Тиф

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Тифи — група інфекційних захворювань: висипний тиф, поворотний, черевний і паратифи, — що спричиняються різними збудниками. Назва захворювань походить від грец.  тифос, тобто «дим», «туман», «чад», тому що вони перебігають з гарячкою і затьмареною свідомістю.

Висипний тиф[ред.ред. код]

Докладніше: Висипний тиф

Поширення висипного тифу в окремих українських губерніях було різне: на Київщині випадків висипного тифу у 1911 — 13 було від 1,0 до 3,9 на 10000 мешканців, у Криму й Таврії — 4,0 — 6,9, на Катеринославщині, Чернігівщині, Поділлі, Харківщині та Херсонщині до 10,0 і більше. На західних українських землях висипний тиф, особливо на селі, був ендемічним захворюванням. Найбільше розповсюджений він був у горах, зокрема на Гуцульщині, там була і найвища смертність від цієї хвороби: 1933 року 26% від частки хворих. У Першу світову війну Російська Імперія вступила з досить високими показниками захворювань на висипний тиф. Так, 1914 р. частка захворювань в армії дорівнювало 11,3 на 10 000, а 1915 — 22,3. З західного фронту в Україну весь час просочувалися захворювання через біженців з прифронтової смуги, хворих, поранених і полонених. У 1916 році середній показник захворювань в Російській Імперії збільшився до 8,3 на 10000 мешканців. В Україні він був значно вищий. Після революції 1917 р. цей показник зріс до 21,9. Громадянська війна та загальна руїна 1919 — 20рр. викликала важку епідемію висипного тифу. Частка захворювань за ці роки зросло до близько 340 на 10 000 мешканців (на всі види тифу близько 500). Фактично епідемія тифу була значно більша, ніж це подають офіційні радянські джерела. Вона, зокрема, лютувала на Поділлі і західному Правобережжі, опанованих українськими арміями. На висипний, поворотний і черевний тифи хворіло на цій території взимку 1919 — 20рр. близько половини цивільного населення і до 90% вояків і старшин Української Галицької Армії, близько 25 000 з них померло. Епідемія тифу спричинила катастрофу УГА, значне ослаблення Армії УНР і зломлення українського фронту. У 1921 р. захворювання на висипний тиф знизилося до 158,9. Починаючи з 1923 р., внаслідок стабілізації життя і піднесення добробуту воно пішло далі на зниження. У 1923 р. воно становило 18,4, 1924 — 9,4, 1925 — 5,2, 1926 — 3,8, 1927 — 2,8, 1928 — 2,1, 1933 — 1,5 на 10000 мешканців. Зниження захворювань на висипного тифу в Україні, завдяки кращій організації боротьби з ним (у 1928 р. функціонувало 40 міжрайонних санітарно-епідеміологічних станцій — перших в СРСР), відбувалося швидше, ніж у інших радянських республіках, але показники його далі були різні: у 1928 р. на Катеринославщині, в Криму, на Харківщині, Херсонщині і Таврії нижче 0,9, а по інших місцевостях коливався від 1,0 до 3,9. У 1930-их pp. в Україні були в основному спорадичні захворювання, які іноді перетворювалися на значні епідемічні вибухи. Таке саме становище було й за Другої світової війни. Під час німецької окупації в різних частинах України були окремі, але незначні епідемічні вибухи висипного тифу. Спостережено, що найбільше захворювань на висипний тиф за віком припадало на осіб віком від 15 до 40 — 50 pp. Серед чоловіків захворювання були частіші, ніж серед жінок. Смертність від висипного тифу не однакова для різних вікових груп: вона зростає з віком, але в молодших групах (до 10 pp.) вона вища, ніж у найближчих старших групах. Наприклад, в Одесі 1919 — 20 вона досягала серед грудних дітей 21,7%, дітей від 1 — 4 р. — 4,0%, а від 5 до 9 р. — 1,5%. Серед чоловіків смертність була завжди вища, ніж серед жінок. Найбільші частки захворювань припадають на зимові та перші весняні місяці. Видно це з діаграми, яка представляє середньоденну частку захворювань за місяць до середньоденних захворювань за рік (УРСР в 1926 — 28; див. стор. 3213 угорі).

Натепер епідемічний висипний тиф в Україні зустрічається у в поодиноких випадках, переважно реєструються випадки пізнього рецидиву — хвороби Брілла-Цінссера.

Поворотний тиф[ред.ред. код]

Докладніше: Поворотний тиф

Поворотний тиф (лат. typhus recurrens) — збірна назва, що об'єднує епідемічний (переносник збудника — воша) та ендемічний (переносник збудника — кліщ) спірохетози, які протікають з чергуванням нападів лихоманки та періодів нормальної температури тіла.

Черевний тиф[ред.ред. код]

Докладніше: Черевний тиф

Черевний тиф (лат. Typhus abdominalis) — гостра бактеріальна інфекція з фекально-оральним механізмом передачі, яка спричиняється сальмонелою черевного тифу, характеризується гарячкою переважно постійного типу, загальною інтоксикацією з розвитком загальмованості нервової діяльності аж до тифозного статусу, шкірною висипкою, збільшенням печінки, селезінки і ураженням лімфатичного апарату тонкої кишки.

Докладніше: Паратифи

Паратифи А та В (лат. paratyphus А aut В, англ. paratyphoid fever A or B) — захворювання антропонозної природи, що характеризуються тифоподібними проявами, але мають деякі відмінності в клінічній симптоматиці від класичного черевного тифу.

Джерела[ред.ред. код]


Rod of Asclepius2.svg Це незавершена стаття про інфекційні захворювання.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.