Товариство Українських Поступовців

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Товариство Українських Поступовців (ТУП) — таємна понадпартійна політична і громадська організація українців в Російській Імперії, постала 1908 з ініціативи членів колишньої Української Демократично-Радикальної Партії для координації українського національного руху і його оборони перед посиленим наступом російського уряду і російського націоналізму в добу реакції після розв'язання 2 Державної Думи (червень 1907).

До ТУП належали, крім демократ-радикалів, частина соціалістів-демократів і безпартійних. ТУП очолювала обирана на щорічних з'їздах рада, до якої входили М. Грушевський, Є. Чикаленко, І. Шраг, С. Єфремов, П. Стебницький, С. Петлюра, В. Винниченко, Н. Григоріїв, Ф. Матушевський, Д. Дорошенко, В. Прокопович, А. В'язлов, Ф. Штейнґель, Л. Старицька-Черняхівська й ін.

Централя ТУП перебувала в Києві (тут було кілька її філій — «громад») і координувала працю «громад ТУП» на Україні (бл. би), а також у Петербурзі (2 громади) і Москві. ТУП мало за головну мету обороняти здобуті надбання українства і домагатися нових. Як мінімальну програму поставлено українізацію народного шкільництва, навчання української мови, літератури й історії в середній і вищих школах України, допущення української мови в громадських установах, суді й церкві.

Політичною платформою ТУП була вимога автономії України та визнання принципів конституційного парламентаризму. ТУП до 1917 керувало власне всім українським рухом на Наддніпрянщині; серед інших координувало працю «Просвіт», різних культурно-освітніх клубів, тісно співпрацювало з Українським Науковим Товариством у Києві; йому належала Українська книгарня в Києві (колишнє видавництво «Киевская Старина»). Неофіційними органами ТУП були в Києві щоденник «Рада» й журнал «Украинская Жизнь» у Москві.

ТУП (зокрема його громади в Петербурзі) підтримувало добрі взаємини з опозицією в III і IV Думах, особливо з лідерами Конституційно-Демократичної Партії (П. Мілюковим, Н. Некрасовим) та групою автономістів-федералістів (В. Обнінським), які визнавали за українцями право на національно-культурний розвиток, а також з російськими вченими О. Шахматовим, Ф. Коршем та С. Мельґуновим.

У вересні 1914 ТУП зайняло нейтральну позицію щодо війни та воюючих сторін (одночасно неґативно оцінюючи проросійську декларацію «Украинской Жизни»), у листопаді 1914 поставилося з застереженням до діяльности Союзу Визволення України. У кінці 1914 серед членів ТУП почалися арешти (насамперед заарештовано М. Грушевського). У грудні 1914 ТУП видало декларацію «Наша позиція», яка висловлювалася «за демократичну автономію України, ґарантовану також федерацією рівноправних народів»; у січні 1917 позитивно відгукнулося на мирові заходи президента США Вілсона, висловлюючи «волю українського народу до самостійного розвитку».

Після лютневої (березневої) революції ТУП скликало 17 березня 1917 у Києві нараду представників українських організацій і партій, на якій засновано Українську Центральну Раду. Останній з'їзд ТУП у Києві 7 квітня 1917 ухвалив змагатися леґальними шляхами за здійснення автономії України й ТУП перейменувалося на Союз Українських Автономістів-Федералістів, який у червні 1917 перетворено на Українську Партію Соціалістів-Федералістів.

[ред.] Література

• Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.(укр.)
• Дорошенко В. Українство в росії. Відень 1917; Дорошенко Д. Історія України 1917 — 23, т. І, Ужгород 1932 (2 вид. Нью-Йорк 1954).

Це незавершена стаття з політики. Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.