Томас Ґолд

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Thomas Gold
Народився 22 травня 1920(1920-05-22)
Відень, Австрія
Помер 22 червня 2004(2004-06-22) (84 роки)
Ітака (Нью-Йорк)
Громадянство Австрія
Сполучені Штати Америки
Національність Австрія
Галузь наукових інтересів астрофізика, астрономія, біофізика,
космологія, геофізика, астронавтика
Заклад Кембриджський університет, Грінвіцька обсерваторія,
Гарвардський університет, Корнельський університет
Alma mater Кембриджський університет Триніті-коледж
Відомий завдяки: теорія стаціонарного всесвіту, абіогенна теорія походження нафти
Нагороди Премія Люїса (1972)
Премія Гумбольдта (1979)
Золота медаль Королівського астрономічного товариства (1985)

Томас Ґолд (англ. Thomas Gold; 22 травня 192022 червня 2004) — австрійсько-американський астроном, член Лондонського королівського товариства і Національної АН США.

Родився у Відні. У 1942 закінчив Трініті-коледж Кембриджського університету (Англія). У 1942-1946 займався радарними дослідженнями в Британському адміралтействі, в 1948-1952 викладав в Кембриджському університеті, в 1952-1956 — старший помічник королівського астронома в Грінвіцькій обсерваторії. З 1957 живе в США. До 1959 — професор астрономії Гарвардського університету, з 1959 — професор астрономії Корнелського університету і директор Центру радіофізики і космічних досліджень цього університету.

Круг наукових інтересів Голда дуже широкий. У космології він є одним з авторів (разом з Г.Бонді і Ф.Хойлом) теорії стаціонарного Всесвіту (1948). Вивчив властивості замкнутого Всесвіту, в якому великомасштабні варіації густини можуть розглядатися як окремі всесвіти — підсистеми нижчого порядку. В рамках загальної теорії відносності обговорив питання, пов'язані з природою часу. Досліджував деякі проблеми динаміки Сонячної системи (рух осі обертання Землі, осьове обертання Меркурія, Венери). Велике число робіт присвятив походженню і природі космічних променів, зокрема вивчав частинки високих енергій, що виникають при спалахах на Сонці і прискорювані в міжпланетних магнітних полях. Розробляв теорію походження сонячних спалахів. Запропонував пояснення могутнього оптичного і радіовипромінювання квазарів як наслідки зіткнень зірок в цих системах. Після відкриття пульсарів в 1968 першим запропонував модель цього феномена як нейтронної зірки, що швидко оберталася. У цій моделі магнітна вісь зірки, що одночасно є віссю конуса, в якому зосереджено могутнє випромінювання, не збігається з її віссю обертання, і тому спостерігач сприймає випромінювання у вигляді імпульсів. Розглянув пульсари як одне з можливих джерел космічних променів.

Виконав також низку досліджень природи місячної поверхні і її еволюції. Свого часу користувалася популярністю гіпотеза Голда, за якою поверхня Місяця покрита шаром пилу великої товщини. На думку Голда, в результаті постійного бомбардування мікрометеоритами на поверхні Місяця утворився величезний запас тонко роздроблених мінеральних частинок; переміщаючись, ці частинки скупчуються в пониженнях, внаслідок чого в місячних морях товщина шару рихлого пилу може коливатися від кількох метрів до кількох кілометрів. Гіпотеза Голда добре пояснює оптичні властивості і низьку теплопровідність місячного грунту. Подальше вивчення властивостей дрібнодисперсних пилових частинок показало, що в умовах Місяця (вакуум і дія космічної радіації) вони повинні злипатися в агрегати і утворювати відклади, рихлі на поверхні і щільніші в глибині.

Ряд робіт відноситься до геофізики, а також біофізики (автор фізичних теорій органів чуття людини).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]