Тиверці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тиверці
XIII ст. Київська Русь Alex K Kievan Rus..svg
Розташування Тиверці
Східнослов'янські племена 8-9 ст. та балти
Столиця Not specified
Мови Давньоруська (давньобілоруська)
Релігії Язичництво
Форма правління плем'я
Історія
 - Засновано Enter start date
 - Ліквідовано XIII ст.

Ти́верці — східнослов'янське плем'я, що жило між Дністром, Прутом і Дунаєм — до берегів Чорного моря у межах розселення антів, нащадками яких вони були як і уличі (див. «таври», «тевриски»)[1]. Входили у Антський союз. Вперше у середині IX століття тиверці згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з уличами в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[2]. Основне заняття — хліборобство, але відомо також вони мали майстерні для ремісництва (ковалі, гончарі, ювеліри, зброярі)[3]. Грецьке місто Тіра було центром тиверців та уличів[3]. Частина яких розселилися в волоському ареалі. З літописними тиверцями пов'язують городище Єкімеуць, м. Алчедар, с. Цареука та інші[3].

У Тверському літописі 863 р. є відомість про боротьбу київських князів Аскольда та Діра з тиверцями, а у 885 р. князь Олег "мав рать з тиверцями й улучами"[4]. Тиверці брали участь у походах на Царгород князя Олега (907) й Ігоря (944) як їхні союзники; у середині X століття увійшли до складу Київської держави. Тиверці у X — XII століттях під натиском печенігів і половців посунулися на північ, де змішалися з сусідніми племенами часів Київської Русі[1]. У XII — XIII століттях землі тиверців входили до складу Галицького князівства[3], ставши попередниками гуцулів (мешканців Карпатських гір)[5][6]. Нащадки тиверців увійшли до складу українського народу (Буковина), частина їх зазнала румунізації (Молдова)[1]. Імовірно назва тиверців походить від кельтського «таур» («taur»), що означає «гора», що може також відноситися до «горців» в цілому.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в стор. 3196, том. 8, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 966-7155-02-1
  2. «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950 г. — Т. 1. — С. 14, 210. (рос.)
  3. а б в г Владимир Богуславский: Словянская энциклопедия: Киевская Русь-Московия: Том 2. изд. «Олма Медиа Группа», 2001 г., с. 490, ISBN 978-5-224-02251-9 (рос.)
  4. «Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона», 1906 г. (рос.)
  5. ro:Tiverți
  6. Вернадский Г. В., ОБРАЗОВАНИЕ КИЕВСКОЙ РУСИ (839-878 гг.), Глава VIII (рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]