Тишівці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Тишовце)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тишівці
Tyszowce
Герб
Герб
Костел святого Леонарда
Костел святого Леонарда
Костел святого Леонарда
Основні дані
50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. / 50.617; 23.700Координати: 50°37′ пн. ш. 23°42′ сх. д. / 50.617° пн. ш. 23.700° сх. д. / 50.617; 23.700
Країна Польща Польща
Регіон Люблінське воєводство
Площа 18,52 км²
Населення ▼ 2 091 (01.01.2020)
· густота 117 (2008[1]) осіб/км²
Міста-побратими Б'яш-Сен-Вааст (2007)
Телефонний код (48) 84
Часовий пояс UTC+1 і UTC+2
Номери автомобілів LTM
GeoNames 756438
OSM ↑3108437 ·R (Тишівці)
SIMC 0903676
Поштові індекси 22-630
Міська влада
Вебсайт tyszowce.bip.lublin.pl
Мапа
Мапа
CMNS: Тишівці у Вікісховищі

Тишівці[2][3] (Тишовце, пол. Tyszowce) — місто у східній Польщі. Належить до Томашівського повіту Люблінського воєводства.

Положення[ред. | ред. код]

Лежить над річкою Гучвою[4].

Історія[ред. | ред. код]

Історично Тишівці мало два передмістя — Замлиння (сьогодні окреме село) та Дубина (нині частина міста)[4].

У 1921 році міське поселення Тишівці входило до складу гміни Тишівці Венгрівський повіту Люблінського воєводства Польської Республіки[5]. За даними перепису населення Польщі 1921 року в містечку налічувалося 678 будинків та 4420 мешканців, з них[5]:

  • 2101 чоловік та 2319 жінок;
  • 377 православних, 1592 римо-католики, 2451 юдей;
  • 86 українців («русинів»), 3439 поляків, 887 євреїв, 8 осіб іншої національності.

За німецької окупації у місті діяла філія Замістського Українського допомогового комітету та українська школа[6]. У 1943—1944 роках польські шовіністи вбили в Тишівцях 11 українців[7].

Населення[ред. | ред. код]

Демографічна структура станом на 31 березня 2011 року[8][9]:

Загалом Допрацездатний
вік 		Працездатний
вік 		Постпрацездатний
вік
Чоловіки 1097 248 738 111
Жінки 1131 218 650 263
Разом 2228 466 1388 374

Віра[ред. | ред. код]

Церква Пресвятої Богородиці у Тишівцях (передмістя Дубини), зображення 1890 року
Церква святого Микити у передмісті Замлинні, Тишівці, зображення 1938 року
Українська церква Пречистої Діви в Тишівцях на Дубині, рисунок 1941 року Леоніда Маслова
Українська церква святого Микити в Тишівцях на Замлинні, рисунок 1941 року Леоніда Маслова

У місті були три трибанні церкви, спочатку православні, котрі після Берестейської унії, ймовірно, стали унійними. Одна із них, парафіяльна, стояла в середмісті й була присвячена святій Параски П'ятниці, друга в передмісті Замлиння — святого Микити, третя була в передмісті Дубині — Пречистої Діви Марії (Пресвятої Богородиці)[10][11][3].

Перша згадка про православну церкву в Тишівцях датується 1531 роком[2]. Перший відомий опис тишовецьких церков походить з 1660 року і був виконаний в ході візитації, проведеної після військових дій середини XVII століття. Всі три споруди були дерев'яними, а церква на Замлинні згадується як новозбудована (ймовірно відбудована після військових дій). Стан церков визнаний як «добрий». Коло всіх храмів були кладовища, які в передмісті Дубині і у середмісті були обгороджені, а коло Замлинської не огороджені. В записі, з 1660 року сказано, що вони описані в звітах в попередніх візитацій, котрі, однак, до нас не дійшли.[11] 1872 року до місцевої греко-католицької церкви належало 1220 вірян[3].

У часи панування Російської імперії у 1871 році була побудована у московському стилі із каменю церква святої Параски / святого Миколи поруч зі старою церквою у середмісті, яку потім російська влада розібрала[10][12][3]. 1875 року усі три греко-католицькі церкви перетворено на православні[3]. Поруч з церквою святої Параски у 1920-ті роки стояло приміщення українського просвітного товариства «Рідна Хата»[12].

17 червня 1938 року польська влада розібрала інші дві українські церкви — Пречистої Діви у передмісті на Дубині та святої П'ятниці на Замлинні[2][10]. Архітектор Леонід Маслов подавав такий опис вигляду цих церков до їхнього руйнування[10]:

Особливо прегарна своїми пропорціями та шляхотними зарисами бань була церква св. Микити на "Замлинні". Була це чудова памятка старовинної української деревяної архітектури; ще цікавіша вона є тим, що збереглася аж до свої останніх днів без всяких перебудов, у свойому первісному вигляді. Коли вона збудована — невідомо, але можливо що ще в кінці XVI століття. Була це тризрубна церква, з середнім зрубом більшим і вищим від інших. Східній мав зрізані два зовнішні кути; над кожним зрубом були восьмибічні бані, вміщені на невисоких, теж восьмибічних бідбанниках. Вхід був від заходу. Вікна мала вона лише з південної сторони, а з північної було лише одне кругле віконце в середньому підбаннику. Церква ця мала колись навколо стін опоясення, сперте на вистаючих із стін зрубів кінцях брусів; над опоясенням стіни були зашальовані доземими дошками, під опоясенням — голі, нешальовані; бані були покриті ґонтою.

Церква Пречистої на "Дубині" була дуже подібна до вище описаної церкви св. Микити; мала вона від заходу ґаночок у вигляді дашка, спертого на двох стовпчиках, а при східньому зрубі з північної сторони мала прибудовану "ризницю". Церква була покрита бляхою, якою заступлено попереднє, мабуть ґонтове, покриття. Час збудовання цієї церкви є також незнаний, відомо тільки, що існувала вона вже в 1641 році.

Особистості[ред. | ред. код]

Уродженці[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Населення, площа та густота за даними Центрального статистичного офісу Польщі. Powierzchnia i ludność w przekroju terytorialnym w 2007. [1].
  2. ↑ а б в Крип'якевич І., Крип'якевич Р. Матеріали до історії церков Холмщини і Підляшшя // Холмщина і Підляшшя : іст.-етногр. дослідж. — Київ : Родовід, 1997. — С. 150.
  3. ↑ а б в г д Saładiak A. Pamiątki i zabytki kultury ukraińskiej w Polsce. — Warszawa, 1993. — С. 330. (пол.)
  4. ↑ а б Tyszowce // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1892. — Т. XII. — S. 727—728. (пол.)
  5. ↑ а б Skorowidz miejscowości Rzeczypospolitej Polskiej opracowany na podstawie wyników pierwszego powszechnego spisu ludności z dn. 30 września 1921 r. i innych źródeł urzędowych. Т. Tom IV, Województwo Lubelskie. Warszawa: Główny Urząd Statystyczny. 1924. с. 110. (пол.)
  6. ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В., Салюк А. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2011. — Т. 1. Дослідження. — С. 415, 418.
  7. ↑ Карта вбивств українців польськими партизанськими відділами на Холмщині (1942–1944 роки). Наше слово. 2 жовтня 2014. Процитовано 27 грудня 2022.
  8. ↑ GUS. Ludność w miejscowościach statystycznych według ekonomicznych grup wieku. Stan w dniu 31.03.2011 r. [Населення статистичних місцевостей за економічними групами віку. Стан на 31.03.2011]. Процитовано 12 серпня 2018.
  9. ↑ Згідно з методологією GUS працездатний вік для чоловіків становить 18-64 років, для жінок — 18-59 років GUS. Pojęcia stosowane w statystyce publicznej [Терміни, які використовуються в публічній статистиці]. Процитовано 14 серпня 2018.
  10. ↑ а б в г Маслов Л. Деревяні церкви Холмщини та Підляшшя. — Краків : Українське Видавництво, 1941. — С. 11. — (Минуле і сучасне ч. 15)
  11. ↑ а б Frykowski J (2012) Parafi e prawosławne i unickie w Tyszowcach XVI—XVIII wieku RADZYŃSKI ROCZNIK HUMANISTYCZNY. tom 10. — S.36
  12. ↑ а б Парнікоза, Іван. Тишівці. Прадідівська слава. Українські пам’ятки (українська) . Микола Жарких.
  13. ↑ Макар Ю., Горний М., Макар В. Від депортації до депортації. Суспільно-політичне життя холмсько-підляських українців (1915—1947). Дослідження. Спогади. Документи: У трьох томах. — Чернівці : Букрек, 2014. — Т. 2. — С. 138-139.
  14. ↑ Ільїн О. Л. Криницький Василь Гнатович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 15 : Кот — Куз. — 711 с. — ISBN 978-966-02-7305-4.
  15. ↑ Гаврилюк Ю. Левчук Іван // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2016. — Т. 16 : Куз — Лев. — 712 с. — ISBN 978-966-02-7998-8.

Джерела[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Тишівці
Перегляд цього шаблону
  Географія та географічні карти
Нормативний контроль
Адміністративний центр
Повітові міста
Гмінні міста
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Тишівці&oldid=39832847