Ткачик Богдан Іванович
| Богдан Іванович Ткачик | ||||
|---|---|---|---|---|
 | ||||
| Народження |
12 серпня 1951 (72 роки) м. Самбір, Львівська область, Україна | |||
| Національність | українець | |||
| Країна |
 Україна | |||
| Діяльність | художник, державний діяч | |||
| Член | Національна спілка художників України | |||
| Звання | Народний художник України | |||
| Нагороди |
 | |||
|
| ||||
 Ткачик Богдан Іванович у Вікісховищі | ||||
Богдан Іванович Ткачик (нар. 12 серпня 1951, м. Самбір Львівської області, Україна) — український художник, громадський діяч. Чоловік Ганни Ткачик, батько Соломії Ткачик. Народний художник України (2016)[1]. Депутат Тернопільської обласної ради (1990—1994). Член НСХУ (1982).
Життєпис[ред. | ред. код]
Початкову художню освіту здобув 1961—1962 року в Самбірській дитячій художній студії під керівництвом Миколи Прокопенка[2][3]. Навчався в Київській республіканській середній художній школі ім. Т. Шевченка (1963—1970 рр.) і на відділенні монументального розпису Львівського училища прикладного мистецтва (1970—1971 рр., нині коледж декоративного та ужитковго мистецтва).
Від 1973 р. — у м. Тернопіль: працював у художньо-виробничих майстернях Художнього фонду УРСР, від 1978 р. — в обласному художньо-оформлювальному комбінаті.
Від 1975 р. — учасник збірних виставок у містах Дніпропетровськ, Запоріжжя, Київ, Львів, Москва, Пенза, Братислава (Словаччина), Сливен (Болгарія), Тернопіль; персональні виставки в містах Львів (1981), Тернопіль (1986, 1991, 1994, 1996, 2001, 2006), Самбір (1986, 1991, 1994, 1996, 2001), Стрий (1986, 1991; обидва — Львівської області), Бережани (1991), у Львівському національному художньому музеї і в НСХУ (м. Київ; обидві — 2001), у Києво-Могилянській академії та Музеї-майстерні Івана Кавалерідзе (м. Київ, обидві — 2002).
Від 1989 р. — член Політичного проводу Крайової Ради НРУ; від 1990 — член Великої ради НРУ.
У 1992—2000 роках — голова Тернопільської організації НСХУ.
Творчість[ред. | ред. код]
Працює в галузі станкового (пейзаж, натюрморт, портрет, жанрові композиції) та монументального (темпера, розпис) живопису.
Станкові твори (картини)[ред. | ред. код]
- «Мій дід» (1975)
- «Земля подільська» (1981)
- «Колись у дитинстві» (1985)
- портрети І. Блажкевич (1975), С. Людкевича (1977), М. Бойчука, М. Вінграновського, П. Пікассо (всі — 1983), М. Левицького, М. Колесси (обидва — 1984), Леся Курбаса (1985), Г. Тютюнника, Б. Демківа (обидва — 1986), Т. Шевченка, І. Ґерети (обидва — 1988)
- «Христос воскрес — воскресла Україна» (1995)
- «Гошів Різдвяний»
- «Дорога до неба» та інші.
Монументальні розписи[ред. | ред. код]
- «Земля подільська» (кафе Хоростківського цукрового заводу Гусятинського району, 1980)
- «Троянди і виноград» (санаторій-профілакторій «Збруч» у смт Гусятин, 1982—1983)
- «Вікно до знань» (Тернопільська центральна міська бібліотека, 1985)
- «Історія медицини» (2-а міська лікарня м. Тернополя, 1987).
Роботами Ткачика проілюстрована низка книг Ярослава Сачка, інших тернопільських авторів.
Іконопис[ред. | ред. код]
Богдан Ткачик серед інших розписував такі церкви:
- стінопис церкви Воздвиження Чесного Хреста (1993, Тернопіль);
- іконопис церкви с. Юсинівка на Хмельниччині (60 ікон, 1996);
- іконопис церкви с. Буглів, Лановецький район, [Тернопільська область]] (54 ікони, 1997);
- іконопис церкви св. Димитрія, с. Новики, Збаразький район, Тернопільська область (58 ікон, 2006).
Виставки[ред. | ред. код]
Твори експонуються у ТОХМ, Івано-Франківському художньому музеї, Самбірській дитячій картинній галереї; зберігаються у Львівському національному художньому музеї, в м. Батурин Чернігівської обласіт, Збаразькому замку, в ТОКМ і ТОХМ, у приватних колекціях в Україні та за кордоном.
Відзнаки[ред. | ред. код]
- Обласна мистецька премія ім. М. Бойчука (1996),
- Заслужений художник України (1999),
- Орден «За мужність» 3-го ступеня (2009),
- Премія імені братів Богдана і Левка Лепких (2015).[4]
- Орден святих Кирила і Мефодія Української Православної Церкви Київського патріархату.[5]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Указ Президента України від Серпень 2016 року № 338/2016 «Про відзначення державними нагородами України з нагоди 25-ї річниці незалежності України »
- ↑ ШОТ, Микола (20 серпня 2021). «Коли малюю, то живу…». Урядовий Кур’єр. Процитовано 8 березня 2023.
- ↑ Дзвін: часопис Спілки письменників України (укр.). Каменяр. 2005.
- ↑ Сімейство лауреатів Лепких зростає // Свобода. — 2016. — № 8 (29 січ.). — С. 4. — (Вітаємо).
- ↑ Тернопільський художник отримав церковну нагороду // Тернополяни. — 2016. — 12 вересня.
Джерела[ред. | ред. код]
- Дуда І., Щербак Л. Ткачик Богдан Іванович // Тернопільський енциклопедичний словник : у 4 т. / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль : Видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2008. — Т. 3 : П — Я. — С. 449. — ISBN 978-966-528-279-2.
Посилання[ред. | ред. код]
- Вірші-присвяти Богданові Ткачику // Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля.
- Орест Сарматський. Дві картини художника з Тернополя продали на благодійному аукціоні у Софії Київській // Терен. — 2016. — 29 лютого.
- Ігор Фарина. Новели Богдана Ткачика на полотні // TeNews.te.ua. — 2016. — 19 серпня.
- Народились 12 серпня
- Народились 1951
- Члени Національної спілки художників України
- Кавалери ордена «За мужність» III ступеня
- Українські художники
- Члени НРУ (до 1991 року)
- Народні художники України
- Уродженці Самбора
- Лауреати літературно-мистецької премії імені Михайла Бойчука
- Лауреати премії імені Богдана та Левка Лепких
- Художники Тернополя