Томізм

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Стаття є частиною циклу про
схоластику
Thomas Aquinas in Stained Glass.jpg
Джерела
Течії
Схоластики
 

Рання схоластика:
Рабан Мавр | Ноткер Німецький | Гуго Сен-Вікторський | Алкуїн | Іоанн Скот Еріугена | Аделард Батський | Іоанн Росцелін | П'єр Абеляр | Гільберт Порретанський | Іоанн Солсберійський | Бернард Шартрський | Амальрік із Бену | Петро Даміані | Ансельм Кентерберійський | Бонавентура | Беренгар Турський | Гійом із Шампо | Давид Динанський | Петро Ломбардський
Середня схоластика:
Альберт Великий | Тома Аквінський | Дунс Скот | Августин Блаженний | Аверроес | Вітело | Дитрих Фрейберзький | Ульріх Енгельберт | Вінсент з Бове | Йоанн Жандунський | Роджер Бекон | Роберт Гроссетест | Александр Гельсський | Егідій Римський | Роберт Кільвордбі | Раймунд Луллій | Марсилій Падуанський
Пізня схоластика:

Альберт Саксонський | Волтер Берлі | Микола Кузанський | Жан Буридан | Нікола Орезмський | Петро д’Альї | Вільям Оккам | Данте | Марсилій Інгенський | Лере Франсуа
Проблематика
Школи
Дискурс

Неосхоластика
Портал:Католицтво

Томі́зм (від лат. Thomas — Тома) — учення в схоластичній філософії і теології католицизму, засноване Томою Аквінським. Доктрина томізму виступає не стільки вченням про догмати віри, скільки вченням про способи збагнення цього вчення за допомогою розуму. Цим томізм відрізняється від августиніанства, що звертається до інтуїції. З цим пов'язана орієнтація томізму радше на вчення Аристотеля, ніж на Платона та неоплатоніків.

На початку свого існування томізм натрапив на різку критику з боку августиніанства і в 1277 році був офіційно засуджений церковно-університетськими інстанціями Парижа й Оксфорда. У 1270 р. паризький єпископ Етьєн Тамп'є засудив 13 аристотелівсько-аверроїстських положень, а в 1277 р. він же піддав осуду список з 219 тез, що містив поряд з положеннями Аристотеля, Аверроеса, Авіценни, Сігера Брабантського близько 20 сентенцій Томи Аквінського (прикладу Тамп'є послідував і архієпископ Кентерберійський домініканець Роберт Кілуордбі, що засудив 30 тез аналогічної спрямованості, а в 1284 р. його наступник Джон Пекхем підтвердив це засудження) проте вже до XIV століття отримав визнання в різних школах домініканського ордену. Проти томізму виступали послідовники Іоанна Дунса Скотта, Вільгельма де ла Марса, Роджера Бекона, що групувалися навколо францисканського ордену.Унаслідок Реформації і втрати Католицькою церквою колишнього панування, томізм дещо видозмінюється завдяки впливу т.з. другої схоластики (Франсіско Суарес).

Останнє відродження томізму починається із середини XIX століття (неотомізм) — А. Штекль, М. де Вульф, Д. Мерсьє, У. Ньюмен, Т. Лібераторе та інші. Сучасний томізм є теологічною інтерпретацією новітнього природознавства, спробами з'єднати учення Томи Аквінського з філософськими ідеями Іммануїла Канта, Ґеорґа Геґеля, Едмунда Гуссерля, Мартіна Гайдеґґера і ін.

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]