Тинівка лісова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тинівка лісова
Dunnock crop2.jpg
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Тварини (Metazoa)
Тип: Хордові (Chordata)
Надклас: Щелепні (Gnathostomata)
Клас: Птахи (Aves)
Ряд: Горобцеподібні (Passeriformes)
Родина: Тинівкові (Prunellidae)
Рід: Тинівка (Prunella)
Вид: Тинівка лісова
Біноміальна назва
Prunella modularis
(Linnaeus, 1758)
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Prunella modularis
ITIS logo.jpg ITIS: 562489
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 181117
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Prunella modularis

Тинівка лісова (Prunella modularis) — невеликий птах родини тинівкових ряду горобцеподібних. Мешкає у помірному кліматі Євразії. В Україні гніздовий, перелітний, зимуючий вид.

Морфологічні ознаки[ред.ред. код]

Птах розміром приблизно з горобця. Маса тіла 19—20 см, довжина тіла біля 15 см. Статевий диморфізм не виражений. Дорослий птах зверху рудувато-бурий, з темною смугастістю; покривні пера вух бурі, зі світлими рисками; смуги над очима, горло, шия з боків і спереду, воло і груди сірі; на рудувато-бурих боках тулуба темно-бурі поздовжні смуги; черево і підхвістя білуваті; махові і стернові пера бурі; дзьоб чорний; ноги жовтувато-бурі. Молодий птах строкаті ший, особливо знизу; сірий відтінок є лише на голові[1].

Поширення[ред.ред. код]

Гніздиться на більшій частині континентальної Європи (за виключенням деяких південних районів Піренейського, Апеннінського та Балканського півостровів і Скандинавії північніше 70° пн. ш.), на східному узбережжі Середземного моря, в Малій Азії, Ірані та на заході Західного Сибіру. За межами материка зустрічається на Британських, Гебридських островах і на Корсиці. У гори піднімається до 2200 м над рівнем моря в швейцарських Альпах, до 2600 м на Кавказі і до 1600 м у Піренеях. Тинівка лісова інтродукована в Новій Зеландії, де зустрічається до 1600 м над рівнем моря[2].

В Україні гніздиться на заході країни та в горах Криму; мігрує скрізь; зимує в приморських районах[1].

Підвиди[ред.ред. код]

Виділяють 8 підвидів

Чисельність[ред.ред. код]

В Європі (яка включає понад 95% гніздового ареалу), гніздова популяція оцінюється 12—26 млн пар та приблизно 36—78 особин[3] В Україні чисельність оцінюють в 24,5—34,5 тис. пар[4].

Місця існування[ред.ред. код]

Біотопи дуже різноманітні, але завжди включають густий підлісок. У північній частині ареалу населяють різноманітні ліси з береломом, заростями кущів, часто вздовж річок і струмків. У рівнинних районах Західної Європи часто мешкає в культурному ландшафті: фермах, садах і парках із густою рослинністю. У тундрі та гірській місцевості мешкає в низькорослих лісових масивах і кущах.

Сезонні переміщення[ред.ред. код]

У залежності від району мешкання, тинівка лісова — перелітний, частково перелітний або осілий вид. У Західній Європі живе переважно осіло, або переміщується на відстань до 30 км. Популяції півночі Німеччини, Польщі, Фінляндії, країн Скандинавії та республік колишнього СРСР мігрують повністю або частково, причому відсоток мігруючих птахів збільшується із заходу на схід. Район зимівель цих птахів включає Середземномор'я на схід від Піренейського півострова, Туреччину, південь України, Північний Кавказ, пониззя Волги, Ізраїль і Північний Іран. Окремі особини досягають навіть Північної Африки. У високогірних районах Кавказу здійснюють вертикальну міграцію — птахи спускаються до берегів Чорного моря[2].

Під час міграції уникає відкритих просторів, тримається старих лісів і заростей кущів, а за їхньої відсутності — заростей очерету, рогозу або куп хмизу[5].

Гніздування[ред.ред. код]

Гніздо с яйцем

У межах популяцій лісової тинівки існує кілька різних систем взаємовідносин між статями, включаючи моногамію (утворення постійної пари), поліандрію (два або три самця і одна самка), полігінію (один самець і дві самки) і полігінандрію (два або три самця і від двох до чотирьох самок). Встановлено, що самці лісової тинівки мають найбільший репродуктивний успів у випадку полігінії і найменший — у випадку поліандрії[6]. У ході спостережень над 254 птахами було встановлено, що у 42% випадків спостерігали моногамію, у 30% — поліандрію, у 4% — полігінію і у 24% — полігіноандрію[7]

Гніздо добре замасковане, розміщується в невеликій групі ялин, сосен або навіть на поодинокому дереві або на краю масиву підросту. Інколи гніздо влаштовують в густих заростях листяних дерев, кущів, у гілках повалених дереву кущі хмизу. Висота розташування гнізда варіює від 0,4 до 3 м (частіше 1—1,5 м). Воно закріплюється біля стовбура або в розгалуженні гілок 2—3 дерев, часто зламаних та викривлених, що утворюють зручну опору і надійне укриття. Гніздо доволі масивне, складається із значної кількості укладеного, але майже не переплетеного матеріалу. Його основа споруджується з сухих ялинових гілочок, а стінки головним чином із зеленого моху з домішками залишків торішнього листя, шматочків гнилої деревини, лишайників. Лоток частіше за все вистелений спорангієносними частинами зозулиного льону, нерідко волоссям, шерстю, у ньому можуть бути вкраплення пір'я, сухих волотей злаків.

Повна кладка зазвичай складається з 5, рідше з 4 або 6 яєць, у виключних випадках їх може бути 7. Шкаралупа блискуча, блакитно-зеленого кольору.

Гніздовий період розтягнутий. Протягом року два виводки. Перші кладки з'являються у другій половині травня, другі — наприкінці червня — на початку липня. Насиджування триває 11—12 діб[8].

Живлення[ред.ред. код]

У період розмноження основу живлення складають різноманітні безхребетні, головним чином комахи і павукоподібні. Споживає жуків (довгоносиків, турунів, пластинчастовусих, листоїдів, стафілінід тощо), павуків, мух, клопів, веснянок, прямокрилих та ін. Споживає випадково також наземних молюсків і дощових червів. Восени, у період дозрівання плодів і насіння, характер живлення змінюється на рослинну їжу. У цей період живиться насінням щавлю, чорниці, кропиви, осоки, сосни, берези тощо. Вживає також ягоди малини і бузини. Взимку охоче відвідує годівнички, поїдаючи хлібні крихти і шматочки сала. Корм майже завжди шукає на землі. Рідко ловить комах на льоту.

Галерея[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

  1. а б Фесенко Г. В., Бокотей А. А. Птахи фауни України (польовий визначник). — К., 2002. — 416 с. — ISBN 966-7710-22-Х.
  2. а б Killian Mullarney, Lars Svensson, Dan Zetterström, & Peter J. Grant Birds of Europe. — Princeton University Press, 1999. — 178 с. — ISBN 978-0-691-05054-6.
  3. «BirdLife International 2012. Prunella modularis. In: IUCN 2012. IUCN Red List of Threatened Species. Version 2012.2. <www.iucnredlist.org>. Downloaded on 08 January 2013.» (англ.). Архів оригіналу за 2013-08-24. 
  4. BirdLife International. Birds in Europe: population estimates, trends and conservation status. — Cambridge, UK: BirdLife International, 2004. — 374 pp. (BirdLife Conservation Series No. 12).
  5. Птицы Советского Союза / Дементьев Г.П., Гладков Н.А. — М.: Сов. наука, 1954. — Т. 6. — 792 с.
  6. Davies N. B., Houston A. I. (1986). Reproductive success of dunnocks, Prunella modularis, in a variable mating system. — Journal of Animal Ecology
  7. Hatchwell B. J. & Davies N. B. (1989) Provisioning of nestlings by dunnocks, Prunella modularis, in pairs and trios compensation reactions by males and females. Behavioral Ecology and Sociobiology. Vol 27, Num 3. 1990. DOI 10.1007/BF00180304 онлайн
  8. Птицы Белоруссии: Справочник-определитель гнезд и яиц / М.Е. Никифоров, Б.В. Яминский, Л.П. Шкляров. — Минск: Выш. шк, 1989. — 479 с. — ISBN 5-339-00209-8.