Тиверці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тиверці
XIII ст. Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Тиверці
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Not specified
Мови Давньоруська (давньобілоруська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано Enter start date
 - Ліквідовано XIII ст.

Ти́верці (давньорус. Тиверци[1]) — східнослов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і Дунаєм — до берегів Чорного моря у межах розселення антів, нащадками яких вони були як і уличі (див. «таври», «тевриски»)[2]. Входили у Антський союз. Вперше у середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[3]. Основне заняття — хліборобство, але відомо також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі)[4]. Грецьке місто Тіра було центром тиверців та уличів[4]. Частина яких розселилися в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городище Єкімеуць, м. Алчедар, с. Цареука та інші[4].

У Тверському літописі 863 р. є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег «мав рать з тиверцями й улучами»[5]. Тиверці брали участь у походах на Царгород князя Олега (907 р.) й Ігоря (944 р.) як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі[2]. У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства[4], ставши попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір)[6][7]. Нащадки тиверців увійшли до складу українського народу (Буковина), частина їх зазнала румунізації (Молдова)[2]. Імовірно назва тиверців походить від кельтського «таур» («taur»), що означає «гора», що може також відноситися до «горців» в цілому.

Згідно Павла Шафарика та російських дослідників: у деяких списках тиверці вписані як «тирвеці»; по-литовськи «tiraj» означає «степ»[8][9][10]. Тобто тиверці — мешканці степів, «тирвеці» — степняки, мешканці степів[8][9][10]. І відповідно літопису дуліби й тиверці є племенем толковіни - себто «толкові люди», «мудрі люди» (самоназва одного племені званого іноземцями як різні племена)[8][9][10].

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. а б в стор. 3196, том. 8, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 966-7155-02-1
  3. «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950 г. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
  4. а б в г Владимир Богуславский: Словянская энциклопедия: Киевская Русь-Московия: Том 2. изд. «Олма Медиа Группа», 2001 г., с. 490, ISBN 978-5-224-02251-9 (рос.)
  5. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», 1906 г. (рос.)
  6. ro:Tiverți
  7. Вернадский Г. В., ОБРАЗОВАНИЕ КИЕВСКОЙ РУСИ (839–878 гг.), Глава VIII (рос.)
  8. а б в «Тиверцы» // «Полный церковно-словянский словарь», сост. священник магистр протоиерей Григорий Дьяченко, г. Москва (1993 г.) 1900 г., С. 1112 (Прибавление), ISBN 5-87301-068-4 (рос.)
  9. а б в Pavel Jozef Šafárik, Slowan: Star., s. 548, 992
  10. а б в Известия Академии наук (России), 1853 г., том II, стр. 32 (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]