Тимчасовий Робітничо-Селянський Уряд України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тимчасовий робітничо-селянський уряд України, другий радянський уряд України, проголошений[1] 28 листопада 1918 р. в Курську, створений на підвалинах ВЦВРК для політичного завуалювання інтервенції РРФСР проти УНР. Уряд очолював Ю. П'ятаков, до складу входили здебільше неукраїнці, а сам він одразу ж переїхав до Суджі. У своєму Маніфесті[2] від 29 листопада оголосив про повалення влади гетьмана і поновлення радянської влади, скасування всіх законів, наказів і договорів як гетьмана та його уряду, так і Центральної Ради, закликав до боротьби проти Директорії.

Створення Української СРР[ред.ред. код]

На початку січня 1919 року радянське військо зайняло Харків, де й невдовзі опинився цей уряд. 6 січня 1919 р. Тимчасовий робітничо-селянський уряд відмовився від визначеної Центральною Радою назви — УНР. Нова офіційна назва держави відтоді встановлювалася за аналогією з радянською Росією — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР)[3] . Такий порядок слів залишався аж до 1936 р., коли слово «радянська» в назві перейшло з третього на друге місце.

З відновленням радянської влади Тимчасовий уряд видав 25 січня 1919 Декларацію, в якій розгорнув програму соціалістичного будівництва і порушив питання про об'єднання УСРР з РСФРР «на засадах радянської федерації». Фактично, пропозиція щодо створення оборонного союзу радянських республік була зроблена наступним складом уряду[4]. 28 січня 1919 р. він втратив свій тимчасовий статус, його робота перейшла на постійну основу, відділи уряду на кшталт російських назвали народними комісаріатами, а сам уряд — Радою народних комісарів УСРР[5] або скорочено РНК УСРР. Чесно кажучи, відділи вже й раніше носили назви комісаріатів.

Боротьба за владу[ред.ред. код]

Тільки-но уряд опинився у Харкові, як зразу ж виникла запекла суперечка між групою «лівих» та «правих», тобто — між прихильниками П'ятакова і Артьома навколо посади головнокомандуючого Української армії, яку обіймав Антонов-Овсієнко. На засіданні уряду було вирішено замінити його на Рухимовича, з одночасною ротацією членів Реввійськради Затонського і Артьома на, відповідно, Ворошилова та Межлаука[6]. Фактично ж виконувати подібне ніхто не збирався, але Затонського було переведено на посаду народного комісара освіти, а Артьом, власне, був більш обтяжений внутрішньою боротьбою в уряді, ніж посадовими обов'язками. За відсутності лідерів тимчасово на посаді члена Реввійськради опинився комісар штабу Української армії Микола Вишневецький[7].

16 січня 1919 р. конфлікт спалахнув з новою силою: більшістю голосів уряд звільнив з посади «лівого» П'ятакова і обрав замість нього «правого» Артьома. Але П'ятаков заявив, що він може передати посаду Артьому лише після рішення ЦК РКП(б). Москва не підтримала жодної з груп, а поставила чільником Тимчасового робітничо-селянського уряду України Християна Раковського[8]. Антонов-Овсієнко зберіг за собою посаду командуючого Українським фронтом[5] в лавах РККА. Посади членів Реввійськради були запропоновані Щаденку та Коцюбинському, котрий позаяк був переобтяжений іншою роботою й до військових справ не втручався.

7 березня (23 лютого) 1919 за рішенням 3-го Всеукраїнського з'їзду рад переіменований на Робітничо-селянський уряд УСРР. 

Склад робітничо-селянського уряду[ред.ред. код]

В період з 28 листопада 1918 року по 29 січня 1919 року до складу Тимчасового Робітничо-Селянський Уряду України входили такі особи:


Посадові особи уряду[ред.ред. код]

Для технічного забезпечення роботи уряду було затверджено склад посадових осіб, на яких покладались такі обовязки:


Виноски[ред.ред. код]

  1. ЦДАВО України, ф. 2, оп. 1, сп. 14, арк. 1-2. Незасвідчена копія
  2. Збірник постанов УРСР, 1919, № 1, ст. 1
  3. Збірник постанов УРСР, 1919, № 2, ст. 15
  4. ЦДАГО України, ф. 5, оп. 5-1, сп. 52, лл. 138–139. Передрук
  5. а б ЦДАВО України, ф. 2, оп. 1, сп. 13, арк. 120–121. Оригінал
  6. Збірник постанов УРСР, 1919, № 8, ст. 33
  7. РДВА/ЦГАСА, ф. 103, оп. 1, сп. 89, арк. 3. Типографський друк
  8. ЦДАВО України, ф. 2, оп 1, сп. 14, арк. 60. Засвідчена копія

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
  • Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде життя»-«НТШ»; 1954—1989, 1993—2000.
  • Калініченко В. В., Рибалка І. К. Історія України. Частина ІІІ. — Харків: ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2004. — 628 с.
  • Савченко В. А. Дванадцять війн за Україну. — Харків: Фоліо, 2006. — 416 с.
  • Громадянська війна на Україні, 1918–1920. Під ред. Рибалка І. К. Том I, книга I. — К.: Наукова думка, 1967
  • Рогожин А. І. Військове будівництво на Україні в роки Громадянської війни та іноземної інтервенції/Правоведение. — Л. :Ленінградський університет, 1965. — № 3.