Торки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Торки — літописна назва тюркомовних племен огузів (узів), які в кінці 9 — на початку 10 століття кочували в степах на північ від Аральського та Каспійського морів аж до дельти Волги.

Уже в кінці 10 століття окремі групи торків почали переходити на Приазов'я.

У поході Володимира Великого на волзьких булгар 985 року брали участь як союзники.

У середині 11 століття більші орди торків під тиском половців перекочували на чорноморські степи, витиснувши звідти на захід печенігів.

1054 року напали на Переяславщину, але були розбиті військом переяславського князя Всеволода Ярославича і вдруге 1060 року — спільними силами князів Ізяслава київського, Всеволода переяславського, Святослава чернігівського та Всеслава полоцького. Після цього одна частина торків переселилася на Балкани, а друга, за дозволом руських князів, оселилася в басейні рік Росі та Росави (центр — місто Торчеськ) і на півдні Переяславщині. Там змішалися з рештками печенігів і берендеїв, отримавши назву «чорних клобуків». Відомий Торк Журбан, який за наказом Ізяслава І заснував під Васильковом село Кодаки, збудувавши там фортецю і став на охороні південних кордонів київських земель.

Обов'язком торків було охороняти південні кордони Руси від наскоків половців і брати участь у воєнних походах князів.

Під час навали хана Батия на Україну (1240), зокрема, під час облоги Києва, загинула велика частина торків, багато їх татари переселили над Волгу, а решта асимілювалася з місцевим населенням.

Торки залишили по собі чимало слідів у топоніміці України: річки Торець і Торч, Торський шлях вздовж ріки Тетліги; села — Торець, Торки, Торків, Торецьке, Торське, Торчин, Торчиця, Торчицький Степок.

Література[ред.ред. код]