Токуґава Ієміцу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Токуґава Ієміцу
Iemitu.jpg
Alex K Tokugawa mon.png
Період Едо
Народився 12 серпня 1604
Помер 8 червня 1651 (48 років)
Дитяче ім'я Такеті́йо[1]
Посмертне ім'я Дайю́[2]
Сьоґунат сьоґунат Едо
Титули сьоґун (16231651)
Рід Токуґава
Батько Токуґава Хідетада
Матір Адзай Ґо
Спадкоємець Токуґава Ієцуна

Токуґа́ва Іємі́цу (яп. 徳川家光, とくがわいえみつ, МФА: [tokugawa iemʲit͡su̥]; 12 серпня 1604 — 8 червня 1651) — 3-й сьоґун сьоґунату Едо. Правив з 1623 по 1651 рік. Син Токуґави Хідетади, 2-ого сьоґуна сьоґунату Едо.

Біографія[ред.ред. код]

Молоді роки[ред.ред. код]

Токуґава Ієміцу народився 12 серпня 1604 року в Західному дворі замку Едо провінції Мусасі. Він був другим сином Токуґави Хідетади, другого сьоґуна сьоґунату Едо. Матір'ю хлопця була Адзай Ґо, головна дружина Хідетади. Батьки майже не займалися вихованням сина і всю свою увагу приділяли Таданазі, молодшому брату Ієміцу. Позбавлений батьківської любові, майбутній сьоґун ріс під опікою своєї годівниці пані Касуґи, доньки Інаби Сіґеміті[3].

Через передчасну смерть Токуґави Наґамару, старшого брата Ієміцу, в роді сьоґунів Токуґава виникла проблема щодо спадкоємця, майбутнього сьоґуна. За традицією ним повинен був стати Ієміцу. Проте його батьки прагнули передати цей титул своєму улюбленцю Таданазі. Проблема вирішилася за втручання годувальниці Касуґи — вона звернулася зі скаргою до Токуґави Ієясу, патріарха роду і засновника сьоґунату. Той вирішив суперечку на користь старшого онука Ієміцу, який отримав дідове дитяче імя Такетійо й був проголошений офіційним спадкоємцем[4]. Завдяки цьому хлопець протягом свого життя дуже шанував Ієясу й всіляко сприяв його возвеличуванню[5].

1620 року майбутній сьоґун пройшов церемонію повноліття, змінив дитяче ім'я на Ієміцу та отримав від Імператорського двору титул Тимчасового старшого державного радника[3].

Сьоґун[ред.ред. код]

Токуґава Ієміцу.

23 серпня 1623 року Ієміцу прибув до столиці Кіото разом із батьком Токуґавою Хідетадою. Останній передав сину свою посаду сьоґуна й титул голови роду Токуґава. Хоча Ієміцу став керманичем японського уряду, реальні важелі влади залишалися у його батька екс-сьоґуна. Новий сьоґун виконував лише формальні функції голови військового стану й займався вирішенням соціальних питань регіону Канто[3].

1625 року Ієміцу одружився із Такацукасою Такако, донькою Імператорського радника Такацукаси Нобуфуси. Оскільки шлюб був бездітним, сьоґун утримував 8 додаткових наложниць. Від них він мав 5 синів та одну доньку[3].

1626 року Ієміцу вдруге прибув до столиці й отримав від Імператорського двору титул Лівого міністра й 1-й молодший чиновницький ранг[3].

14 березня 1632 року, у зв'язку зі смертю екс-сьоґуна, Ієміцу став повноправним правителем Японії. Він амністував засуджених у справі бузкових ряс, звільнивши із заслання ченця Такуана Сохо з монастиря Дайтокудзі, а також вислав в усі провінції урядових ревізорів[3]. Для ліквідації опозиції всередині роду Токуґава, Ієміцу конфіскував землі свого молодшого брата Токуґави Таданаґи, колишнього претендента на пост сьоґуна, й довів його до самогубства[4]. Крім цього, для зменшення впливу міністрів-старійшин, які були опорою режиму його батька, правитель запровадив в 1634 році пост молодших старійшин, на які призначалися командири сьоґунської гвардії[3][4].

1634 року, на чолі 300 тисячного війська, Ієміцу втретє відвідав столицю й отримав пост Великого державного міністра. Він збільшив прибутки Імператорського двору та аристократичних домів за рахунок надання нових земель[3].

Протягом 16321636 років Ієміцу проводив центалізаторський силовий курс, скерований на придушення політичних і економічних свобод регіональних володарів. Він конфіскував земельні володіння неблагонадійних, що в минулому мали зв'язки із небезпечним для сьоґунату родом Тойотомі. Найгучнішою конфіскацією стала справа Като Тадахіро, сина регіонального володаря Като Кійомаси, який був вигнаний з Кумамотського замку за «недолуге управління». 1633 року Ієміцу вніс поправки до Указу про військову повинність, а 1635 року зробив жорсткішими «Закони для військових домів». Він також запровадив систему періодичних відряджень для регіональних володарів, що мусили проводити рік у сьоґунській ставці. З 1634 року більшість володарів були зайняті на будівельних роботах у замку Едо, виснажуючи скарбниці своїх регіональних уділів[4].

Оночасно з цим, в 1634 — 1635 роках, Ієміцу провів розподіл повноважень і обов'язків управлінців сьоґунату, що мали статус нижче старійшин родзю. Була впроваджена система місячних змін для декількох управлінців вищої і середньої ланки. Усі рішення в центральному уряді мусили прийматися колегіально. Були створені правила для подання судових позовів і правила роботи сьоґунських нарад[3].

За правління Ієміцу остаточної форми набув режим ізоляції Японії від Заходу. Сповідування християнства було заборонено під страхом смерті. Від 1633 року японці, що проживали закордоном, були позбавлені можливості повертатися на батьківщину. Двома роками поспіль усі мешканці Японії опинилися під залізною завісою, без права вирушати за кордон. 1639 року, після розриву дипломатичних відносин з Португалією, Ієміцу заборонив європейцям прибувати до Японії; виняток становили лише голландці, які з 1641 року мали свою торгову факторію на штучному острові-резервації Дедзіма. Для управління релігійними справами і переслідування підпільних християн було створено адміністрацію управителя храмів[3].

Останні роки[ред.ред. код]

Мавзолей Тайю — гробниця Ієміцу.

Централізаторські реформи Ієміцу перетворили сьоґунат Едо на потужний адміністративний апарат, однак силові методи впровадження реформ спричинили широке невдоволення. Повинності накладені центральним урядом на регіональних володарів були важким тягарем для населення уділів, насамперед селян і військових. 1637 року на заході Японії спалахнуло Сімабарське повстання, після якого країну спіткали стихійні лиха та великий голод 16411642 років. У зв'язку з цим Ієміцу поступово перейшов до поміркованих реформ, з метою стабілізувати стосунки з регіональними володарями. Уряд припинив конфіскації земель і зменшив податки. Для відновлення життя села сьоґун видав Указ 1649 року, яким наказував культивувати на селі працьовитість, стараність, заощадливість і багатодітність. Розкоші та погані звички, на зразок тютюнопаління, заборонялися[4].

Токуґава Ієміцу помер 8 червня 1651 року в Головному дворі замку Едо у віці 48 років. За заповітом, його поховали на території синтоїського Святилища Футарасан в місті Нікко провінції Сімоцуке, біля храму Небесного моря, поруч із мавзолеєм його діда. Покійоному надали ім'я Його високість пан Тайю, а його могила отримала назву Ніккоського мавзолею Тайю[3].

З правлінням Ієміцу пов'язане остаточне становлення політично-соціальної системи Японії 17 — 19 століть.. Однак сам сьоґун не грав провідної ролі у її розбудові. Він часто хворів, а протягом 1637 — 1638 років взагалі не з'являвся на нарадах і публічних заходах. За відсутності сьоґуна країною керувала Рада трьох старійшин — Мацудайри Нобуцуна, Хотти Масанорі та Абе Тадаакі. Вона змогла вивести країну з внутрішньополітичної і господарчої кризи 16371642 року, а також виявилася ефективною після смерті Ієміцу, коли керувала державними справами від імені 11-річного сьоґуна Токуґави Ієцуни[3].

Ієміцу був людиною активною, любив соколині полювання та бойові мистецтва. Але як сьоґун він не мав тих управлінських якостей, якими володіли його дід та батько. Ієміцу перебував на вершині урядової піраміди, але не контролював її повністю. Свідченням тому є численні тогочасні перекази про «видатного правителя» Ієміцу який постійно стримує свої бажання й прагнення, вислуховує зауваження підлеглих і керує країною згідно з їхніми порадами. Припускають, що хворобливість і дидактичний тиск оточення мали негативний вплив на психіку Ієміцу. Єдиною розрадою правителя була його годувальниця пані Касуґа, довірений слуга Сакаї Тадакацу та звільнений ним чернець Такуан Сохо[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. яп. 竹千代, たけちよ, МФА: [taket͡ɕijo].
  2. яп. 大猷院, だいゆういん, МФА: [dai̯juː.in].
  3. а б в г д е ж и к л м н п Цудзі Тацуя. Токуґава Ієміцу // Великий словник історії Японії: в 15 т. — Токіо: Йосікава Кобункан, 1979—1997. — т.10. — С.280 — 281
  4. а б в г д Токуґава Ієміцу // Енциклопедія Ніппоніка: в 26 т. 2-е видання. — Токіо: Сьоґаккан, 1994—1997.
  5. Виразом цієї пошани стала розбудова в 16341636 роках великого синтоїстького Святилища Тосьо в Нікко, помпезного мавзолею Токуґави Ієясу. На його будівництво було витрачено 568 тисяч золотих монет із скарбниці сьоґунату. Ієміцу особисто відвідував святилище 10 разів. 1646 року він вставив систему, за якою сьоґунат щорічно відправляв посланця до святилища для вшанування Ієясу.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]