Тмуторокань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гермонаса та інші грецькі колонії уздовж північного побережжя Чорного Моря у 5-у столітті нашої ери.
Давньогрецька пляшечка, викопана в Тмуторокані

Тмуторокань, Тмутаракань (Таматарха) — місто, центр Тмутороканського князівства, яке розташовувалося на Таманському півострові на місці колишньої грецької колонії Гермонаси (заснованої у 6 ст. до Р. Х.) і теперішньої станиці Таманської (Кубань).

Мешканці Тмуторокані (адигейці-касоги, греки, алани, русини, вірмени) займалися рибальством, виноградарством, ремеслами, торгівлею.

За посередництвом Тмуторокані підтримувалися політичні й економічні зв'язки Руси з Візантією і Північним Кавказом.

Археологічні розкопи (19301931 — О.Міллер[1], 19521955 — Б.Рибаков) виявили, що в 10 столітті Тмуторокань була оточена оборонним муром, збудованим з сушеної на сонці цегли, мала бруковані каменем вулиці і площі.

Історія Тмуторокані[ред.ред. код]

Частина Хозарії[ред.ред. код]

Найдавнішу згадку про Тмуторокань (Таматарху) подає список єпископств візантійського патріархату з першої половини 8 століття. У 9 столітті Тмуторокань з усім Таманським півостровом належала хозарам.

За назвою Самкерц, згадане в посланні хазарського кагана Йосипа кордовскому халіфові, що відноситься приблизно 950 р.. В іншому хазарському документі, що зберігається в Кембриджі, є звістка про узяття Самбарея (ще одне ім'я міста) князем Хальгу. Тут, очевидно, мова йде про легендарного київського князя Олега [Джерело?].

Розгром хозарів Святославом Ігоровичом[ред.ред. код]

Спадкоємець Олега князь Святослав Ігорович в 965 році розгромив хазар, і подальша історія міста зв'язана вже з виникненням тут руського Тмутороканського князівства.

Тмуторокань стала центром Тмутороканського князівства у складі Київської держави, важливим торговим містом з морським портом.

Володарювання Мстислава Володимировича Хороброго[ред.ред. код]

Під 988 роком в «Повісті минулих літ» вперше згадується один із дванадцяти синів великого князя Володимира СвятогоМстислав. Там же повідомляється, що батько наділив Мстислава Тмутараканской землею.

  • В 1016 році Мстислав Володимирович, що одержав [Джерело?] прізвиська Хороброго і Відважного, допоміг візантійському імператорові відібрати в хазар Тавриду. Через шість років відбулося знамените єдиноборство Мстислава з князем касогів Редедею, так поетично описане в літописі.

Побудова собору Богородиці[ред.ред. код]

З важливіших будівель збереглися залишки фундаментів церкви Богородиці, яку 1023, за розповіддю літопису («Повість временних літ»), поставив Мстислав Володимирович на знак подяки за перемогу над ханом касогів Редедєм. Перемігши Редедю й наклавши на касогів данину, Мстислав побудував у Тмуторокані церкву Пресвятої Богородиці. Можливо, фундамент цієї церкви був відкритий археологічною експедицією академіка Б. А. Рибакова.

Пізніше, зібравши військо з підвладних йому місцевих племен, Мстислав воював зі своїм старшим братом, великим князем Ярославом Мудрим, і здобув перемогу, після якої до нього відійшли всі руські землі по лівому березі Дніпра.

Князювання Гліба Святославича[ред.ред. код]

  • Після смерті Мстислава в 1036 році Тмутороканське князівство разом із завойованими землями відійшло до Ярослава, що заповів його вкупі із Чернігівською землею й «всією країною східної» своєму четвертому синові, Святославу. Той у свою чергу передав тмутороканский престол у питоме князювання своєму синові Глібові.
  • У 1061 році, рятуючись від переслідування великого князя Київського Ізяслава Ярославовича, у Тмуторокань утік чернець Києво-Печерського монастиря, згодом знаменитий літописець Никон.
  • У 1064 році двоюрідний брат князя Гліба Ростислав Володимирович, що не одержав долі, з воєводами Пореєм і Вишатою захопили Тмутороканське князівство, виславши Гліба до батька в Чернігів.
  • У 1065 році Святослав вигнав Ростислава із Тмуторокані, але після його відходу той знову повернувся в місто, а ще через рік був отруєний візантійцем Котопаном, який підніс йому вино з отрутою. Поховано Ростислава у тмутороканській церкві Пресвятої Богородиці, побудованій ще Мстиславом Відважним.
  • Після цього з доручення жителів Тмуторокані Никон, що брав активну участь у суспільному житті князівства, поїхав у Чернігів до Святослава просити повернення Гліба на князювання.

Тмутороканський камінь[ред.ред. код]

В 1792 році на території Таманської фортеці був знайдений чудовий пам'ятник руської (давньоукраїнської) палеографії й епіграфіки XI сторіччя — знаменитий Тмутороканський камінь, що зберігається зараз в Ермітажі. Напис, висічений на великому мармуровому блоці, узятому з якоїсь зруйнованої будівлі візантійського або грецького часу, говорить: «У літо 6576 (примітка — 1068 р.), індикта 6, Гліб князь мірил море по льоду от Тмуторокані до Корчева 10000 и 4000 сажень». Пам'ятник є одним з найдавніших руських написів і точно датує перший геодезичний захід на Русі. У перекладі на сучасне літочислення 6 індикт 6576 року означає грудень 1067-го — січень 1068 років. Камінь підтверджує свідчення руських літописів про існування Тмутороканського князівства й установлює його точне місцезнаходження. До знахідки каменю це князівство містилося різними дослідниками в досить віддалених один від одного куточках Древньої Русі — від Литви до Криму. Так, В. М. Татищев думав, що Тмутаракань перебувала в Рязанській області. М. М. Щербатов розміщав її в районі Азова. О. Лизлов і П. Ричков визначали місцезнаходження князівства й міста біля Астрахані. І. Н. Болтин шукав Тмутаракань у верхів'ях ріки Ворскли. Але ще в 1736 році, за 56 років до знахідки каменю, петербурзький професор Г.3.Байер писав: «Тмутаракань є те саме місце, що цесар Костянтин Порфірородний Таматаркою називає й думає проти Босфору або Керчі. Нині називається це місце на турецьких ландкартах Темрюк і лежить проти міцності Тамана в північно-східній стороні поруч Меотичеського моря».

  • Никон незабаром покинув Тмуторокань, щоб виконати свою історичну місію[Джерело?] — створити літописний звід 1073 року, що послужив основою «Повести временних літ». При від'їзді Никон залишив на князя Гліба заснований в 1068 році на окраїні Тмуторокані монастир, створений за зразком Печерського. Можливо[Джерело?], цей монастир розташовувався у підніжжя гори Бориса й Гліба на Фанагорийському острові.

Князювання Романа Красного і Олега Гориславича[ред.ред. код]

  • У 1074 виїхав із Тмуторокані Гліб, що одержав у спадок Новгород. У князівстві залишилися його молодші брати — Роман Красний і Олег Гориславич. Роман і Олег разом із двоюрідним братом Борисом Вячеславичем, запросивши половців, зробили похід на Чернігів і захопили його. Великий князь Ізяслав і його брат Всеволод уклали з половцями сепаратний договір і розбили дружини братів. Роман був убитий, а Олег схоплений половцями й відправлений у Константинополь, а потім у заслання на острів Родос.

Намісництво Ратибора від князя Всеволода[ред.ред. код]

Спадкоємець Ізяслава великий князь Всеволод надіслав до Тмуторокані свого намісника Ратибора. Відомі[Джерело?] знайдені тут свинцеві печатки з написом «від Ратибора», що підтверджують літописні звістки.

Князювання Давида Ігоровича і Володаря Ростиславовича[ред.ред. код]

В 1081 році молоді князі Давид Ігорович і Володар Ростиславич захопили Тмуторокань.

Друге князювання Олега Гориславича[ред.ред. код]

Через два роки Олег Святославич, що повернувся з родоського вислання, прогнав Давида й Володаря й знову став тмутараканським князем. У написі на одній з печаток він названий «архонтом Матрахі, Зіхії й всієї Хазарії». Дружина Олега — грекиня Феофанія Музалон — носила титул архонтесси Росії, ще одного міста Тмутороканського князівства, точне місцезнаходження якого не встановлене.

Зникнення князівства[ред.ред. код]

Останній раз у літописах Тмуторокань згадується під 1094, коли Олег з половцями прийшов у Чернігів, однак В. М. Татищев вважав, що Олег володів Тмутороканським князівством і в 1113 році. Після цього глухі згадування про Тмуторокані відомі тільки в «Слові о полку Ігореві», де вона названа «землею незнаною».

Припинення згадок «Повість врємєнних літ» про Тмуторокань пояснюється тим, що саме в 1094 році (27 квітня; за іншими відомостями — в 1088 році) у Києві помер Никон, який мав його особисті зв'язки із князівством, що надходили в Київську лавру. Більшість говорять про кінець князівства у 1110—1120 рр. Важливе згадування Тмуторокані в рішенні Любечського з'їзду руських князів в 1097 році й в «Ходінні ігумена Данила в Єрусалим» в 1104 − 1106 роках. Керамічні залишки, як і інші знахідки руських ремісничих виробів, а також предметів християнського культу насамперед у Таманському городище також укладаються до 1110 - 1120 років. Історична думка згадує занепад Тмутаракані з половецькою навалою, але відомі розгроми половців в 1111 і 1116 роках полками Володимира Мономаха і Ярополка в низов'ях Дону, які надовго відійшли від руських земель до Каспію. Відсутність половецьких кам'яних баб в середньому й нижньому плині Кубані й на Тамані свідчить проти гіпотези поглинання Тмутороканського князівства половцями. Висувається гіпотеза про виверження вулкану, або землетрус про що свідчать археологічні знахідки цього періоду в Корсуні і інших містах Боспору.

Подальша історія Тамані[ред.ред. код]

Далі Тмуторокань підпала під впливи половців, пізніше перейшла під владу Візантії, в середині 13 століття під панування Золотої Орди (під назвою Матрики); уже в стані занепаду у 15 столітті була ґенуезькою колонією, у кінці 15 століття зруйнована турками і татарами.

Пам'ятки Тмуторокані[ред.ред. код]

Серед пам'ятників Тмуторокані дуже цікава невелика іконка-образок з каменю з різьбленим зображенням святого князя Гліба, що доводиться тмутороканському Глібові двоюрідним дідусем. По обох сторонах зображення є написи, що повідомляють язичницьке ім'я святого — Гліб і християнське — Давид. Борис і Гліб Володимировичі — перші руські князі канонізовані святі, загиблі в династичних сварках від руки свого двоюрідного брата Святополка Окаянного — прийомного сина Володимира Святого. Ікона із зображенням одного із братів — молодшого Гліба, знайдена тут, підтверджує приналежність Тмуторокані в XI столітті князеві Глібові Святославичу й побічно свідчить про правильність ототожнення її з Таманським городищем.

Особливу групу знахідок становить масовий археологічний матеріал: фрагменти керамічних і скляних виробів, які важко розділити за етнічною приналежностю. Проте така робота була пророблена, і цілі групи речових знахідок стали орієнтирами культури й часу, які допомагають виділити в близькі за технікою виконання предмети руського виробництва. Це важко ще й тому, що підпорядкування Тмуторокані руським князям зовсім не означало переваги у ньому руського населення. У місті жили представники багатьох місцевих племен, однак князівська дружина, очевидно, була переважно руська.

Християнська роль Тмуторокані[ред.ред. код]

У 8 столітті Тмуторокань мала єпископство, що підлягало митрополії в Доросі в Криму, піднесене у другій половині 10 століття до архієпископства в рамках юрисдикції Константинопільського патріарха. У житті архієпископства відігравало важливу роль руське духовенство.

У 10611074 у Тмуторокані жив, у заснованому ним монастирі, літописець Никон. Коли половці опанували причорноморські степи, Тмуторокань залишалася ще деякий час столицею удільного руського князівства, але втратила зв'язок з іншими землями України-Руси; останній раз згадується в «Слові о полку Ігоревім».

Деякі історики (М. Чубатий) приписують Таманській церкві головну роль в християнізації Руси-України перед створенням київської митрополії.

Український дослідник історії Володимир Білінський піддає сумніву теорію про те, що князівство Тмуторокань розташовувалося на Таманському півострові[2].

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://www.donvrem.dspl.ru/Files/article/m14/2/art.aspx?art_id=226
  2. Білінський В. Б. Москва Ординська — К.: Видавництво імені Олени Теліги

Література[ред.ред. код]