Токсикологічна лабораторія спецслужб СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Токсикологічна лабораторія
«Специальный кабинет»,
«Спецлабораторія №12»
Тип секретна
Галузь хімічна, бактеріологічна зброя
Країна СРСР СРСР
Підпорядкування НКВС СРСР
Дата відкриття 1921
Керівник Ісаак Майрановський
Координати

Токсикологічна лабораторія спецслужб СРСР, Спецлабораторія 12 або «Лабораторія Майрановського» — секретна лабораторія НКВС, КДБ СРСР, що займалася дослідженнями та розробкою хімічної та бактеріологічної зброї.

Історія[ред.ред. код]

Секретна токсикологічна лабораторія була створена у 1921 році окремим наказом РНК за безпосередньої вказівки голови Совнаркому Ульянова-Леніна і спочатку носила назву «Специальный кабинет». Як не парадоксально, але першим клієнтом цієї зловісної «кухні» хотів бути сам Ленін. Саме він просив Сталіна дістати йому отруту із запасів цієї «лабораторії-кабінету». Але Сталін дорогоцінної отрути для вождя більшовиків пошкодував. У 20-30-х роках першим керівником цієї лабораторії був професор Казаков, якого в 1938 році НКВС прибрало як небажаного свідка у справі Бухаріна.

Науково-дослідні роботи по темі спецлабораторії проводилися спеціалістами інституту біохімії під керівництвом Ісаака М. Майрановського. Пізніше він стане головним спеціалістом убивств людей за допомогою хімічної та бактеріологічної зброї. Починаючи з 1937 року, лабораторія «Кабінет» і дослідна група Ісаака Майрановського були передані у відомство НКВС. У 60-70-х роках вона отримала назву «Спецлабораторія №12» Інституту спеціальних і нових технологій КДБ СРСР.

Діяльність[ред.ред. код]

Від самого початку її створення головними чекістами було поставлено завдання - створити таку токсикологічну зброю, щоб її використання не давало ніяких залишкових слідів в організмах майбутніх жертв, а дія отрути була б миттєвою. З таким завданням головний хімік Ісаак Майрановський успішно справився. У 20-30-х роках у розпалі сталінської «чистки» та боротьби із закордонними частинами «білої еміграції» та всілякими троцькістськими блоками НКВС вперше в історії всіх спецслужб світу широко почали застосовувати таємні вбивства за допомогою хімічної зброї. Саме для цього у грудні 1936 року новий шеф НКВС Єжов організував «Управлєніє особих задач», завданнями якого була організація вбивств.

У 30-х роках за допомогою сильнодіючої отрути був убитий лідер «білої еміграції» генерал Кутепов, за допомогою сильнодіючої наркотичної речовини був доведений до безпорадного стану викрадений у Парижі й переправлений на Луб’янку в Москву генерал Міллер. У 30-х роках клієнтами спецлабораторії вперше стали і свої. Так, у лютому 1938 року у власному кабінеті Єжова був убитий один з високопосадових чекістів Фріновський. Саме йому запропонували чай з тістечками, кулінаром котрих був Ісаак Майрановський. Офіційно Фріновський помер від серцевого нападу.

У 1950-х роках КДБ використовувало спецзасоби із секретної лабораторії проти деяких перебіжчиків. Так, 18 лютого 1954 року була спроба отруїти радіоактивним талієм (який після смерті жертви не залишав слідів) перебіжчика від КДБ Георгія Околовича. Для його ліквідації був направлений офіцер КДБ Н. Хохлов, котрий в останній момент відмовився від виконання вироку і вперше на Заході оприлюднив секретні спецоперації Кремля. За що його КДБ засудило до смертної кари, підсипавши йому в коктейль радіоактивний талій (щоб не залишилося слідів), але життя, за його словами, йому врятували лікарі з ЦРУ.

У 1962 році в розпалі відомої Карибської кризи в поле зору Другого Головного (зовнішня контррозвідка) Управління КДБ потрапив «свій» полковник КДБ Олег Пеньковський, котрий підозрювався у співпраці з ЦРУ. Щоб детально обстежити його помешкання, московські чекісти задумали виманити його на декілька днів з квартири. Для цього токсикологи з КДБ обробили спецмазями крісло в його робочому кабінеті. Після сидіння в такому кріслі Пеньковський ненадовго, але досить важко захворів. Він потрапив до лікарні з гострим токсичним отруєнням та відмовою функцій багатьох внутрішніх органів...

У жовтні 1957 року та в жовтні 1959 року за вказівкою Микити Хрущова та голови КДБ В. Шелєпіна були здійснені операції з використанням хімічної зброї проти ідеолога ОУН Льва Ребета та голови Проводу ОУН Степана Бандери. У цих убивствах вбивця Сташинський застосував газовий пістолет, котрий стріляв ціаністим калієм, який виходив зі струменем з розбитої ампули. Зрада Н. Хохлова та Богдана Сташинського примусили Політбюро та керівників КДБ по-новому глянути на «мокрі справи» та пов’язані з ними скандали, що набули міжнародного розголосу. Після широкого міжнародного резонансу, який відбувся у 1962 році, після суду над Сташинським Москва вирішила тимчасово відмовитися від організованих КДБ вбивств відомих діячів з допомогою надсекретної спецлабораторії, як основної методики для впровадження зовнішніх операцій за межами країн радянського блоку.

Відтепер Кремль давав вказівки КДБ проводити заходи такого характеру тільки в окремих випадках, коли треба усунути відомого політичного діяча чи дисидента. Так, як це було, наприклад, зі справою вбивства відомого болгарського письменника Георгія Маркова в 1978 році та вбивства у грудні 1979 року президента Афганістану Аміна.

Убивство болгарського письменника-дисидента здійснено в жовтні 1978 року. На прохання секретаря ЦК Компартії Болгарії Тодора Живкова Кремль доручив видати болгарським спецслужбам з арсеналу цілком таємної спецлабораторії КДБ отруту, розроблену в Москві. На допомогу болгарським комуністам був присланий генерал Голубєв. На його прохання оперативно-технічне управління попросило головну резидентуру КДБ у Вашингтоні закупити декілька парасольок американського виробництва. Оперативно-технічне управління замінило наконечник на одній з них і вмонтувало в наконечник шприц особливої конструкції, де помістило мікроскопічну капсулу з особливо токсичною отруйною речовиною - ріцином. Саме цією парасолькою «випадковий» перехожий на лондонському мосту вколов у стегно дисидента Георгія Маркова, який у шпиталі встиг повідомити про цю пригоду. Але, коли лікарі зробили термінове втручання, капсула встигла розчинитися, і ріцин зробив свою смертельну справу.

У 1990 році відомий опальний генерал КДБ О. Калугін у пресі підтвердив, що він, перебуваючи на посаді начальника служби зовнішньої служби контррозвідки КДБ СРСР, консультував болгарську спецслужбу у проведенні спецопераціїз ліквідації Маркова за допомогою отрути, отриманої із спецлабораторії. Згодом О. Калугін у пресі повідомив, що отримав орден «Красного Знамени» за ще одну таємну операцію викрадення та ліквідацію у 1978 році у Відні радянського перебіжчика, офіцера ВМФ Артамонова, проведену знову ж таки з використанням сильно передозованих токсикологічних препаратів, від яких Артамонов раптово помер на руках російських диверсантів.

Усі операції «мокрого характеру» проти іноземних політичних лідерів обговорювалися безпосередньо у Кремлі. Таку санкцію від московських правителів отримало КДБ на вбивство неугодного Москві президента Афганістану Аміна. Слід сказати, що після реорганізації відділу, що займався політичними вбивствами, ці функції перейшли до новоствореного 8-го відділу Управління «С» Першого Головного Управління КДБ СРСР. Для вбивства Аміна 8-й відділ підібрав підполковника Михайла Талєбова, азербайджанця за національністю, дуже схожого на афганця зовні. У листопаді 1979 року Талєбов прибув до Кабула з отрутою, отриманою у 8-му відділі, і влаштувався на кухні президентського палацу під виглядом спеціаліста з кулінарії. Проте операція не вдалася. Президентська сім’я разом з Аміном, начебто щось відчуваючи, весь час змінювала свої кулінарні замовлення. Амін згодом був убитий спецвійськами КДБ під керівництвом полковника Бояринова під час штурму президентського палацу.

Окремо зупинимося на спецопераціях МГБ з використанням послуг токсикологічної спецлабораторії у 40-50-х роках проти учасників українського підпілля, членів ОУН-УПА. Ці операції Москва планувала та проводила з особливою зухвалістю, підступом та цинізмом усупереч усім міжнародним військовим конвенціям. Використання спецзасобів МГБ проти українських підпільників та мирного населення у Західній Україні не має за масштабами аналогів у світовій практиці. Воно лише частково нагадує події проти заручників у Москві на Дубровці.

Найактивніше вперше діючі токсичні речовини у вигляді газів та рідини із сильною наркотичною дією було широко застосовано проти українських повстанців у 1947 році. Попередньо з 1942 по 1946 роки відомий убивця Євгена Коновальця Павло Судоплатов як шеф особливої групи особисто наглядав за лабораторією «Х»-спецкамери, де перевірялася дія новоствореної отрути на засуджених до страти політв’язнях. Ще один «академік» Муромцев, завідуючий бактеріологічною лабораторією, розробив для боротьби з українськими повстанцями новий вид бактеріологічної зброї. Цю отруту війська НКВС, за багатьма свідченнями очевидців, підсипали навіть у сільські криниці в Західній Україні. Що стосується газів, то технологія їх використання була досить проста. Опергрупа НКВС, оточивши схрон, виявляла так звані «продихи» - вентиляційні отвори. Через них вентиляційними каналами криївки закачували сильнодіючий отруйний газ, що викликав важке хімічне отруєння та миттєву втрату свідомості повстанців (подібно до того, як це застосувало ФСБ проти заручників у Москві). Що ж до створеної у 1947 році сильнодіючої наркотичної речовини «Нептун-47», то вона використовувалася для несподіваного відключення свідомості українських підпільників з метою їх захоплення у полон живими. Для цього спецлабораторія МГБ виготовила спеціальні фляги для питної води особливої конструкції, де методом непомітного натискування замаскованої кнопки замість води подавалася рідина «Нептун-47». Яскравим прикладом таких спецоперацій може бути подія, що сталася на Рівненщині у травні 1951 року.

За допомогою англійського уряду на околиці Гурбенських лісів у Здолбунівському районі з військовотранспортного літака, що слідував з острова Мальта, було скинуто підпільну групу ОУН на чолі з шефом СБ ЗЧ ОУН Мироном Матвієйком. Їх зустріла місцева «боївка ОУН», а насправді спецгрупа МГБ, яка й пригостила Мирона Матвієйка та його групу рідиною «Нептун-47», після чого, звісно, М. Матвієйко з друзями прокинулися у внутрішній тюрмі Рівненського обласного управління МГБ.

Кремль та на той час перший секретар ЦК Компартії України Хрущов відзначилися ще одним зухвалим убивством відомого архієпископа Української Греко-католицької Церкви Ромжи. Після невдалого замаху, що відбувся під виглядом автокатастрофи під Ужгородом, архієпископ Ромжа перебував у реанімаційному відділенні Ужгородської лікарні. МГБ з Києва, що невдало використало автокатастрофу, терміново запросило з Москви головного спеціаліста з хімічних убивств Ісаака Майрановського, що особисто прибув до Ужгорода з ампулою сильнодіючої отрути кураре. Агент МГБ, медсестра місцевої лікарні зробила архієпископу смертельний укол.

Вершиною технологій секретної спецлабораторії КДБ СРСР стала розробка в 70-х роках страшної і надсекретної зброї, яка поки що, очевидно, ніде не використовувалася. За задумом авторів проекту, зброя мала використовуватися резидентами КДБ за кордоном під час упередження так званої операції «РЯН» («ракетно-ядерного нападєнія»), параноїдально надуманою темою, яку постійно лобіював тодішній голова КДБ Ю.Андропов. За його задумом, у час «Х» нелегали КДБ за кордоном за командою резидентури, у столицях країн учасників НАТО, наприклад, у Лондоні, під виглядом кур’єрів та посильних мали розкидати «по коридорах влади», у місцях масового скупчення людей, у лондонському метрополітені безкольорові, майже непомітні ампули із сильнодіючою отрутою, котрі миттєво вбивали б кожного, хто на них наступав...

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Лабораторія Це незавершена стаття про лабораторію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.