Типографський пункт
| Типографський пункт | |
| Фізична величина | довжина |
|---|---|
Типографський пункт — одиниця вимірювання кегля шрифту. 1 пункт = 1/12 цицеро (pica) = 1/48 квадрата.
У країнах СНД 1 пункт = 0,3759 мм. У США (використовується при комп'ютерному наборі) 1 пункт = 1/72 дюйма = 0,3528 мм = 352,777 773 956 019 мікронів.
Історія[ред. | ред. код]
В 1737 французький друкар П. С. Фурньє (Fournier) опублікував брошуру під заголовком «Tables des Proportions qu'il faut observer entre les caractères», в якій запропонував як основну одиницю для встановлення розмірів шрифту використовувати одиницю вимірювання «друкарський пункт», яка дорівнює 1/12 поширеного шрифту цицеро. Фурньє дав розміри шрифтів у паризьких дюймах, а паризький дюйм дорівнював 1/12 паризького фута (30,01 см). Таким чином, 1 пункт в системі Фурньє дорівнює 0,3473 мм.
Для вимірювання шрифту Фурньє запропонував використовувати надруковану на папері розмірну лінійку (див. рис.). Але ідея у друкарів підтримки не знайшла, оскільки папір з часом висихав, і лінійка ставала коротшою.
В 1770 паризький друкар Франсуа Амбруаз Дідо ввів нову міру, яка потім була названа нормальною. Дідо взяв за основу королівську стопу (фут) розміром 32,48 см. З цього еталону дюйм (1/12 фута) дорівнює 27,06 мм, і звідси пункт 1/72 дюйма дорівнює 0,3759 мм.
Система Дідо була прийнята спочатку в багатьох європейських країнах.
В 1878 англійський друкар Нельсон Хоукс визначив розмір типографського пункту в 1/72, 27 англійського дюйма (2,54 см). Відповідно 1 пункт = 0,3515 мм. Ця система вимірювання шрифтів (система Хоукса) стала використовуватися в Англії і США.
У 1930-x роках у Радянському Союзі намагалися впровадити метричний розмір шрифтів та інших набірних матеріалів[1]. За задумом авторів реформи, замість пункту Дідо слід використовувати пункт розміром 0,375 мм. Таким чином, розміри кегля шрифту легко було виразити в міліметрах. Наприклад, 8 пунктів — це 3 мм, 12 пунктів — 4,5 мм. Для запобігання змішування старого і нового складального матеріалу передбачалося відливати літери з двома-трьома сигнатурами (канавки на підніжці літери). Остаточна заміна шрифтів на метричні була запланована на 1942 рік, проте успіху реформа не мала[2].
Наприкінці 1980-х років американською компанією Adobe [Архівовано 22 лютого 2011 у Wayback Machine.] була розроблена мова опису сторінок PostScript, в якому 1 пункт дорівнював 1/72 частці від англійського дюйма (25,4 мм), тобто 0,352777… мм. Відтоді англо-американська система вимірювання шрифтів використовується у всіх комп'ютерних програмах верстки та дизайну за замовчуванням.
Іноді пункти, зазначені в американській системі, називають пойнт (point), щоб їх можна було відрізнити від пунктів системи Дідо.
Джерела[ред. | ред. код]
- Технологія набору та верстки [Текст]: навч. посіб. / Д. В. Василишин, О. М. Василишин; за ред. О. В. Мельникова; рец.: О. М. Величко, М. С. Антоник, Ю. Ц. Жидецький. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2011. — 272 с. — 300 пр. — ISBN 978-966-322-190-8.
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Каплан Л. Е. Техника ручного набора. — Гизлегпром, 1941. — С. 29-35.
- ↑ Пункт — Типографіка. Що ти знаєш про неї?. Процитовано 4 травня 2010.[недоступне посилання з липня 2019]
Посилання[ред. | ред. код]
- Manuel Typographique [Архівовано 21 липня 2006 у Wayback Machine.] — монументальна праця Фурньє 1764—1766.
- ~ luc / fabian-point.html The history of the American Point System [Архівовано 14 червня 2015 у Wayback Machine.]
- Життя і незвичайні пригоди типографського пункту. Параграф на design.ru / kovodstvo. [Архівовано 11 грудня 2007 у Wayback Machine.]
| |||||||||||||||||||||||||||||
| ||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
|
