Томазо Галанджіано

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Томмазо Галанджіано
фр. Tommaso Calangiano
250
Томмазо Галанджіано й Ібрагім Амар
Народився 1777
Франція Франція,
Сардинія
Помер 5 лютого 1840(1840-02-05)
Османська імперія,
Дамаск
Ритуальне вбивство
Поховання Францисканська церква в Дамаску
Діяльність лікар, місіонер
Посада ігумен
Конфесія римо-католицизм

Томазо Галанджіано (фр. Tommaso Calangiano, * 1777 р. на острові Сардинія, Франція 5 лютого 1840 р. Дамаск, Османська імперія) — французський лікар, римо-католицький місіонер, ігумен монастиря ордену францинканців в Дамаску (сучасна Сирія, тодішня Османська імперія), мученик. Відомий як жертва ритуального вбивства в Дамаску у так званій Дамаській справі.

Практика іудаїзму відносно крові і жертвопринесень[ред.ред. код]

Описи тортур і людських жертвопринесень в передбачуваних ритуальних вбивствах суперечать багатьом фактичним положенням іудаїзму. Насамперед , заборона на вбивство міститься в десяти заповідях Тори. Крім того, використання крові ( людської чи будь-який інший ) в приготуванні їжі суворо заборонено кашрутом . Кров і будь-які інші виділення людського організму є ритуально нечистими ( Лев.15 ) . Кров убитих тварин не може вживатися в їжу , вона повинна бути виведена з тіла тварини і похована ( Лев.17 :12 -13) . Згідно Книзі Левіт , кров жертовної тварини (але не людину ) може бути використана лише на жертовнику Єрусалимського храму ( який до часу приписуваних подій вже не існував сотні років).

У той час як жертвопринесення тварин дійсно практикувалися в стародавньому іудаїзмі , Танах ( Старий Завіт ) і Галаха зображують людські жертвоприношення як одне з зол , що відокремлюють язичників Ханаана від євреїв ( Втор.12 : 31 , 2Цар.16 : 3 ) . Євреїв заборонялося брати участь у цих ритуалах ( Ісх.34 : 15 , Лев.20 : 2 , Втор.18 : 12 , Іер.7 : 31 ) . Фактично, вимога ритуальної чистоти забороняло навіть знаходження священиків ( Коенів ) в одній кімнаті з людським трупом ( Лев.21 : 11 ) . Нащадкам Коенів, згідно з релігійними канонами, Галаха забороняє навіть заходити на цвинтар.

Житєпис[ред.ред. код]

Земне життя[ред.ред. код]

Томазо Галаннджіано народився в провінції Gallura на острові Сардинія у Франції в 1777 році (за іншими даними у 1780 році)[1]. Став монахом, потім отримав сан священика і як місіонер Апостольського Престолу був відправлений у Сирію, де і став ігуменом монастиря в Дамаску. Також він опанував і лікарський фах й лікував у Дамаску людей усіх народів і віросповідань. Був добре знаним мешканцям Дамаску.

Вбивство і розслідування[ред.ред. код]

Під час одного з викликів до “хворого” він там був схоплений (разом зі своїм помічником мусульманином Ібрагімом Амаром)[2] і вбитим як жертва ритуального вбивства. В монастирі заувжили зникнення ігумена і повідомили про це французського консула Ратті-МентонаУлісс [3], бо католики Сирії перебували під офіційним заступництвом Франції, який звернувся до місцевої влади Османської імперії. Тіла зниклих були невдовзі знайденими з ознаками ритуального вбивства. Підозра впала на жидівську діаспору і декілька жидів було арештовано. Один з них Соломон Негрін зізнався у вбивстві і звинуватив інших жидів. Відбулася нові арешти: ще вісім з найбільш помітних жидів, серед них Йосип Lañado, Мойсей Абулафія, Рабі Яаков Antebi, і 4 члени сім'ї Farhi. Мойсей Абулафія в ув'язнені став мусульманином. Християни і мусульмани спілно вийшли на вулиці Дамаска з вимогою покарати вбивць. Паша Дамаску звертається за дозволом на виконання смертного вироку осудженим за подвійне вбивство до правителя їх провінції в єгипетьскій Олександрії Мухаммеда Алі.

На могильній плиті отця Томаза було викарбувано: «... убитий жидами 5-го лютого 1840». Подібна табличка з арабським перекладом цього напису й досі висить на францисканської церкві в Дамаску. Ратті-Ментон опубліковав матеріали слідства французькою та арабською мовами.

Протести, помилування, указ султана від 6.11.1840 р. і самосуди[ред.ред. код]

Справа привернуло широку міжнародну увагу в першу чергу завдяки зусиллям австрійського консула в Алеппо - Еліа Пікотто, що був представником єгипетського Ібрагіма-паші, який дав вказівку провести розслідування. 15 тис. жидів в шести американських містах протестували проти "свавілля над своїми побратимами в Сирії". Консул США в Єгипті висловив офіційний протест від імені президента СЩА Мартіна Ван Бюрена. Британський громадський діяч сер Мозес Монтефіоре за підтримки впливових британців лорда Пальмерстона, французького адвоката Адольфа (Ісаака) Кремье, австрійського консула Мерлатто, місіонера Джона Ніколайсона і Соломона Мунка (глави делегації), звернувся до османського правителя Сирії Мухаммеда Алі, резиденція якого була в Олександрії (Єгипет). Перемовини тривали з 4 по 28 серпня 1840. Мухаммед Алі поступився тиску європейських держав і видав указ про помилування звинувачених і припинення слідства. Результатом було забезпечення беззастережного звільнення і “визнання невинними” усіх дев'ятьох. Було прийнято формулювання «за відсутністю складу злочину».

Пізніше в Стамбулі сер Мойсей Хаїм Монтефіоре( Мозес Монтефіоре) виклопотав у султана Абдул-Меджида I указ (6 листопада 1840), який він сам написав, що оголошував ритуалні вбивства є наклепом і забороняв судам переслідування жидів за цим звинуваченням на всій території Османської імперії: «... і в ім'я любові до наших підданим, ми не можемо допустити, щоб єврейська нація, чия невинуватість у приписуваних їм злочинах очевидна, піддавалася переслідуванням і мукам в результаті звинувачень, що не мають під собою і частки правди ...». Але цей указ очевидно не переконав громадян Османської імперії, бо пішла хвиля самосудів, котрі вже не мали прямого відношення до вбивства отця Томаса й Ібрагіма Амара, скоріше через економічне домінування жидів в імперії:

На що світова жидівська діаспора відповіла потужним становленням їх преси і громадско-політичних організацій.

Сучасні відгомони[ред.ред. код]

Махмуд Аль-Саїд Аль-Курди написав дві статті в єгипетській щоденній газеті «Аль Акбар», що повторюють традиційні звинувачення в Дамаском справі. Перша стаття вийшла в Друк 20 жовтня 2000 року. Друга - під заголовком «Останній момент у житті отця Томаса» - 25 березня 2001 а.[5]

В 2002 у було відзначено повторне звинувачення у справі ритуалного вбивства у 1840 року в книзі сирійського державного діяча, міністра оборони Мустафи Тласса «Маца Сіонізму»[6]. У вступі до книги, він пише: «Моя мета - пролити світло на кілька секретів жидівських сект ... їх огидний фанатизм і втілення в життя навчань Талмуду.» Ця книга стала бестселером в арабському світі. У своєму інтерв'ю, що вийшли в ефір ліванського телебачення «TeleLiban» 30 січня 2007 року, ліванський поет Марван Шамон стверджує:« ... вбивство священика Томаза ... в 1840 році ... в присутності двох рабинів, в самому центрі Дамаска, в будинку близького друга священика Дауда Аль-Харарі, глави жидівської громади Дамаска. Його кров була вицежена, і два рабина забрали її. [7]

Потім була “арабська весна”...

Примітки[ред.ред. код]

  1. biographie par M. Da Mondovi, Marseille, 1850
  2. http://www.cairn.info/revue-archives-juives-2001-1-page-114.htm#no3
  3. Бенуа-Ulysse-Лоран-Франсуа Поль, граф де Ратті-Ментон (народ. 3 квітня 1799, помер. Пуерто-Ріко - 1864), італійський натуралізований француз, студент віце-консул в 1822 році, долучився в консульство Франції в Генуї в 1824 році, віце-консул в Арті в 1831, в Тифлісі в 1833 році, Гібралтар в 1837 році, консул в Дамаску в 1839 році, кантон в 1842 році, перший дипломат призначений консулом в Калькутті в 1846 році, повірений в справах у Лімі в 1849 році, Генуя в 1853 році, в Гавані в 1855 році. Вийшов на пенсію в 1862 році.
  4. Yossef Bodansky. «Islamic Anti-Semitism as a Political Instrument» Co-Produced by The Ariel Center for Policy Research and The Freeman Center for Strategic Studies, 1999. ISBN 0-9671391-0-4, ISBN 978-0-9671391-0-4
  5. The Blood Libel Again in Egypt’s Government Press (MEMRI Special Dispatch Series — No. 201) April 2, 2001
  6. The Damascus Blood Libel (1840) as Told by Syria’s Minister of Defense, Mustafa Tlass (MEMRI Inquiry and Analysis Series — No. 99) June 27, 2002
  7. Lebanese Poet Marwan Chamoun: Jews Slaughtered Christian Priest in Damascus in 1840 and Used His Blood for Matzos (MEMRI Special Dispatch Series — No. 1453) February 6, 2007


Література[ред.ред. код]