Тит Макцій Плавт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Plautus.gif

Тит Макцій Плавт (лат. Titus Maccius Plautus бл. 250 до н.е. — 184 до н.е.) — давньоримський театральний діяч, автор численних комедій, на змісті яких позначився вплив грецької культури.

Біографія[ред.ред. код]

Біографія його маловідома, хоч є підстави вважати, що він був виходцем з найбідніших кіл плебсу. У "Хроніці" християнського письменника Іероніма зазаначено: "Плавт,родом із Сапсини в Умбрії (північ Італії - Ю. К.), помер у Римі. Через брак харчів найнявся до мірошника на ручний млин і там у вільний від роботи час писав комедії та продавав їх"(БВЛ.Антична драма, С.759-760)("Антична література" Ю. І. Ковбасенко), відомості про його батьків відсутні. В юності займався торгівлею та розорившись найнявся на млин й там, у вільні від роботи часи, написав свої перші комедії. Можливо, драматург пізніше подорожував по містах Великої Греції. Добре знав давньогрецьку мову і, відповідно, твори грецьких письменників. Плавт здебільшого переробляв грецькі комедії на «римський лад».

Аналіз п'єс що збереглись вказує на те, що їх автор по соціальному положенню був близький до народу. Геніальне знання театральної справи, характерне для всіх його робіт. Досить вірогідним є припущення, що Плавт був актором якоїсь бродячої трупи, що показала свої уявлення в різних містечках Італії. Грав в оському фарсі (ателані).Гарно знав театральну справу ("Антична література" Ю. І. Ковбасенко).Виконував ролі одного з постійних героїв — дурня-ненажери Макка. Про це частково свідчить і друга частина його імені.Його трансформоване ім'я "Макцій",оскільки "Maccus" був героем "ателлани",римської комедії масок, де, вірогідно, працював і Плавт.("Антична література" Ю. І. Ковбасенко)Пізніше він опинився в Римі — і його п'єси почали користуватися великим успіхом у падких до видовищ місцевих жителів. За проблематикою і змістом творів Плавта можна зробити висновок,що він добре знав життя,побут,мову та звички простих римлян.("Антична література" Ю. І. Ковбасенко)

Плавт був першим римським письменником, який залишив вагому спадщину. Довгий час Плавтові приписували понад 130 комедій. У І ст. до н.е. римський учений Теренцій Варрон, дослідивши й порівнявши всі ці твори, зробив висновок, що поетові з них належить усього 21 комедія, з яких майже всі повністю до нас дійшло 20,а одна - в уривках. Плавт писав їх орієнтуючися на смаки нижчих верств населення. культурно відсталі римляни, захоплені кривавими ігрищами, зокрема гладіаторськими боями, мало цікавилися театром і літературою. Тому драматург зробив ставку на сміх, намагаючись будь-що розвеселити римську публіку. Для цього він використовував усі можливі засоби, що їх давав самий жанр комедії. У них входили і словесний комізм, і комізм ситуацій, і пряма буфонада - балаганні вихватки й ляпаси на сцені, гострокритичні й сатиричні репліки персонажів комічні сварки тощо.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)

Про творчість[ред.ред. код]

Плавт був плідним драматургом. З приписаних йому 130 комедій римський учений Варрон відібрав 21, двадцять із яких повністю дійшли до нас.

Сюжети і основних персонажів своєї палліати римський комедіограф бере у елліністичних письменників, в так званій «середній» і «новій» аттичній комедії. Ці сюжети, як відомо були досить одноманітні. Постійно розповідалось про підкинутих і пізніше знайдених дітей, про хлопця який закохався в гетеру, інколи гетера виявлялась вільною дівчиною, проданою в рабство, і знаходила врешті-решт своїх батьків.

Позичаючи сюжетну канву і основних дійових осіб, Плавт створює оригінальніші, глибоко відмінні від грецьких п'єси. Його комедії розраховані на широкі кола римського місцевого плебсу. Цей народ мало цікавився філософськими й психологічними проблемами, любив грубу італійську ателлану, жонглерів, танцюристів та виступи мімів. Новоаттичну комедію римський комедіограф наближає до веселого народного фарсу. Як було зазначено, звертався він і до італійського народного театру, тієї ж ателлани, міму чи фесценіни. Притаманні їм виразна гра акторів, балаганні ефекти позначилися і на його комедіях. Вони містили значну кількість буфонно0комічних сцен, декотрі з яких узагалі не були пов'язані з дією сомої комедії і ставали лише допоміжним комічним засобом.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)

Таким чином, базова для палліати нова аттична комедія з її ідеалом «наслідування життя» в творах Плавта перетворилась на веселу буфонаду з дотепними гострими жартами та піснями, а дія розгортається в напів фантастичному світі гротеску та гіперболи. Не зовсім ясним є питання як саме відбувалася вистава в римських театрах,як грали актори. Додатковим джерелом у цьому плані є комедії Плавта, з яких можна почерпнути досить багато вдомостей. Зокрема,одніею з традиційних особливостей Плавтового діалогу є звернення акторів беспосередньо до глядачів як до безпристрасних, а часом і зацікавлених свідків. Зрідка такі звернення ставали і своєрідним коментарем, що пояснювали жести,рухи й міміку акторів.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)

За рахунок спрощення сюжету дія набуває небувалої раніше динаміки. Спрощуються також характери персонажів, але ця спрощеність перетворюється на джерело сміху вже сама по собі. Так, його герой не просто хвальковитий, а хвальковитий до смішного. Наприклад, герой однойменної комедії Куркуліон каже, що хвальковитий вояк ставить пам'ятник своїм подвигам — як він розгромив «Персію й Сирію, Обжорію, Опиванію й Винокурію: півсвіту за три тижні». А інший Плавтів персонаж, Евкліон, не просто скупий, а скупий до смішного: він хоче подати позов на коршуна, який украв у нього кашу. Запозичуючи сюжети і персонажів у новій комедії греків, Плавт завжди намагався бути оригінальним.(Антична література В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко) Він створюе п'эси оригінальні, відмінні від грецьких. Його комедії розраховані на широке коло римського плебсу, який мало цінував тонкості стилю чи філософсько-психологічні проблеми.("Антична література" Ю. І. Ковбасенко)

Причиною театрального успіху Плавта була також мова його творів. Із діалогів зникають улюблені Менандром філософські сентенції. Особливе значення Плавт діалогам і словесним спорам, у яких герої могли використати повністю можливості своїх лексичних запасів.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко) Плавт полюбляв гостре грубе слівце, а тексти його п'єс наповнені дотепати, каламбурами, афоризмами: «У пройди очі й на потилиці»; «Людина людині — вовк» тощо. Усе це створило йому славу одного з найдотепніших римських поетів. У цьому плані Плавт близький до Арістофана, якщо не його наслідувач.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)

"Сила сміху" у творчості Плавта[ред.ред. код]

Відомо,що,через часті запозичення сюжетів з еллінської літератури, Плавта у Римі називали напів-Менандром. Але була одна суттєва риса, яка відрізняла його від видатного грецького комедіографа. Із діалогів персонажів Плавта зникають улюблені Менандрові філософські сентенції, натомість там не бракує блискучих дотепів, каламбурів, пародіювання, алогізмів, непорозумінь, несподіваного порушення сценічної ілюзії ( що його полюбляв Арістофан ), - словом, усього того, що породжує сміх. Плавт сполучае, з одного боку, шліфовані сюжети нової аттичної комедії(Менандр), і, з другого боку, грубу італійську ателлану, фарс, виступи жонглерів, танцюристів та мімів.("Антична література" Ю. І. Ковбасенко) У Плавтовій переробці нова аттична комедія втрачає витонченість, чуттєвість і глибину, зате набуває бурхливої життєрадісності та оптимізму, "сили сміху". Ця стихійна сила сміху ( "vis comica" ) у поєднанні з народною свіжістю та яскравістю і була запорукою слави Плавта і в сучасників, і в нащадків. Із діалогу зникають улюблені Менандром філософські сентенції, натомість там наявні блискучі дотепи,каламбури, пародіювання, алогізми, непорозуміння, несподіване порушення сценічної ілюзії,- словом усе те, що породжуе сміх. ("Антична література" Ю. І. Ковбасенко)

Персонажі комедій[ред.ред. код]

Центром інтриги, носіями нескінченних жартів, дотепів і каламбурів у Плавта стають його улюбленці — раби, мудрі й легковажні, помірковані й зовсім нерозважливі, філософічні й просто язикаті. Вони бігають, викривають, обвинувачують, б'ються, замислюються, відкрито брешуть, ображають своїх господарів… Часом складається враження, що автор втрачає над ними владу і вони починають жити на сцені самостійним життям. В умовах римської дійсності, де ставлення до рабів було значно жорстокішим, ніж в Елладі, подібна вільна поведінка мала б викликати обурення того ж плебсу, а надто патриціату, оскільки ображала соціальні почуття. Не випадково ж ті самі раби часто замислюються над покаранням, що може на них обрушитися. Проте нічого подібного не ставалося. Ці персонажі Плавта настільки захоплювали глядачів, їхні репліки чи вчинки завжди були такими несподіваними й оригінальними, незмінно викликали такий сміх, що римляни охоче прощали їм зухвалість висловів і неналежну свободу дій.

От у комедії "Псевдол" перед глядачами постав майстер інтриги - раб, завжди готовий на якусю несподівану вихватку чи жарт, хитрий обманщик і шахрай. Загалом Плавт рідко дає фізичне зображення своєму героєві, але в даному випадку воно є майже вичерпаним. Обурений Псевдолом Гарпаг пригадує його характерні риси і створює дуже точний портрет цього лукавого пройдисвіта:

"Товстопузий, головастий та ще рудопикий,

Гострі бирла, товсті литки, величезниі

Ноги..." (1218 - 1220)

("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)

Римська палліата нагадувала наш сучасний водевіль чи оперету — ому, як в п'єсах Плавта, суттєву роль відіграє музичний елемент.

У його комедіях багато арій, так званих кантиків, виконуваних у супроводі флейти. Розміри кантиків (а отже, і мелодії) дуже різноманітні, тому в п'єсах вони, безсумнівно, звучали жваво і весело [12, 121–125]. Крім того, в комедіях Плавта велика кількість речитативів. Разом з кантиками вони складають близько третини тексту.

П'єси Плавта називаються comoedia palliata — «комедія плаща».

Деякі свої твори Плавт переклав повністю, а в деяких використана «контамінація» — поєднання в одній комедії сцени взяті з різних оригіналів.

Комічні імена дійових осіб: Пиргополиник — переможець веж і міст, хитрий раб Псевдол — обманщик ошуканців, у якого неможливо було зайняти жодної привабливої риси, він наче перетворювався на втілення тієї могутньої й непереборної сили золота, що є для нього значно сильнішою за богів.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко),спритний раб Сіміян — мавпа, слуга-посильний Гарпаг — гак, Парасій Їдальня Щітка і т. д. Такі імена часто сприяють непорозумінням. Так, в «Менехм» на запитання, де знаходиться Парасі Їдальня Щітка, Менехм відповідає: «Щітка? У мене в мішку лежить» (Men. 286). У комедії «Куркуліон» («Хлібний черв'як»), названої на честь одного персонажа, на запитання, де знайти Куркуліона, дається порада шукати у пшениці. Там можна знайти не одного, а сотні хлібних хробаків (Cur. 586–587).

А інший Плавтів персонаж, Евкліон, не просто скупий, а скупий до смішного: він хоче подати позов на коршуна який украв у нього кашу. Це джерело комізму (надмірне вип'ячування однієї риси героя) в Плавта запозичив Мольєр, так і назвавши свою комедію- просто "Скупий" (Мольєрів скупий - також Гарпагон - подає позов на сусідського кота, який доїв залишки його баранини).("Антична література" Ю. І. Ковбасенко)

«Палліати» і «тогати» на римській сцені[ред.ред. код]

Плавт плідно працював у жанрі «палліати» або «комедії плаща» («fabula palliata», від «pallium» — плащ), де актори виступали у грецьких плащах («костюмах»). Тут римські комедіографи щедро запозичували сюжети, прийоми, персонажів у еллінської комедії (переважно ново аттичної). Традиційними типами персонажів палліати є спритні раби, скупі старигани батьки, розпусні та марнотратні сини, жадібні зводники, хвальковиті воїни, гетери, похлібці(парасіти) та ін. Використання «еллінського антуражу» було обумовлено не лише фактом запозичення в греків, а й тим, що соціальна й політична критика(яка все-таки інколи проривалася в текстах) легко відносилася до "поганої, розбещеної Еллади, а не до «бездоганного, взірцевого Рима».

Крім того, у римській літературі розроблялася тогата («fabula togata», від «toga»- римський верхній одяг). Цей тип комедії став популярним у середині 2 ст. до н. е. і був ближчим до Риму, аніж палліата, яка наближалася до грецьких першоджерел. У тогатах об'єктом зображення було життя італійських містечок, а провідні герої — представники реальних тодішніх професій: пекарі, ткачі, швачки тощо Тогати збереглися лише в нечисленних уривках.

Твори[ред.ред. код]

Спочатку Плавтові приписували понад 120 комедій, проте в 1 ст. до н.н римський літературний критик і вчений Варрон визнав насправді Плавтовими лише 21 комедію, з-поміж яких до нас дійшло 20 майже повністю, а одна-в уривках. Найвідомішими є такі його комедії:

  1. «Амфітріон», важко визначити час написання або прем'єри тієї чи іншої з комедій Плавта. Існують лише окремі дати, яким можна вірити. Одна з останніх п'єс цього драматурга, "Амфітріон", за попередженням самого автора, не може бути названа "комедією".("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко) Вона з міфологічним сюжетом (у 17 ст. її сюжет переробив і використав Мольєр). Розповідає про перебування Зевса і Меркурія на землі. У той час, як фіванський цар Амфітріон воює з розбійницьким плем'ям телебоїв, Юпітер спокушає його дружину Алкмену, з цією метою він набирає вигляду царя, а Меркурій його раба - Сосія.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)
  2. «Скарб», Комедію поставлено у 190-х роках.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко) комедія про скнару, який знайшов скарб, і до такої міри боїться його втратити, що стає загальним посміховиськом. За дочку Евкліона Феву посватався старий сусіда - багатій Мегадор, який не знає, що дівчина уже вагітна від його племінника Ліконіда. Евкліон, який не вірить Мегадору, думаючи, що той зазіхає на його золото, погоджуеться на шлюб дочки за умови, що посагу за неї ніякого не дасть. Починаеться підготовка до весільної вечері. А в цей час раб Ліконіда Стробіл, побачивши, як Евкліон ховае горщик у новому місці викрадає його. До розлюченого крадіжкою бідолахи приходить Ліконід, щоб попросити руки Федри. Починається комічний діалог "хто про що", у якому юнак говорить про дівчину, а Евкліон про горщик із золотом. Урешті , коли все з'ясовується, старому доводиться погодитись на новий шлюб. Кінець комедії до нас не дійшов, але з її переказів відомо, що Стробіл віддає горщик Ліконіду, а той - Евкліону, який, проте, відмовляється від скарбу і віддає молодим для налагодження свого господарства.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко) Ця комедія вплинула на творення образу скупого в Шекспіра, Мольєра, Бальзака, Пушкіна, Гоголя, Карпенка-Карого та багатьох інших письменників.
  3. «Куркуліон», комедія про спритного раба Куркуліона, який звільнив для свого хазяїна дівчину з рук старого зводника(деякі ходи згодом використає Бомарше в трилогії Фігаро). Цей персонаж з товстим животом, "трав'янистими очима", з постійними скаргами на здоров'я ("зникають сили, болісно повсюди") дбає лише про гроші й прибутки. Один його вигляд викликаэ у зустрычних лайку та образи. Дуже показовий монолог парасита Куркулыона, у якому він уїдливо викриває весь клан звідників. У них "один язик", але він їм потрібний лише для того, щоб "продавати чужаків, чужим розпоряджатися й чужими давати волю", порушувати присягу: "...серед людей вся звідницька порода/Нагадує нам муж, клопів, вошей, чи комарыв і бліх/Нездатних на добро, лише на зло, гидкі мерзотні вчинки".
  4. «Менехми» («Близнята»). Конфлікт цієї соціально-побутової комедії оснований на надзвичайній схожості двох сицилійських близкнюкі - Сосікла і Менехма. Один із них був загублений під чай подорожі їхнього батька до італійського міста Тарента на ярмарок, там Менехм потрапив на інший корабель, яким його вивезли до міста Епідамн. Подібний сюжет уже відомий з нової аттичної комедії про загубленого й потім знайденого хлопчика. Буфонно-комедіїні елементи побудовані на схожості двох братів. Сосікла його дід на честь загубленого брата називає також Менехмом; колі він виростає то вирушає на пошуки близнюка й випадково потравляє до міста Епідамн. Там із ним трапляються різні пригоди: його запрошує до себе і пригощає чарівна гетера Еротія, його починає лаяти парасит Пенікул, якого він ніби не запросив на обід, йому докоряж за викраданий плащ і золоту обручку якась матрона тощо. Істина з'ясовується лише в кінці, коли зустрічаються обидва Менехми і з допомогю раба Месеніона дізнаються, що вони - рідні брати.Соціального відтінку комедії надають гроші,що стають головним мірилом усіх цінностей. Думки майже усіх персонажів зосереджені навколо них.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)
  5. «Хвальковитий воїн», центральний персонаж якої знаходить собі аналогії в низці п'єс нової європейської драматургії, від Шекспіра до Шоу. Сюжет комедії традиційний для нової комедії греків-визволення хитрим рабом дівчини для свого молодого господаря. П'єса була поставлена близько 204 р. до н.е. У центрі постать дурнуватого й самозакоханого воїна Піргополініка, що стає головним об'єктом сатири Плавта. Як ми вже казали, цей характер досить типовий для того часу. Ім'я Піргополінік, тобто "веж і міст руйнівник", сприймалося глядачами іронічно. Відразу ставало ясно, що це лише хвалько й боягуз, а ім'я - пряма протилежність його суті. Парасит Артотрог вигадує небилиці про подвиги свого господаря, який із задоволенням слухає про них, але найбільше йому все ж до вподоби оповіді про невідпорний вплив його на жінок. Не випадково Піргополінік називає себе " Венериним онукою", щиро вірячі, що жінки закохуються в нього з першого погляду.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)
  6. «Псевдол» («Pseudolus», 191 рік до н. е.). Комедію було поставлено на Мегалесійських іграх у 191 р. до н.е. Одна з останніх і найулюбленіших п'єс Плавта побудована на тому ж сюжеті визволення головних персонажів. Проте центральним є кмітливий і хитрий раб Псевдол, набагто розумніший за свого безпорадного господаря Калідора, закоханого в красуню Фенікію, яка належить Боліону. Дізнавшись, що дівчина вже продана якомусь македонському вояку за 20 мін, юнак у розпачі звертається до Псевдола оп допомогу. Раб погоджується. Вони зустрічають Балліона, який відмовляється відстрочити останній термін виплати внеску за дівчину. За це Псевдол лає лихваря найпослідущими словами, називаючи його мерзотником, злочинцем, здирником, убивцем, брехуном, зрадником тощо, з чим лихвар лише спокінйно погоджується. Перед глядачами постав персонаж, у якого не можливо було знайти жодної привабливої риси, він наче перетворювався на втілення тієї могутньої й непереборної сили золота, що є для нього значно сильнішою за богів.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)У Псевдола визріває план проти Балліона. Зустрівши батька Калідора, старого Сімона, він б'ється об заклад, що визволить Фенікію. Дізнавшися від Балліона про час прибуття воїнова раба з листом і грішми, Псевдол підстерігає його, називає себе слугою Балліона, забирає листа, а самого раба Гарпага відправляє до корчми чекати на повернення господаря. Від Калідора та його друга Харіна він вимагає підшукати якогось пройдисвіта-зухвальника, а також необхідну суму грошей для викупу. З'являється шахрай Сімія, Псевдол домовляється з ним і з грішми та листом посилає до звідника. Сімія видає себе за слугу воїна, а потім забирає Фенікію. Псевдол відводить її до щасливого Калідора, і вони одружуються. У цей час Сімон приходить до Балліона, і той його повідомляє, що дівчина вже пливе до свого македонця. Обидва страшенно задоволенні, що їм пощастило обдурити Псевдола, але раптом приходить Гарпаг, якому обридло сидіти в корчмі, і все розкривається. Псевдол отримує гроші від Сімона і запрошує йго пропити їх разом із ним на весільному бенкеті. Головну увагу глядачів привертають витівки й думки Псевдола, що подеколи віддзерклалюють психологію торговельних ділків того часу. Одержавши листа воїна від Гарпага, Псевдол розуміє, що йому пощастило обдурити відразу троьх своїх суперників - звідників, старого й воїнового раба. ("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)Це дає йому привід замислитися над філософською проблемою про безплідність людських зусиль: "ніби ми пізнати здатні, що іде користь нам". Весь його план рятує лише випадок: "....Безперечно ж, буде так: / Сто людей розумних план складають, та перемагає / Їх усії богиня Щастя. Так воно і в дійсності: /Скористався хто випадком, той і відзначається,/ Відповідно і розумним називаєм ми його. / І хто справно зробить справу, той розумник і хитрун, / А у кого справи кепські, просто дурень той для всіх." (676-682).Та здійснити задумане допомагає і його власна винахідливість. "Псевдол" перед глядачами постав як майстер інтриги - раб, завжди готовий на якусю несподівану вихватку чи жарт, хитрий обманщик і шахрай.("Антична література" В. І. Пащенко, Н.І. Пащенко)Впевненість покидає Вспевдола лише в одному епізоді - тоді, коли Сімія, що має взяти в Баллаона Фенікію, затримується. Бо Псевдол добре розуміє, що Сімія ще меткіший і підступніший, ніж він сам. І коли той з'являється, Псевдол кричить: "Перемога! Подолав я варту хитру."

Сюжети і основних персонажів для своєї палліати Плавт запозичував у елліністичних письменників, у так званій «середній» і «новій» аттичній комедії. Вони були досить одноманітними: підкинуті та згодом знайдені діти; закоханий у гетеру юнак; гетера, котра виявлялася проданою в рабство вільною дівчиною і врешті-решт таки знаходила своїх батьків.

Плавт не претендував на оригінальність, чудово розуміючи епігонську, наслідувальну сутність своєї творчості. Він відверто й без гумору писав про це: "Так всі поети роблять у комедіях: / Завжди в Афінах розгортають дію всю, / Щоб все здавалось абсолютно еллінським..."("Антична література" Ю. І. Ковбасенко)

Запозичуючи в еллінів сюжетну канву і головних дійових осіб, Плавт водночас створює п'єси значною мірою оригінальні, відмінні від грецьких. Його комедії розраховані на широкі кола римського плебсу, який мало цінував тонкості стилю чи філософсько-психологічні проблеми. А полюбляв цей глядач яскраве видовище, гостре слівце та голосну бійку. Тож Плавт часто сполучає (контамінує), з одного боку, шліфовані сюжети нової аттичної комедії(Менандр), і, з другого боку, грубу італійську ателлану, фарс, виступи жонглерів, танцюристів та мімів.

Рим. Україна. Паралелі творів[ред.ред. код]

В українському побуті та літературі присутні запозичені та схожі моменти. Подібні ідеї творів. Хоча автори жили в різні історичні періоди і в принципі були різними людьми, схожими, лише, і цього достатньо — своєю геніальністю…

Наприклад у творі Тит Макція Плавта «Скарб»(«Горщик») — Скупий і недовірливий старий Евкліон знайшов у себе в хаті закопаний горщик із золотом і, переховавши його, живе в безнастанних турботах, підозрюючи всіх і кожного в намірі пограбувати його. А тим часом юнак Ліконід спокусив його дочку. Нічого про це не знаючи, дядько Ліконіда, багатій Мегадор, за порадою своєї сестри, сватає цю саму дочку Евкліона, забороняючи собі давати за дочку посаг, [394] повертається до свого горщика зі золотом, який він виносить з дому, і ховає в храмі Вірності та, в інших місцях. За цією роботою його застає Стробіл-раб Ліконіда (акт IV, сцена 2), і, незважаючи на всю пильність скнари (дія IV, сц. 4), краде горщик. Евкліон виголошує монолог, повний розпачу (дія IV, сц. 9). Слова Ліконіда, який прийшов до нього й покаявся в своєму вчинку перед його дочкою, не справляють на нього жодного враження: він, почувши каяття Ліконіда, думає, що цей украв у нього горщик і кається у своєму вчинку. Евкліонові повертають його скарб. Мегадор відмовляється від сватання на користь свого небожа. В закінченні, що напевне не належить Плавтові, Евкліон кається в своїй скнарості  — і раптом, перетворюється із скнари на доброго і щедрого батька. Ця комедія складена за невідомим нам грецьким зразком. Особливо цікава тим, що вона була зразком для славнозвісної комедії Мольєра «Скупий» (1668). Сцену Евкліона з Стробілом, так само як і монолог Евкліона, повторив Мольєр, тільки з деякими варіаціями. Саме ім'я героя комедії Мольєра — Гарпагон, зустрічається в передостанній сцені латинського тексту. Але зображення характеру скупого у Мольєра значно поглиблене й поширене, далеко повніша й дія комедії, яка у Плавта становить лише кілька досить примітивно з'єднаних одна з одною ситуацій.

Знаходимо подібну ідею в творі Івана Карпенка-Карого «Сто тисяч» — українська комедія у чотирьох діях. Головний герой — Герасим Некодимович Калитка. На вівтар своєї жадоби Калитка готовий покласти не лише свої сили й життя, але й майбутнє власного сина. У творі домінуючою, як і в «Скарбі» Тит Макція Плавта, є ідея влади та грошей над людиною.

Література[ред.ред. код]

  • Савельева Л. И. Приемы комизма у Плавта. Казань, Изд-во Казан. ун-та. 1963. 77 стр.
  • Позднев М. Театр Плавта. Традиции и своеобразие. // Собрание сочинений в 3-х томах. Т. 1. М.: «Терра», 1997.
  • Н. А. Чистякова, Н. В. Улих История античной литературы. Изд-во «Высшая школа», Москва, 1971.
  • Ковбасенко Ю. І. «Антична література: навч. посіб.» / — 2-ге вид., розшир. та доповн. — К.: Київський університет імені Бориса Грінченка, 2012. — 248 с.
  • В. І. Пащенко, Н. І. Пащенко Антична література : підручник для студ. вищ. навч. закладів / М-во освіти і науки України. — 3-тє вид., стереотип. — Київ : Либідь, 2008. — 718 с.