Тибетці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тибетці
300px
Тибетці, фото поч. ХХ ст.
Загальна кількість бл. 6,5 ~ 8 млн осіб (оцінка, 2009)
Найбільші розселення КНР КНР: Тибетський автономний район, провінції Сичуань, Ганьсу, Цінхай, Юньнань
Бутан Бутан
Непал Непал
Індія Індія:крайня північ
США США: емігранти і вигнанці
Близькі етнічні групи сіно-тибетські народи
Мова тибетська мова
Релігія ламаїзм

Тибе́тці (самоназва пьоба) — сіно-тибетський народ у Центральній Азії, корінне населення географічної та історичної області Тибет; одна з 56 офіційно визнаних національних меншин Китаю.

Територія проживання і чисельність[ред.ред. код]

Території з тибетським автономним статусом у Китаї — основні місця розселення тибетців у Китаї

Етнічна територія тибетців, на даний час, не має статусу незалежності. Територіально вона майже повністю відноситься до Китаю, де охоплює повністю Тибетський автономний район, частково провінції Сичуань (Аба-тибетський і Ганьцзи-тибетський автономні округи, Мулі-тибетський автономний повіт), Ганьсу (Ганнань-тибетський автономний округ і Тяньчжу-тибетський автономний повіт), Цінхай (Хайбей-тибетський, Хуаннань-тибетський, Хайнань-тибетський, Голо-тибетський, Юйшу-тибетський та Хайсі-монгол-тибетський автономні округи) — на всіх указаних територіях тибетці проживають компактно і до останнього часу становлять переважну більшість населення.

Також тибетці живуть у сусідніх китайських провінціях Юньнань (зокрема, у Діцин-тибетському автономному окрузі). В цілому про чисельність тибетців у Китаї судити складно, але навіть згідно з офіційною статистикою вона є ніяк не меншою за 6—6,5 млн осіб, так за даними перепису 1959 року чисельність тибетців у Китаї становила 6.330.567 осіб.

Поза Китаєм тибетці проживають також на крайній півночі Індії (штат Сіккім, бл. 100 тис. чол., оцінка), у Непалі (бл. 50 тис. осіб), дисперсно в Бутані (понад 5 тис. осіб). Етнічні тибетці, емігранти та вигнанці (часто їхні нащадки), проживають на Заході, зокрема, в США та Великій Британії.

Таким чином, загальне число тибетців у світі може сягати 6,5—8 млн осіб (оцінка).

Субетноси, мова і релігія[ред.ред. код]

Юні тибетські монахи, 2004

У складі тибетців виділяють етнолокальні групи амдова (пров. Цінхай), кхампа і сіфань (пров. Сичуань і сусідні райони Тибетського а.р.) тощо.

Тибетці розмовляють численними діалектами тибетської мови, що належить до центральної групи сіно-тибетської мовної родини.

Тибетська мова має давню писемність (принаймні з VII ст.) з використанням особливої тибетської абетки — на основі санскриту і являє собою поперечно записуване звуко-буквенне письмо.

За віросповіданням більшість тибетців є ревними буддистами-ламаїстами.

Етнічна історія[ред.ред. код]

Предки тибетців здавна населяли середню течію басейну річки Цангпо (Брахмапутра). Саме тут археологи виявили залишки давніх цивілізацій часів палеоліту, неоліту і Залізної доби.

В VI ст. ватажок племені, що населяло район Шаньнань став цанпо, тобто очільником об'єднаних тибетських племен. В VII столітті тибетський (тодішня назва — туфанський) правитель Сронцан Гампо встановив панування над усім Тибетом. Вже тоді тибетці мали значні зв'язки з сусідніми китайцями — зокрема, було укладено династичний шлюб Сронцан Гампо з принцесою Танського імператорського двору Веньчен.


Правителі китайської династії Юань у ХІІІ ст. тимчасово встановили контроль над Тибетом, ввівши в ньому свою владу і управлінський режим.

Для етноконсолідації тибетців велике значення мало запровадження інститутів Далай-лами і панчен-лам у 1391 році. Фактично це призвело до встановлення тибетської теократичної держави (вже 5-й Далай-лама об'єднав під своїм началом усі тибетські землі), владу в якій крім релігійного голови здійснював місцевий уряд (гася).

Протести тибетців

Незалежний статус тибетської держави зберігався аж до 1949 року, коли до Тибету вторглася китайська воєнщина під приводом звільнення тибетців від теократичної влади. До 1959 року увесь Тибет остаточно ввійшов до складу Китаю. Чимало споборників тибетської незалежності, в т.ч. і 14-й Далай-лама втекли за кордон, і вже на еміграції продовжили (і продовжують) активну діяльність із захисту національно-державних прав тибетців.

Нині діє так званий «уряд Тибету у вигнанні», який є членом Організації непредставлених націй та народів.

10 березня 2009 року розкидані по світу (переважно в Індії) тибетці-емігранти відзначали 50–ту річницю антикитайського повстання у Тибеті. Цього дня тибетці вшановують пам'ять бой­овиків, які загинули від рук китайських служб безпеки. Духовний лідер тибетського народу Далай–Лама XIV під час виступу в місті Дхарамсала на півночі Індії, де перебуває в екзилі і де діє «тибетський уряд у вигнанні», звинуватив уряд Китаю в убивстві сотень тисяч тибетців і закликав китайський уряд відновити «легітимну та значну автономію» Тибету. Саме тут, у Дхармсалі, відбулися головні урочистості — учасники відспівали буддистські молитви за вбитими. Акції на підтримку тибетців по всьому світу пройшли на тлі безпрецендентного посилення заходів безпеки з боку китайської адміністрації у самому Тибеті[1].

Господарство і суспільство[ред.ред. код]

Хлібороб у традиц. капелюсі з жорном для перетирання зерна, фото 1938

За різновидом занять серед загалу тибетців виокремлюють декілька (три) господарсько-культурні типи:

Серед ремесел у тибетців розвитку набули гончарство, ткацтво, лиття з бронзи і міді, Різьбярство на камінні і на дереві та ін.

Як і повсюдно в сучасному Китаї, тибетці активно задіяні в промисловості, в т.ч. і дрібній приватній.

До сер. ХХ ст. тибетське суспільство лишалось практично закритим і відособленим від решти світу — устрій був напівфеодальним, зберігалось багато архаїчних рис, визначну роль у соціумі відігравала теократична верхівка; розшарування у скотарів було виражене слабко.

Тибетська родина традиційно мала́, шлюб переважно патрилокальний. У тибетців відомі випадки поліандрії та полігінії.

Матеріальна і духовна культура[ред.ред. код]

Матеріальна культура[ред.ред. код]

Традиційний пейзаж зі ступами

У тибетців поширені як сільські поселення, так і значною є міська мережа (зазвичай міста вуличного планування групувалися навколо храмових комплексів). Тибетці мають давні архітектурні традиції — як світського (в т.ч. і палацового), так і культового будування, найбільший вплив на яке справили буддизм, індійська та китайська архітектура.

Традиційною у культовому будівництві була ступа (чьортен) та її варіації, що помітні у палацовому будівництві. Храми тибетців зазвичай піднесені. В традиційному декорі тибетських будівель виділяються буддистські і китайські мотиви, орнаменти (буддистьске коло, дракони тощо).

Традиційні вулиця і будинки у м.Шангрі-Ла, пров. Юньнань

Чітке уявлення про тибетську міську архітектуру тибетців дає зовнішній вигляд столиці тибетців міста Лхаси, і зокрема, один з найяскравіших її архітектурних комплексів — палацовий комплекс Потала, колишня резиденція Далай-лам, що має поважні розміри — 117 м заввишки і 360 м завширшки, складається з зовнішнього Білого палацу (адміністративні корпуси) і внутрішнього Червного палацу (культова і житлова частина), з понад 10.000 храмів і ступ та містить величезну колекцію буддистських скульптур і малювань, обсяжну бібліотеку книжок і сувоєв.

Традиційні житла осідлих тибетців — доволі великі кам'яниці або дерев'яні будівлі з використанням каменю, де нижній поверх віддано під майстерню, торгівельну лавку (в містах) або призначений для худоби (на селі), а верхній є жилим.

Напівкочові тибетці (у високогір'ї) живуть у поселеннях вуличного планування, що складаються з невеликого розміру, здебільшого одноповерхових, кам'яниць.

Тибетські кочівники-скотарі задля перепочинку, а нерідко і постійно напинають вовняні намети.

Костюм скотаря, через плече перекинута переносна ступа для молінь, Музей природознавства, Чікаго, США

Традиційний чоловічий і жіночий одяг тибетців — чуба, довгий халат з високим воротом і довгими рукавами, влітку з тканини, взимку — з овечої шкури. Взуття — шкіряні чоботи з загостреним носом. В тибетців різномантні головні убори, серед яких превалюють смушеві і підбиті хутром шапки, повсякденною зачіскою жінок (а нерідко і чоловіків) були косиці.

Основу усталеного раціону тибетців складала цзамба — підсмажене ячмінне борошно, змішане з чаєм, маслом і сіллю, у скотарів переважала м'ясо-молочна дієта. Популярними були вироби з борошна — лапша і різновид пельменів (момо, момо-ча).

Почесним почастунком у тибетців є витриманий кисляк; інший національний алкогольний напій — ячмінне пиво.

У тибетців розвинулось своєрідне образотворче мистецтво, тісно пов'язане з буддистською традицією, звідки, здебільшого, черпає сюжетику.

Народна медицина[ред.ред. код]

Всесвітню славу, вже у 2-й пол. XX ст., здобула тибетська народна медицина. Втім, вона є однією з найдавніших у світі. Ще у VIII ст. лікар-вчений Юток Йонтен Ґонпо (Yutok Yonten Gonpo) на основі медичних традицій Тибету, Персії, Індії та Китаю склав узагальнену книгу з лікування Чотири Тантри Лікування, доповнення і популяризацію якої здійснили послідовники вчителя.

Традиційна медицина тибетців є переважно фітотерапевтичною — застосовує понад 2 тис. видів рослин; також використовує ін. природні засоби — бл. 40 видів тварин і бл. 50 мінералів.

Фольклор, народні традиції та свята[ред.ред. код]

Танці під час Фестивалю Шодун, парк Норбулінґка, Лхаса, 1993

Усна народна творчість тибетців представлена міфами, епосом (всесвітньо знана Гесеріада на тибетський лад), легендами, казками (казкові рамкові повісті, чарівні легенди, перекази, байки, побутові історії, в т.ч. про жартівника дядечка Денба́), прислів'ями та приказками, танцями, що супроводжуються піснями під акомпанемент музичних інструментів — смичкових, сопілок, дзвоників і бубнів, театралізованими виставами (тибетська народна опера Аче Лгамо).

Тибетські борці, 1938

У тибетців зберігається безліч цікавих традицій, звичаїв і обрядів. Літозчислення ведеться за власним місячним календарем. За ним же визначаються точні дати проведення численних традиційних тибетських свят, найбільше значення серед яких мають свята Нового року (Лосар, Ло Ґсар), Свята ліхтарів, Свята кисляку (Шодун, Шотон), Свята купання, Свята врожаю тощо.

Свято Нового року Лосар / Ло Ґсар супроводжується релігійними танцями лам, театральними постановками і народними гуляннями.

«Свято кисляку» Шодун / Шотон, присвячене Будді, являє собою міське свято у центральному парку Лхаси — Норбулінґка (Norbulingka) з традиційними народним гулянням, виставами на відкритому просторі, частуванням і нічними вогнями.

Під час різноманітних свят тибетці практикують змагання з національних видів спорту — кінські і на яках перегони, стріляння з луків, традиціну боротьбу навкулачки тощо.

Цікаві факти, пов'язані з тибетцями[ред.ред. код]

  • Під час весняного Свята ліхтарів уся столиця місто Лхаса прикрашається ліхтарями, а просто на вулицях виставляються ліпні картини з підфарбованого вершкового масла.
  • Кожний тибетець бере участь у Святі купання (приймає купель) тричі: при народженні, під час весілля і після смерті. Традиційно вважалося, що людям не варто повністю митися, лише з нагоди важливих подій.
  • Слово «як» походить з тибетської мови (གཡག་ — gyag), де використовується для означення самців цих тварин (самка ж яка тибетською буде dri або nak).

Виноски[ред.ред. код]

Джерела, посилання і література[ред.ред. код]

  • Тибетцы // Народы мира. Историко-этнографический справочник., М.: «Советская Энциклопедия», 1988, стор. 439—440 (рос.)
  • Про тибетців на www.china.org.cn, Китайському інформаційному Інтернет-центрі (рос.)
  • Решетов А.М., Яковлев А.Г., К вопросу о социально-экономических отношениях у тибетцев в первой половине ХХ в. // в кн. Социальная история народов Азии., М., 1975 (рос.)
  • Кычанов Е.И., Савицкий Л.С. Люди и боги страны снегов., М., 1975 (рос.)
  • Snellgrove D.L., Richardson H.E. A cultural history of Tibet., Boulder, 1980 (англ.)