Тиберій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тиберій Клавдій Нерон)
Перейти до: навігація, пошук
Тиберій Клавдій Нерон
TIBERIUS CLAUDIUS NERO
Tiberius palermo.jpg
2-й Імператор
Початок правління: 19 серпня 14 (10-ті)
Кінець правління: 16 березня 37 (40-ві)
Попередник: Гай Юлій Цезар Октавіан Август
Наступник: Гай Юлій Цезар Август Германік
Дата народження: 16 листопада 42 до н. е.(0-42-11-16)
Місце народження: Рим
Дата смерті: 16 березня 37(0037-03-16) (77 років)
Місце смерті: Мізенський мис
Дружина: 1. Віпсанія Агріппіна (20 до н.е. —12 до н.е.)
2. Юлія Старша (12 до н. е.2 р.)
Діти: син: Юлій Цезар Друз
(від першого шлюбу)
Династія: Юлії-Клавдії
Батько: Тиберій Клавдій Нерон
Мати: Лівія Друзілла

Тиберій Клавдій Нерон, теж Тіберій або Тиверій (лат. Tiberius Claudius Nero, * 42 рік до н. е. — † 37 рік н. е.)— римський імператор з династії Юліїв-Клавдіїв. Також великий понтифік (з 15 р.), багаторазовий консул (13 і 7 рр. до н. е., 18, 21 і 31 рр.), багаторазовий трибун (щорічно з 6 до н. е. до 37 р. крім 1 до н. е. — 3 н. е.).

Рання кар'єра[ред.ред. код]

Тиберій був сином сенатора Тиберія Клавдія Нерона і Лівії Друзілли і пасинком Августа.Походив із знаного роду Клавдіїв. У 32 до н. е. Тиберій вимовив некролог на похороні свого батька, 29 року взяв участь у тріумфі Августа на честь перемоги при Акції, а через два роки отримав чоловічу тогу (toga virilis), вже в 17 років став квестором і почав з'являтися в судах як адвокат.

Тиберій вважався головним після Агріппи полководцем в армії Августа. B 20 до н. е. він, імовірно отримавши проконсульську владу (imperium proconsulare), був посланий на схід, де відвоював захоплені парфянами після поразок Красса, Децидія Сакса і Марка Антонія прапори, за що після повернення отримав преторський ранг. Близько 19 до н. е. був прокуратором Кудлатої Галії (Gallia Comata) і разом зі своїм братом Друзом воював з альпійськими племенами. У цей час він одружився на далекій родичці Августа Віпсанії Агрипині. У 12-19 рр. до н. е. Тиберій добився чергового успіху — була скорена і перетворена в нову провінцію Паннонія, а вже в 9-7 рр. до н. е. і в 4-6 рр. Тиберій воював в Германії. Протягом наступних трьох років він придушив значні повстання в Паннонії і Ілліріці, після чого, через значну поразку римської армії в Тевтобургському лісі, повернувся до відновлення рейнської межі.

Після смерті Агріппи Август змусив Тиберія розлучитися з Віпсанією і, заборонивши йому навіть зустрічатися з нею, наказав одружитися на вдові Агріппи, Юлії. Мабуть, через це шлюб виявився невдалим і в 2 р. до н. е. був розірваний. Август став приділяти більше уваги своїм двом онукам і Тиберій, не витримавши, в 6 р. до н. е. публічно оголосив про свій відхід із суспільного життя і з декількома друзями й александрійським астрологом Фрасиллом подався на Родос. Проте незабаром Августу потрібно було шукати наступника для передачі влади, і він був вимушений оголосити ним Тиберія, дозволивши нарешті йому повернутися до Риму, оскільки Друз вже помер, а внуки Августа були ще молоді. У 4 р. Август, скоріш за все, через необхідність, ніж виявивши дійсне бажання, усиновив його, відновивши на 10 років його трибунську владу і його повноваження на рейнській межі. Однією з умов усиновлення Тиберія Августом було подальше усиновлення Тиберієм свого 18-річного племінника Германіка. З моменту усиновлення Тиберій почав прибирати до рук правління, в 13 р. зрівнявши свою проконсольську владу з Августовою. До моменту смерті принцепса Тиберій був єдиним претендентом на вищу владу в державі. Особи, що займають головні посади в столиці: консули, префект преторія, префект продовольчого постачання — без зволікання склали присягу Тиберієві, за ними послідували сенат, вершники і плебс.

Початок правління[ред.ред. код]

Проблема, що стояла перед Тиберієм в 14 р., полягала перш за все в тому, чи може взагалі принципат бути продовжений в тій формі, в якій існував при Августі. У заповіті Августа Тиберій отримав дві третини спадку. 17 вересня 14 р. сенат проголосив так званий «Статут про імперію», в якому Август заповідав не розширювати існуючих меж держави, проте Тиберій в цілому не керувався ним у зовнішній політиці. Він прагнув створення колективного керівництва, як це було 27 року до н. е., але не зміг на цьому наполягти. Парадокс полягав у тому, що перед сенатом такий проект, здавалося, не заслуговував довіри, і він зовсім не хотів поділяти відповідальність і співпрацювати з принцепсом. Крах Тиберія, на додаток до всього іншого, можна пояснити і тим, що йому була огидна псевдореспубліканська гра Августа. Труднощі виникли через те, що Тиберій не живив ніяких ілюзій через складність завдання і відповідальність, покладену на нього. Це засвідчено його двома висловами на цю тему (у першому він нібито сказав, що, умовляючи, його друзі не знають, яким недолюдком є ця влада, а по-друге, використовуючи вираз Теренція, що він тримає вовка за вуха).

Проте початок правління Тиберія не дав приводу навіть вороже налаштованим авторам його дискредитувати. Після прибуття до Риму Тиберій в особливому едикті перестерігав римську громадськість не допускати ексцесів, подібних до спалювання тіла Цезаря на Форумі. Стиль правління Тиберія спочатку характеризувався тісною співпрацею з сенатом. Один з небагатьох програмних висловів Тиберія свідчить про його старання: «Я не раз говорив і повторюю, батьки сенатори, що добрий і добродійний правитель, зобов'язаний вам такою повною владою, повинен завжди бути слугою сенату, часом всьому народу, а часом — і окремим громадянам; мені не соромно так говорити, тому що у вашій особі я мав і маю панів і добрих, і справедливих, і милостивих». Хоча Тиберій проповідував вільнодумство вільної держави і демонстрував свою рівність з сенатом, позбавлена влади корпорація, яка вже давно внутрішньо змирилася з принципатом, більше не була здатна до політичної свободи дій, оскільки, всупереч всім чудовим заявам, над нею висів дамоклів меч процесів про образу величності. Основою для цих процесів, оцінка яких є ключовою для загальної думки про Тиберія, а також для розвитку принципата, була ще республіканська практика покарання за образу величі.

Тиберій спочатку виступив рішуче проти переслідувань за такі злочини — в п'яти перших відомих випадках 14—20 рр. він виявив велику стриманість. Проте в 15 р. на пряме питання претора, чи потрібно карати за особисту образу принцепса, як при Августі за державний злочин, Тиберій відповів, що закон повинен бути застосований. Але точно відомо, що пізніше все сталося навпаки — Тиберій не добивався визнання закону і всупереч усім звинуваченням не став застосовувати відповідні заходи. Ексцеси, які відбувалися з доносами про образу при Тиберієві, можна пояснити тим, що в Римі була відсутня прокуратура в сучасному розумінні, і держава, по суті, покладалася на «стукачів». Проте залишається фактом те, що Тиберій не приймав жорстких заходів проти їхніх зловживань.

За ініціативою Тиберія Германік отримав проконсульську владу. У 25 р. префект преторія і сірий кардинал Тиберія Луцій Елій Сеян захотів одружитися на вдові Друза Лівіллі, але Тиберій не дав на це згоди. Сеян почав сплітати інтриги, поки Тиберій не послав йому відповідного листа з Капрі.

Внутрішня політика[ред.ред. код]

У 33 р., у зв'язку з державними заходами проти лихварів, виявився значний дефіцит — закон про ліквідацію боргів привів тоді до примусового продажу земельної власності і до порушення грошового звернення. Тоді втрутився сам Тиберій, передавши різним банкам держкапітал в 100 мільйонів сестерцій із зобов'язанням застосувати його для видачі безвідсоткових позик селянам, що заборговували. Цей захід дійсно розірвав хронічне порочне коло і оздоровив грошовий ринок. При великих пожежах у столиці, таких як 27 і 36 рр., при виході з берегів Тибру в 36 р. або при дорожнечі зерна Тиберій витратив мільйони сестерцій. У 17 р. 12 провінційних міст, що постраждали від землетрусу, зокрема Сарди, отримали 10 мільйонів сестерцій і п'ятирічне звільнення від податків. Ця подія була відзначена випуском монет з написом «відновленим містам Азії».

При цьому сама тиберіанська адміністрація відрізнялася крайньою економічністю, яка перешкоджала будь-якій великій будівельній програмі. Виняток становили тільки декілька храмів і нові дороги військового призначення в Північній Африці, Іспанії, Галлії, Далмації і Мезії. У 16 р. були винесені ухвали сенату відносно розкішного одягу, що заборонили носити прозоре шовкове вбрання, як це було прийнято раніше, а закон від 22 р. був спрямований проти розкішних бенкетів. Тиберій вважав, що накопичена за допомогою його економії скарбниця вплине на оборот капіталу і на грошовий ринок. Щоб добитися народної популярності проведенням додаткових ігор, Тиберій не дав ні гроша.

Релігійна політика[ред.ред. код]

У перші роки свого правління Тиберій цілеспрямовано продовжував запроваджувати в життя реставраційні заходи Августа. Так, в 16 р. з Італії були вислані астрологи і маги, хоча сам Тиберій був достатньо марновірним, особливо після того, як здійснився прогноз Фрасилла про його повернення на батьківщину, що здавалося на Родосі абсолютно неймовірним.

У 19 р. були зроблені рішучі кроки проти культу Ізіди та юдаїзму після того, як справа дійшла до хвилювань і порушення громадського порядку. Переслідування євреїв почалося через їхню збільшену активність і залучення вражаюче великого числа прихильників, що спровокувало втручання римської влади. У тому ж році в Сардінію було вислано 4 000 єврейських вільновідпущеників, яких кинули на боротьбу з сардинськими розбійниками. Решту євреїв примусили або ж зректися віри, або покинути Італію, проте і в цьому випадку не вдалося присікти розповсюдження юдаїзму в Римі та Італії.

Провінційна політика[ред.ред. код]

Активну військову діяльність Германіка Тиберій припинив. Відкликавши його, він дав зрозуміти про остаточний перехід до оборонних дій в Германії. Нова стратегічна концепція знайшла свій вираз у розділенні рейнського фронту на верхньо- і нижньогерманській, в утворенні нових легіонних таборів з вираженими оборонними функціями (Страсбург і Віндіш) і, нарешті, в планомірному створенні рейнської військової зони. «Оскільки помста Риму відбулася, німецькі племена хай тепер самі розбираються зі своїми власними розбратами»,— заявив Тиберій. Подальший розвиток подій показав його правоту — основні небезпечні супротивники Риму зникли.

Тиберій відійшов від норм порівняно короткострокового проконсульського наміснитцтва, особливо в найпрестижніших провінціях Африка й Азія. Намісники та чиновники часто багато років залишалися у своїх провінціях: Луцій Елій Ламія 9 років керував Сірією, Луцій Аррунцій стільки ж — Іспанією, причому в обох випадках ці намісники взагалі не покидали Риму і керували своїми провінціями тільки номінально. З іншого боку, Марк Юній Силан насправді 6 років був намісником Африки, а Публій Петроній — Азії, Гай Силій командував верхньогерманським військом з 14 по 21 рр. З усіх намісників Тиберія найвидатнішим, поза всяких сумнівів, є Понтій Пилат, при якому, імовірно, розп'яли Ісуса Христа. Інше видатне становище займав Гай Поппей Сабін, який з 12 р. і аж до смерті 35 року залишався намісником Мезії, в 15 р. отримав також Македонію і Ахайю.

У зв'язку з підвищенням податків в провінціях Тиберій висловив свою знану вимогу, щоб його овець стригли, а не здирали з них шкіру. Дійсно, на Заході було лише одне повстання через підвищення податків — в 21 р. серед треверів та едуїв. Куди значнішими, ніж битви в Галлії, були хвилювання у Фракії. Там почалися сепаратистські настрої, в ході яких банди Рескупоріса, царя північної частини провінції, заатакували території фактичного співправителя, Котіса. Після втручання Риму Котіс був убитий, проте Рескупоріс потрапив у пастку і був доставлений до Риму, де сенат позбавив його влади і депортував до Александрії.

Інше небезпечне повстання очолив в Африці Такфарінат, що сколотив на півдні сучасного Алжиру боєздатну армію, чим 17 року започаткував розбійницькі набіги. На заході за цим прикладом пішли маври на чолі з Мазуппою. Рим швидко впорався з цим — банди Такфаріната були знищені розквартированим в Африці легіоном за підтримки допоміжного контингенту під проводом Марка Фурія Камілла, що отримав тріумф. Проте через 4 роки повстання спалахнуло знов, але воєначальник Квінт Юній Блез знов придушив його. Крапку над «i» поставив в 24 р. контрнаступ на чолі з Публієм Корнелієм Долабеллою.

Вірменське царство Тиберій передав молодшому братові іберського царя — Фарасману. Після розгрому частини парфянської армії, що чинила опір, Тиберій протиставив парфянському цареві Артабану III двох нових претендентів, один з яких — Тірідат, у 36 р. форсував Євфрат і коронував себе в Ктесифоні. Уже через рік Артабан погодився на зустріч при Євфраті для відновлення статусу-кво. Усунення цієї небезпеки було одним з найдивовижніших досягнень Тиберія.

Кінець[ред.ред. код]

Уже в античні часи робилися спроби виправдати або психологічно пояснити негативні явища другої половини його правління. Класичним місцем є кінець 6-ої книги «Анналів» Тацита: «Навіть його характер часом був різним. Його репутація була бездоганною, поки він жив при Августі як приватна особа або полководець; свої вади він прагнув приховувати і прикидався добродійним, поки були живі Друз і Германик. Погані і хороші якості були в нім і за життя його матері. Якщо його жорстокість і гідна прокляття, він все-таки умів приховувати свій настрій, поки любив і боявся Сіяна. Він занурився в мерзотності і розпусту з тих пір, як, відкинувши сором і сором, почав слідувати своїй дійсній природі». Розчарування і підозрілість, що оточили Тиберія перед смертю, підтвердилися — вже незабаром римська чернь кричала «Тиберія до Тибру!». Є опис його останніх хвилин життя. Дихання Тиберія присіклося, і всі вирішили, що життя його покинуло. І вже перед великою групою тих, що вітають з'явився його спадкоємець Калігула, щоб прибрати до своїх рук кермо влади, як раптом стало відомо, що Тиберій розплющив очі, що до нього повернувся голос і він просить принести йому їжі для відновлення сил, які покинули його. Через це всіх пройняв жах, і присутні розбіглися. Але Макрон, що не втратив самовладання і рішучості, віддав наказ задушити Тиберія, накинувши на нього купу одягу.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]