Титульна нація

Ти́тульна на́ція — частина населення держави, національність якої визначає офіційне найменування цієї держави^[1].

Зміст

1 Історія
2 Використання терміну
3 Примітки
4 Література
5 Див. також

Історія [ред.]

Поняття «титульна нація» було вперше введено відомим французьким поетом та політичним діячем націоналістичного спрямування Морісом Барресом в кінці XIX століття. Баррес розумів під ним домінуючу етнічну групу, мова і культура якої стають основою для державної системи освіти. Титульні нації Баррес протиставляв національним меншинам (представники титульної нації, що проживають за межами її національної держави, наприклад, в той час — французи в Ельзасі та Лотарингії) із етнічними діаспорами (етнічні групи всередині території національної держави, наприклад, євреї та вірмени у Франції). Баррес вважав, що національна держава може бути сильною тільки при наявності двох умов: національні меншини та етнічні діаспори повинні зберігати лояльність до держави титульної нації, а титульна нація повинна підтримувати «свої» національні меншини за кордоном. Цю класифікацію Баррес розробив в період справи Дрейфуса.

Використання терміну [ред.]

СРСР [ред.]

Цей термін використовувався в СРСР для визначення нації, що давала назву автономним областям та республікам держави: Радянські республіки, автономні республіки, автономні регіони тощо. Приміром, титульною нацією Білоруської РСР були білоруси.

Щоб бути титульним, етнос повинен був мати певну кількість населення та компактність поселення. Мова титульної нації визнавалась додатковою, після російської, офіційною мовою відповідної адміністративної одиниці. Термін добре працював у випадку відносно добре розвинутого та однорідного народу.

У деяких випадках, у певних районах з великою кількістю різних етносів, як на Північному Кавказі, поняттям титульної нації вносилась нерівність між титульною та нетитульною народностями, особливо після початку політики «коренізації», згідно з якою представників титульної нації просувають до керівних посад.^{[Джерело?]}