Толока

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Толока в родовому екопоселенні «Кореньские родники», Росія, 2008
Будівництво сараю в Канаді, 1908
Толока в Лапландії, 2005

Толо́ка — одноразова безоплатна праця гуртом для швидкого виконання великої за обсягом роботи.[1] За звичаями українців, білорусів та росіян[Джерело?] толока є формою селянської взаємодопомоги, на яку скликають сусідів, родичів та товаришів. Зазвичай толока передбачає частування працівників.[1]

Толока в Україні[ред.ред. код]

Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків, спільний випас худоби тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).

У толоці односельчани брали участь, тобто працювали толокою (спільно, разом), добровільно й задарма, не потребуючи плати за свою працю. Зазвичай особа, на користь якої працювали, частувала робітників. Також звичною справою було звершення толоки народним гулянням — танцями і співами.

За панщини толока застосовувалася як додаткова робоча повинність кріпаків.

Толоку як кріпацьку повинність ліквідовано в Російській імперії в 1847 —1848 роках. Як інститут звичаєвого права і добровільної взаємодопомоги толока в Україні продовжувала і навіть продовжує існувати дотепер.

Українське слово толока, як і білоруське талока та польське тлока, деякі лінгвісти вважають запозиченнями з балтійських мов (імовірно з литовської)[2].

Також толокою українці називали громадське пасовище[3].

У сучасній культурі слово толока вживається на позначення якихось громадських чи масових проектів. Зокрема, на Першому національному каналі українського телебачення «Толокою» називається соціально-політичне ток-шоу[4].

На Закарпатті толокою називають землі, які нікому не належали, або були спільними тобто всього села.[Джерело?]

Толока в інших країнах[ред.ред. код]

Звичай толоки є спільним для слов'ян — в білорусів і поляків він називається так само — відповідно тало́ка і tłoka (таку ж назву мав білоруський язичницький дух жнив і родючості[5]); у північних росіян — по́мочь.

Подібні до толоки звичаї спільної праці існували й існують у багатьох народів світу.

Зокрема у 18–19 століттях у Північний Америці були поширеними толоки для побудови стодол, стаєнь, корівників, амбарів та ін. під назвою «barn raising» (дослівно «зведення сараю»).

Толока також є частиною традиції Фінляндії. Саме фінське слово на позначення толоки — «talkoot» — прийшло у фінську мову з російської. Фіни використовують толоки переважно для справ будівництва.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Толока // Словник української мови: у 11 т. — Київ: Наукова думка, 1970—1980.
  2. Запозичення української мови з балтійських мов
  3. Українське народознавство, Лв.:«Фенікс», 1997 // Короткий словник народознавчих термінів, стор. 603
  4. «Толока» - нове соціально-політичне ток-шоу на Першому національному«Телекритика»
  5. Пантеон язичницької Бєларусі

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]