Токсокароз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Токсокароз
Canine roundworm 2 with scalebar.jpg
Toxocara canis
МКХ-10 B83.0 (ILDS B83.01)
DiseasesDB 29739
eMedicine med/2293 ped/2270
MeSH D014120

Токсокароз (лат. Toxocarosis,англ. Toxocariasis) — це зоонозна гельмінтна інвазія, що спричиняється зараженням нематодами Toxocara canis і, значно рідше,Toxocara cati які паразитують відповідно у собак і котів. Хвороба у людей супроводжується ураженням різних життєвоважливих органів і тканин (легень, мозку, очей, печінки, нирок, серця тощо). Дорослі паразити (токсокари) живуть у тонкій кишці не тільки собак і котів, але й інших тварин — вовків, лисиць, песців та ін.

Історія[ред.ред. код]

Собача токсокара була вперше описана в 1782 році німецьким дослідником П. Вернером, а котяча — у 1788 р. німецьким біологом Ф. фон Шранком. Назва роду Toxocara походить від грец. Toxon — «лук» і грец. cara — «голова». Тільки у 1952 р. американські паразитологи на чолі з П. Бівером описали випадки захворювання людей, підтвердивши в них наявність личинок собачої токсокари та давши назву «Visceral larva migrans» — синдром вісцеральної личинкової міграції. У 1978 р. американський інфекціоніст та паразитолог Ч. Ф. ван Рейн разом з П. Бівером та іншими співавторами систематизували нечисленні на той момент у світовій медичній літературі описання випадків зараження людей Toxocara cati, надавши й свої спостереження, де цим авторам вдалося вперше виділити личинки котячої токсокари від хворих людей.

Актуальність[ред.ред. код]

Toxocara Canis — дорослі гельмінти ізольовані з фекалій собак.

Поширення токсокарозу серед собак і котів спостерігається в усіх кліматичних зонах, крім районів Півночі Евразії і Америки, де клімат не сприяє розвиткові яєць паразита до заразної стадії (личинок). Дослідження показали, що собаки найбільш уражаються токсокарами у віці до 1 року (у 88% випадків). Це пояснюється внутрішньоутробннм шляхом передачі інвазії, а також через молоко самиці при годуванні цуценят. Найбільша ураженість дорослих собак токсокарозом спостерігається серед блукаючих собак (майже у 2 рази вища, ніж серед сільських). Захворювання тварин токсокарозом супроводжується інтенсивним виділенням яєць токсокар у навколишнє середовище і призводить до забруднення ними землі, яка є провідним фактором передачі цього гельмінта. При обстеженні міських і сільських ґрунтів було встановлено, що вони більше забруднені у дворах багатоповерхових будинків. Це пов'язано з постійним вигулюванням домашніх собак, а також з нічним нашестям блукаючих тварин. У сільській місцевості наявність яєць токсокар в землі індивідуальних садиб залежить від утримання в них уражених тварин. Забрудненість присадибних ділянок яйцями токсокар призводить до контамінування ними вирощуваних сільськогосподарських культур (городньої зелені, овочів, ягід), які є одним з основних факторів передачі хвороби людині. Забруднення яйцями токсокар територій дитячих садків і шкіл обумовлене можливістю проникнення на них собак і котів. Цьому сприяють відсутність або несправність огорожі, наявність у ній дірок та щілин. У світі токсокароз у людей зустрічається скрізь, де поряд з людьми живуть собаки і коти. Зараженість людей коливається від 7% населення в розвинених країнах, та до 40% у країнах, що розвиваються. Левову частку складають ураження, спричинені собачою токсокарою.

Етіологія[ред.ред. код]

Toxocara canis та Toxocara cati є гельмінтними видами роду Toxocara, родини Toxocaridae, порядку Ascaridida, типу Nematoda. Це круглі гельмінти довжиною від 30 до 120 мм і діаметром близько 2 мм. Статевозрілі особі Toxocara canis безсимптомно живуть в кишечнику собачих, досягаючи іноді й 18 см у довжину. У цуценят масивна інвазія може призвести до смерті тварини. З кишечнику виділяються вже інвазійні яйця, які широко контамінують велику кількість об'єктів зовнішнього середовища. Яйця зберігають інвазійність роками. Практично ідентичним названому є життєвий цикл Toxocara cati, на ділі єдиною суттєвою різницею є те, що ця токсокара живе тільки в кишечнику котячих.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Єдиним резервуаром та джерелом інфекції є собаки та коти. Практично всі бродячі тварини цих родин є зараженими. Однак особливості дефекаційні звички котів зумовлюють значно меншу можливість зараження людей. Механізм передачі є фекально-оральний, найчастіший шлях — контактно-побутовий. Сприйнятливість людей висока, найбільшу захворюваність реєструють серед дітей, імунітет не прояснений.

Життєвий цикл Toxocara canis

Для котів існує додатковий шлях зараження — при поїданні мишей та пацюків, які є резервуарними хазяями личинок токсокар.

Патогенез[ред.ред. код]

Токсокароз у тварин[ред.ред. код]

Самиці токсокар щоденно виділяють яйця, які, потрапляючи з фекаліями уражених тварин у навколишнє середовище, зберігають свою життєздатність протягом багатьох місяців, інколи декілька років. За сприятливих умов навколишнього середовища (у теплий період року) через 1-3 тижні у яйцях токсокар розвивається личинка. М'ясоїдні тварини заражається токсокарозом, проковтнувши такі яйця. У травному каналі з дозрілих яєць токсокар під дією шлункових і кишкових соків руйнуються оболонки яєць і вилуплюються личинки. Течією крові вони заносяться у печінку, потім в легені і знову потрапляють у тонку кишку, де розвиваються в дорослого гельмінта — токсокару.

Враховуючи, що личинки токсокар потрапляють у кров, зараження тварин цим гельмінтом може відбуватись внутрішньоутробно, а також через молоко самиць. Найбільша кількість личинок у молоці самиць виявляється на другий тиждень лактації (вироблення з молочних залоз молока). При зараженні вагітної тварини личинки токсокар з кров'ю матері проникають у кишки плодів, залишаються там до народження потомства і там же виростають до статевозрілої стадії. З молоком зараженої матері личинки потрапляють у кишки цуценят, кошенят тощо.

Токсокароз у людей[ред.ред. код]

Як тільки яйце токсокари потрапляє до кишечнику людини, воно лишається оболонок, випускаючи зсередини інвазійних личинок. Личинку можливо побачити тільки під мікроскопом, тому що вона менше 0,5 мм в довжину. Личинки швидко проникають у стінку кишечника і мігрують через судини в печінку, легені, м'язи, а іноді і в очі і мозок. Тяжкість захворювання залежить не тільки від величини інфекту, але і від ступеня алергічної реакції на личинки. У пацієнтів з атопічними хворобами токсокароз може перебігати дуже тяжко. Патологічні прояви є результатом запалення, спричиненого імунною відповіддю, спрямованою проти антигенів личинок. Ці антигени належать до зовнішнього покриття личинки, шари якого легко злущуються, коли на них діють специфічні антитіла. Ці антигени мають потужний алергенний потенціал. Запальна реакція призводить до окутування личинки епітеліоїдними клітинами і, згодом, щільною фіброзною капсулою на кшталт гранульоми. Хоча основні клінічні прояви залежать від рівня ураження внутрішніх органів, найбільш загальною характеристикою токсокарозу є хронічна еозинофілія. Інші прояви обумовлені набором і ступенем ураження органів личинками. При пошкодженні печінки відзначається гепатомегалія, підвищення температури тіла, біль в животі. При ураженні легень відбуваються легеневі симптоми (наприклад, задишка, кашель, стиснення у грудях), бронхоспазм, інтерстиціальний пневмоніт, а, іноді, й плеврит. Очний токсокароз може спричиняти зниження гостроти зору, увеїт, гранульоматоз сітківки, ендофтальміт. Якщо є пошкодження ЦНС, мають місце неврологічні прояви, в тому числі, епілептиформні напади.

Клінічні прояви у тварин[ред.ред. код]

Уражений гельмінтами молодняк часто відстє в рості, втрачає масу тіла, у тварин спостерігається поганий апетит чи навіть його відсутність, живіт як правило збільшений. Хворі тврини кволі, малорухливі, в них виникає запалення бронхів та легень, тварини кашляють, з'являється задишка. Можливі кишкові коліки, судороги, блювання з виділенням токсокар. Пронос чергується з запором. При інтенсивній інвазії (велика кількість токсокар у кишках) можливі вихід гельмінтів через стравохід, заповзання їх у трахею і задушення тварини. Щенята найчастіше гинуть від токсокарозу у віці від 20 днів до 2,5 міс.

Клінічні прояви у людей[ред.ред. код]

Токсокароз згідно МКХ-10 відносять до підкласу «Інші гельмінтози» (В83) в шифрі «Вісцеральна форма хвороб, спричинена міграцією личинок гельмінтів» (В83.0). Розрізняють основні клінічні варіанти перебігу токсокарозу:

  • У малих дітей часто токсокароз перебігає субклінічно;
  • Вісцеральний синдром мігруючих личинок відбувається в результаті запальної реакції у відповідь на циркуляцію паразитів. Перебігає з гарячкою, кашлем, безсонням, болем в животі, головним болем, гепатомегалією, лімфаденітом, іноді розвитком плеврального випоту. Нерідка хронічна кропив'янка. У тяжких випадках може розвиватися міокардит з гострою серцевою (ГСН) чи гострою дихальною недостатністю (ГДН);
  • Міграція личинок в задню частину ока, як правило, відбуваються у більш старших дітей і дорослих. Пацієнти скаржаться на зниження зору, почервоніння очей або лейкокорію (білий колір зіниць). У сітківці знаходять гранульоми, хоріоретиніт і хоріоїдит. Гранульоми часто зустрічаються на макулі. Нерідко втрата зору одностороння, на місці ураження відбувається фіброз і відшарування сітківки.

Ускладнення[ред.ред. код]

Як правило при токсокарозі прогноз сприятливий. Можлива смерть в разі ускладнення ГСН, ГДН. Сліпота є найчастішою причиною інвалідності при токсокарозі.

Діагностика[ред.ред. код]

Загальнолабораторна[ред.ред. код]

У загальному аналізі крові часто стійка невелика еозинофілія. В тяжких випадках в крові високий вміст IgE. У хворих з гранульоматозом легень при рентгенографії, компютерній рентгенівській томографії виявляються невеликі гранульоми, оточені зоною затемнення у вигляді «матового скла», іноді визначається плевральне затемнення. При ультразвуковому дослідженні виявляють гіпоехогенні утворення у печінці. При проведенні магнітної резонансової томографії мозку спостерігаються гіперінтенсивні гранульоми, часто розташовані підкорково.

Специфічна діагностика[ред.ред. код]

Є вирішальною, наштовхується на труднощі знаходження личинок токсокар у організмі людини. Іноді їх знаходять у операційному матеріалі, зрідка — в біоптатах печінки. При токсокарозі ока можуть спостерігатися личинки у сітківці при офтальмоскопічному дослідженні. Головним напрямком є використання ІФА. Критеріями ІФА є високий титр специфічних антитіл класу IgE і IgM, тоді як рівень IgG або навіть його зростання є лише свідченням потрапляння до організму людини в минулому токсокар і не є показником гостроти процесу. Більш специфічним вважають імуноблотинг, якого використовують в розвинених країнах. Виявлення антитіл до певних білків токсокар є досить чутливим та специфічним результатом.

Лікування[ред.ред. код]

При симптомному перебігу токсокарозу необхідна протигельмінтна терапія. Вона проводиться перорально мебендазолом 25 мг/кг або альбендазолом 10 мг/кг 1 раз в день протягом місяця. При тяжкому перебігу поряд з специфічною терапією призначаються ГКС, антитоксичні засоби. При очних, іноді мозкових локалізаціях гранульом може знадобитися оперативне лікування. При відшаруванні сітківки проводиться лазерна корекція.

Профілактика[ред.ред. код]

Заходи, спрямовані на запобігання захворюванню людей на токсокароз, насамперед передбачають ліквідацію джерела інвазії (уражених тварин), факторів передачі збудника (охорону навколишнього середовища від забруднення яйцями токсокар) і виконання елементарних гігієнічних вимог. Взявши в дім тварину, її необхідно перевірити на наявність гельмінтів. У подальшому котів і собак потрібно регулярно, хоча б 1 раз на рік, обстежувати і при потребі своєчасно лікувати. Цуценят рекомендується обстежувати з 14—18-денного віку. Собак належить виводити на прогулянку в місця, де не граються діти. Місця загального користування, куди собаки і коти мають доступ, повинні бути огороджені від дитячих майданчиків. З метою виключення можливості проникнення тварии на територію дитячих дошкільних закладів і шкіл необхідно навколо них споруджувати огорожі з сталевою сіткою висотою не менш 1,2 м.

Яйця токсокар, які потрапили в землю і дозріли в ній за 1—3 тижні при сприятливому температурному режимі (13-16°С) зовнішнього середовища, можуть забруднювати овочі, городню зелень, взуття і одяг дітей, а в дитячих садках і школах — інвентар і предмет вжитку. Зелень, овочі і фрукти, вживані в їжу сирими, необхідно реетельно мити в проточній воді, а потім занурювати на 3 сек. в окріп. Слід настійно привчати дітей з раннього віку мити руки перед їдою і після відвідування туалету та контактування з собакою чи котом. Потрібно також боротись з шкідливою звичкою дітей брати пальці в рот.

Джерела[ред.ред. код]

  • А. М. Бронштейн, А. К. Токмалаев. Паразитарные болезни человека. Протозоозы и гельминтозы. — Москва. Изд-во Российского Университета Дружбы Народов. — 2004 г. — 206 с. ISBN 5-209-01361-8
  • Паразитарные болезни человека (Шабловская Е. А., Падченко И. К., Мельник М. Н. и др.).  — К.:Здоров'я, 1984. — 160 с.
  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3

Посилання[ред.ред. код]