Тилацин

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тилацин
Тилацини у Вашингтонському зоопарку, 1902 рік
Тилацини у Вашингтонському зоопарку, 1902 рік
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Клас: Ссавці (Mammalia)
Інфраклас: Сумчасті (Metatheria)
Ряд: Хижі сумчасті (Dasyuromorphia)
Родина: Тилацинові (Thylacinidae)
Рід: Тилацин (Thylacinus)
Вид: Тилацин
Біноміальна назва
Thylacinus cynocephalus
(Harris, 1808)
Посилання
ITIS logo.jpg ITIS: 552315
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 9277
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Thylacinus
Fossilworks: 234414[1] 234414[1]

Тилацин, або сумчастий вовк (Thylacinus cynocephalus) — вимерлий хижий ссавець, найбільший сумчастий хижак історичних часів, що існував на території Австралії, Тасманії і Нової Гвінеї до середини 20 століття.

Історія опису й спостережень[ред.ред. код]

Європейці його відкрили 1808 року. Ця тварина, що зовні й за розмірами скидалася на пса, вміла стрибати на задніх лапах, як кенгуру. Самиці цього «вовка» мали розродну сумку, в якій доношували дитинчат.

Наприкінці XIX століття тилацина жорстоко винищували як крадія овець, який завдавав відчутних збитків фермерству. Уряд Австралії навіть запровадив премії за вбитих хижаків. Зрештою, наприкінці 30-х років XX століття, «сумчастих вовків» винищили дощенту.

Останній на Землі «сумчастий вовк» помер у зоопарку на Тасманії 1936 року.

Морфологія[ред.ред. код]

Морфометрія. Довжина голови й тіла: 850-1300 мм, довжина хвоста: 380-650 мм, висота в плечах: 350-600 мм, вага: до 15-30 кг.

Опис. Верхня частина тіла рудувато-коричнево-сіра чи жовтувато-коричнева з 13-19 чорно-бурими поперечними смугами на спині, крупі, і основі хвоста, низ тіла світліший. Обличчя сіре з дещо нечіткими білими відмітками навколо очей і вух. Хутро коротке, густе, і грубе. Зубна формула: I 4/3, C 1/1, P 3/3, M 4/4, загалом 46[2].

Поведінка[ред.ред. код]

Переважним середовищем проживання, ймовірно, був відкритий ліс чи луки, але його останні популяції, могли займати тропічні ліси на південно-заході Тасманії. Їх лігва як повідомляється, були розміщені у скелястих ущелинах або у порожнинах колід. Хоча вели нічний спосіб життя, іноді їх бачили, коли вони грілись на сонці. Тилацини, здається, були головним чином поодинокі, але іноді, як повідомляється, полювали парами або невеликими сімейними групами. Полювали в основному на кенгуру, валабі, дрібних ссавців і птахів. Були зафіксовані наступні види вокалізації: скавучання (можливо, для зв'язку), низьке гарчання (при роздратуванні), і кахикаючий гавкіт, під час полювання.

Пологи відбувались протягом року з яскраво вираженим піком у літній період (грудень-березень). Від одного до чотирьох дітей залишали сумку через три місяці, але залишалися з матір'ю, до близько дев'яти місяців. Хоча багато з них успішно жили в зоопарках, тилацинів ніколи не розводили в неволі. Тривалість життя: майже до 13 років.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Fossilworks
  2. Ronald M. Nowak Walker's marsupials of the world. — JHU Press, 2005. — С. 118,119. — ISBN 0801882222.


Панда Це незавершена стаття з теріології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.