левів (з 457)

• 1. При завоюванні (чи включенні до сфери свого впливу) еліністичних і не тільки держав Близького Сходу римляни часто розподіляли таку державу на окремі частини, як правило на чотири, правителі таких васальних князівств звалися тетрархами, саме про таких тетрархів (чотиривладнкиів) згадується в Новому Заповіті.
• 2. У Римській імперії в часи Діоклетіана — розподіл влади між чотирма співправителями, які керували різними частинами імперії.