Тиврів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Тиврів
Країна Україна Україна
Область/АРК Вінницька область Вінницька область
Район/міськрада Тиврівський район
Рада Тиврівська селищна рада
Код КОАТУУ: 0524555100
Основні дані
Перша згадка 1505
Статус із 1956 року
Площа 4.11 км²
Населення 9661 (01.01.2011)[1]
Густота 1523.4 осіб/км²
Поштовий індекс 23300
Телефонний код +380 4355
Географічні координати 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. / 49.01194; 28.50389Координати: 49°00′43″ пн. ш. 28°30′14″ сх. д. / 49.01194° пн. ш. 28.50389° сх. д. / 49.01194; 28.50389
Висота над рівнем моря 268 м
Водойма р. Південний Буг
Відстань
Найближча залізнична станція: Гнівань
До станції: 14 км
До обл. центру:
 - залізницею: 25 км
 - автошляхами: 28,3 км
Селищна влада
Адреса 23300, смт Тиврів, вул. Леніна, 40; 2-22-93
Голова селищної ради Кицишин Сергій Миколайович
Карта
Тиврів (Україна)
Тиврів
Тиврів
Тиврів (Вінницька область)
Тиврів
Тиврів

Ти́врів — селище міського типу на східному Поділлі, розташоване на березі Південного Бугу, районний центр Вінницької області; Станом на 2011 рік населення смт становило 9661 особу[1] (у минулому — 8666 ос. на 2001 р. та 5000 на 1970 р.). Харчова промисловість, завод пластмасових виробів зруйнований До облцентру сполучене автошляхом Т 0212.

Історія[ред.ред. код]

     Безпосередньо на території сучасної Тиврівщини розташовувались поселення древнього слов'янського роду, відомого під назвою тиверців. Вважається, що крайньою східною межею розселення тиверців у 8 — 9 століттях нашої ери була межа, що проходила через містечко Тиврів. «Містечко Тиврів на Богу (давня назва річки Південний Буг), стверджував відомий український історик Михайло Грушевський, це одинока осада, що своїм іменем може вказувати на тиверців». Подібні думки лунали на археологічному з'їзді, що проходив у Києві в 1874 році. Там домінувала думка, що Тиврів стоїть на місці старовинного поселення «Тивер». Згодом тиверці увійшли до складу Київської Русі.

     В історичних актах є письмова згадка про повітове містечко Тиврів. Ця згадка датується 1393 роком, коли великий князь литовський Вітовт подарував це містечко з навколишніми угіддями «землянину» Герману Дашкевичу «за вислугу». Окрім Тиврова, Дашкевич у своє володіння отримав села Дзвониху, Кліщів, Соколинці, Шендерів і Тростянець.

Післяреволюційна доба[ред.ред. код]

     Під час визвольних змагань 1918–1921 років на Тиврівщині діяли чисельні загони повстанців, що боролись з більшовицькою окупацією краю. Так тут діяв і загін отамана Артема Онищука, уродженця села Соколинці. Цьому відважному провідникові національно-визвольного руху селян Брацлавщини у 1920–1921 рр., курінному Армії УНР, Валерій Марценюк присвятив історичну повість «Трагічна любов отамана Артема» про «українського патріота, підступно обманутого більшовицькою владою та жорстоко зрадженого коханою жінкою» — чекісткою Ельзою Грундман.[1].

Архітектурна та краєзнавча спадщина[ред.ред. код]

Тиврів має багату архітектурну спадщину. Це і Домініканський костел, палац панів Ярошинських, розкішний парк, закладений графом Гейденом, перша електростанція та інші пам'ятки. Колись у Тиврові була своя броварня, але в наш час[Коли?] від неї залишилась тільки пам'ять. Проте, є ще залишки старовинних торгових домів. У колишньому палаці Ярошинських діє ліцей-інтернат поглибленої підготовки у галузях наук. Парк, зараз майже повністю запущений, проте, краса, котра була тут раніше, досі залишилася.

Персоналії[ред.ред. код]

Відомі уродженці[ред.ред. код]

Перебували[ред.ред. код]

  • князь Святослав Святополк-Четвертинський — в 1739 році тут одружився з Анною Островською.[2]

Померли[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Książęta Сzetwertyńscy (02) (пол.)
  3. Jerzy Michalski. Jaroszyński Zachariasz (1700–1774) / Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1963.— Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk. — Tom ХI/1, zeszyt 48.— S. 22. (пол.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.