Те-Ке

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Type 97 (AWM P00001-361).jpg
"Те-Ке"
Загальні дані
класифікація танкетка
компонувальна схема відділення управління спереду, моторне ззаду
Виробництво та застосування
країна-виробник Японія Японія
компанія-виробник Мітсубісі
роки виробництва 19351937
кількість виробів, од. близько 600[1]
роки експлуатації 19371942
основні країни-оператори Японія Японія
Основні параметри
бойова маса, т 4,75
екіпаж, осіб 2
довжина, мм 3680
ширина, мм 1800
висота, мм 1770
кліренс, мм 340
Броня
  лоб корпусу, мм/град. 12
  борт корпусу, мм/град. 16
  лоб башти, мм/град. 12
  борт башти, мм/град. 12
  корма башти, мм/град. 12
Озброєння
калібр, марка та тип гармати 37-мм Тип 94
боєкомплект гармати 66
кулемети 1 × 7,7-мм Тип 97
Силова установка, маневреність та мобільність
тип, марка двигуна 4-циліндровий дизельний повітряного охолодження
потужність двигуна, к.с. (кВт) 60
пальне дизельне
підвіска Підвіска Хара
швидкість по шосе, км/год. 40
запас ходу по шосе, км 250
подоланний підйом, ° 35°
подоланний рів, м 1,6
подоланний брід, м 0,8

Тип 97, «2597», «Те-Ке»  — японський малий танк часів Другої світової війни. За західною класифікацією відносився до танкетки. Був розроблений для заміни застарілого малого танка Тип 94 і знаходився у виробництві з 1937 р. по 1942. Мав вдалу конструкцію та активно використовувався в Китаї, Бірмі, Малайї та на островах Тихого океану до самого кінця війни.

У військах «Те-Ке» застосовувався зазвичай для розвідки, зв'язку та завдань охорони, але високі для свого класу характеристики дозволяли деколи використовувати його і для підтримки піхоти. Крім цього, як і більшість танкеток, він використовувався в ролі броньованого тягача.

Історія створення[ред.ред. код]

Очевидна слабкість озброєння малого танка Тип 94 змусила японців шукати можливості його посилення вже незабаром після початку серійного випуску. В 1935 р. був побудований прототип з 37-мм гарматою, але розрахована на кулемет башта виявилася занадто тісною, а гармата  — занадто потужною для настільки легкої машини. У вересні 1937 р. фірмою «Міцубісі» був побудований перший прототип нового танка, який зберігав компоновку танка Тип 94 з переднім розташуванням двигуна. Незважаючи на те, що випробування показали значну його перевагу над попередниками, було вирішено відмовитися від передньомоторного компонування через те, що розміщення командира та механіка-водія в різних відсіках заважало координації дій екіпажу. До листопада того ж року був готовий другий прототип танка, з розміщенням двигуна в кормовій частині танка, а механіка-водія та командира  — в об'єднаному передньому відділенні. Також, переміщення моторного відділення дозволило змінити конструкцію двигуна, підвищивши його потужність з 60 до 65 к. с. За результатами випробувань обох прототипів, найкращим був визнаний варіант класичної компоновки, який і був прийнятий на озброєння під позначенням Тип 97.[2]

Серійно «Те-Ке» випускався з 1937 р. по 1942; загальний випуск, за різними даними, склав від 593[3] до 616[1] машин, не рахуючи конструкцій на його базі, переважна більшість з яких було вироблено в 1939 р. — 1940 р. роках[1].

Конструкція[ред.ред. код]

Компонування танка із заднім розташуванням двигуна та переднім  — агрегатів трансмісії. Відділення управління об'єднано з бойовим. Екіпаж складався з двох осіб  — механіка-водія та командира, що виконував також функції навідника-заряджаючого. Радіостанція на танках була відсутня.

Корпус танка збирався з катаних поверхнево загартованих броньових листів на каркасі з підкладних труб і куточків, за допомогою болтів та заклепок, в деяких місцях за допомогою зварювання. Сильно нахилена верхня лобова деталь мала товщину 12 мм, а бортові листи з меншими кутами нахилу мали, що дуже незвично для танків, велику товщину  — 16 мм. З внутрішньої сторони корпусу кріпилася азбестова підбивка, яка частково захищала екіпаж від осколків та рикошету куль, а також оберігала від ударів об броню. Які-небудь оглядові прилади були відсутні, всі спостереження за полем бою велися через оглядові щілини, не закриті бронестеклами. У корпусі й башті танка були бійниці для стрільби з особистої зброї, які закривалися заслінками.

Основним озброєнням танка була 37-мм гармата Тип 94, з клиновим затвором, аналогічна гарматі легкого танка «Ха-Го» ранніх випусків. Її бронебійний снаряд масою 0,67 кг при початкової швидкості 575 м/с на дистанції 300 м пробивав 35 мм броні при куті зустрічі 90 °. Гармата встановлювалося у башті на вертикальних та горизонтальних цапфах, що дозволяло крім вертикального наведення здійснювати також обмежену наводку в горизонтальній площині без повороту башті. Будь-які механізми наведення, як і на інших ранніх японських танках, були відсутні, наведення здійснювалося хитанням гармати за допомогою спеціального плечового упору. Боєкомплект гармати становив 66 бронебійних та осколково-фугасних унітарних пострілів. Після модифікації на «Те-Ке» ставився також 7,7-мм кулемет Тип 97, спарений з гарматою. Боєкомплект кулемета становив 1750 патронів.

На танках «Те-Ке» встановлювалися рядні 4-циліндрові двотактні дизелі «Ікегаі» повітряного охолодження, потужністю 60 к. с. Трансмісія танка складалася з головного редуктора, чотириступеневої коробки передач, карданного валу, бортових фрікціонів та одноступінчатих бортових редукторів.

Ходова частина виконувалась за схожою з Тип 94 пізніх серій схемою, з чотирма опорними катками та опущеним на землю лінивцем, але, на відміну від Тип 94, опорні катки були здвоєними, а лінивець значно збільшився в діаметрі. Підвіска була виконана за стандартною для японських танків конструкції Т. Хара  — попарно підвішені на балансирах опорні колеса за допомогою системи важелів з'єднувалися з укритими в розташованих уздовж корпусу поздовжніх трубах спіральними пружинами. Гусениці сталеві, дрібноланкові з відкритим шарніром, з кроком трака 76 мм та шириною 200 мм.

Машини на базі «Те-Ке»[ред.ред. код]

Машина артилерійських спостерігачів «Те-Ре»

У ході японських довоєнних експериментів з радіокерованими танками, на базі «Те-Ке» була побудована машина для управління радіокерованими танкетками «Нагаяма» на полі бою, але до серійного випуску справа так і не дійшла.[4]

Тип 98, «Со-Да»[ред.ред. код]

Докладніше: Со-Да

Оскільки використовувати достатньо досконалий «Те-Ке» в якості броньованого тягача, як старі Тип 94, було нераціонально, на його базі в 1938 р. був створений бронетранспортер, призначений для перевезення вантажів або особового складу, а також для використання в ролі броньованого тягача. Двигун був перенесений в передню частину злегка подовженого корпусу, внаслідок чого у відкритому зверху корпусі «Со-Да» міг перевозити 4 — 6 людей десанту. Було побудовано близько півсотні машин. На базі «Со-Да» випускалися також спеціалізовані машини, такі як машина артилерійських спостерігачів, кабелеукладач, машина для запуску розвідувальних аеростатів та імпровізована 37-мм або 47-мм протитанкова САУ, подібна за конструкцією САУ «Со-То».

Бойове застосування[ред.ред. код]

Перше бойове застосування «Те-Ке» відбулося вже в 1939 р., коли 4 машини зі складу 3-го танкового полку взяли участь у боях на Халхін-Голі. «Те-Ке» участі в лобових атаках на радянські позиції не приймали, а використовувалися за призначенням, внаслідок чого залишилися в числі небагатьох уцілілих в тих боях японських танків.

З початком війни на Тихому океані, «Те-Ке», поряд з усе ще численними у військах Тип 94, застосовувалися майже скрізь, де вели бої японські війська. Малі танки зазвичай зводилися в окремі танкові роти і займалися веденням розвідки, а також застосовувалися як зв'язкові машини. Тому в боях вони брали участь порівняно рідко, незважаючи на те, що за своїми параметрами лише небагатьом поступалися легким танкам «Ха-Го». Невеликі маса і розміри дозволяли часом застосовувати «Те-Ке» для підтримки піхоти там, де не могли пройти навіть легкі «Ха-Го», наприклад, під час наступу в Малайї в грудні 1941 р.  — січні 1942 року.

Після 1945 р. більшість «Те-Ке», поряд з іншою бронетехнікою, захопленої радянськими військами при розгромі Квантунської армії, були передані Народно-визвольної армії Китаю, в якій вони використовувалися до кінця 1950-х років.

Оцінка машини[ред.ред. код]

Конструкція[ред.ред. код]

«Те-Ке» був достатньо типовим продуктом японського танкобудування періоду Другої світової. Корпус машини був вкрай вжатий навіть за японськими мірками, що, хоч і дозволило збільшити захищеність танка, значно погіршувало умови роботи екіпажу. Наприклад, для відкриття люка механіка-водія доводилося відвертати башту, оскільки в противному випадку люк блокувався стволом гармати. У разі пожежі танка заклинювання башти могло коштувати механіку-водію життя. Через одномісну башту на командира лягали також обов'язки з обслуговування гармати, що аж ніяк не полегшувало виконання його основних обов'язків. Ще одним наслідком вжатого компонування була відсутність радіостанції навіть на машинах пізнішого випуску, що серйозно знижувало ефективність танка в розвідувально-зв'язковий ролі. Крім цього, бідою «Те-Ке», як і іншої японської бронетехніки, була відсутність оглядових приладів, оскільки відкриті оглядові щілини створювали великий ризик ураження екіпажу свинцевими осколками або навіть випадковими кулями.

Недоліком «Те-Ке» раннього випуску була і відсутність кулемета, але на більш пізніх машинах це було виправлено, причому кулемет був розміщений в спареній з гарматою установці  — дуже незвичайне рішення для японських танків, навіть на пізніх зразках яких зберігалася установка кулемета в кормі башти, незважаючи на продемонстровану на практиці невдалість такого рішення.

Оцінка бойового застосування[ред.ред. код]

Під Другої світової японці порівняно успішно використовували свої малі танки, збираючи їх в окремі роти та окремі взводи штабного резерву, призначалися для розвідки, а під час війни і в якості зв'язкових машин, через недостатньо налагодженої у військах системи зв'язку. Також танк надходив у роти бронеавтомобілів у складі кавалерійських та піхотних частин.[5] Крім своїх основних завдань, порівняно потужне озброєння (це був найлегший серійний танк з 37-мм гарматою у світі, інші танки схожої маси були озброєні лише кулеметами, в найкращому випадку  — 20-мм гарматами) у поєднанні з непоганою для свого класу захистом та високою прохідністю, дозволяли часом достатньо ефективно використовувати «Те-Ке» для підтримки піхоти в місцевості, недоступній для більш важких машин.

Тим не менше, «Те-Ке» в боях опинявся слабшим більшості танків противника, за винятком хіба що англійських танкеток; втім, деякі з них, озброєні 12,7-мм кулеметами, цілком могли пробити броню «Те-Ке» бронебійною кулею. Навіть проти легкого танка M3 «Стюарт» застаріла 37-мм гармата була малоефективна, тоді як бронювання «Те-Ке» здатне було захистити його повністю лише від куль гвинтівкового калібру.


Аналоги[ред.ред. код]

По масі «Те-Ке» займав проміжне положення між більшістю танкеток та легкими танками. Найбільш близькими аналогами його можна вважати британські легкі танки/танкетки Mk VI, радянський легкий танк Т-40 та французький легкий AMR 33. Всі вони, володіючи приблизно однаковим з «Те-Ке» протикулевим бронюванням, значно поступалися йому в озброєнні, на Т-40 складався з 12,7-мм кулемета або 20-мм гармати, на Mk VI з 12,7-мм кулемета, а на AMR 33 і зовсім з 7,5-мм кулемета. Проте всі вони перевершували «Те-Ке» в рухливості, хоча це і не було серйозним недоліком «Те-Ке» з урахуванням характеру місцевості на тихоокеанському театрі воєнних дій.

Де можна побачити[ред.ред. код]

Те-Ке в голландському музеї

До нашого часу в музеях збереглося кілька примірників «Те-Ке».[6]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Leland S. Ness. Jane’s World War II Tanks and Fighting Vehicles: The Complete Guide. — ISBN 0-00711-228-9.
  2. IJA Lieutenant-General (Retd) T. Hara. Japanese light tanks, cars and tankettes. — 1973.
  3. «Type 97 Tankette «Te-Ke»». IJA Page (en). Архів оригіналу за 2012-02-28. 
  4. П. Н. Сергеев. Танки Японии во Второй мировой войне. — 2000.
  5. Бронеавтомобілі випускалися в Японії в дуже невеликих кількостях, так що найчастіше взводи бронеавтомобілів комплектувалися малими танками Тип 94 і «Те-Ке».
  6. T. Larkum, A. Kelly. Preserved Japanese Tanks. — Armour Archive. — 1999.

Література[ред.ред. код]

  • П. Н. Сергєєв. Танки Японії у Другій світовій війні. — Кіров, 2000.
  • С. Л. Федосєєв. Бронетанкова техніка Японії 1939 — 1945. — М.: Моделіст-конструктор, 1995. — 36 с. — (Бронеколлекция № 3/1995).
  • IJA Lieutenant-General (Retd) T. Hara. Japanese light tanks, cars and tankettes. — 1973. — (AFV/Weapons Profiles, № 54).
  • Leland S. Ness. Jane’s World War II Tanks and Fighting Vehicles: The Complete Guide. — ISBN 0-00711-228-9.

Посилання[ред.ред. код]