Трагедія села Павлокоми

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Трагедія села Павлокоми — винищення 2-3 березня 1945 року відділом польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо-«Вацлав») разом з групами з навколишніх польських сіл українського мирного населення села Павлокома. Павлокома — символ трагедії українців на землях Закерзоння.

Географічні відомості

Українське село Павлокома розташоване у долині Сяну за 40 кілометрів на захід від Перемишля (нині це Динівський повіт Підкарпатського воєводства Республіки Польща). Це — напівдороги між Перемишлем та Ряшевом — столицею Підкарпатського регіону.

Історичні дані

Вперше село Павлокома згадується у документах 1441 року як маєтність перемишльського каштеляна Миколая Кміти. Архівні документи свідчать, що вже 1595 р. там існувала парафія східного обряду. Напередодні Другої світової війни Павлокома налічувала 1370 мешканців, у тому числі 1190 українців, 170 поляків (із них 100 колоністів) і десятьох євреїв.

Обставини трагедії

2-3 березня 1945 року відділ польської Армії Крайової під керівництвом поручника Юзефа Біса (псевдо-«Вацлав») разом з групами з навколишніх польських сіл напали на село Павлокому. Підрозділи польської Армії Крайової розстріляли 366 українців разом із парохом місцевої греко-католицької громади отцем Володимиром Лемцьом. Не вбивали лише хлопчиків до 5 років і дівчаток до 7-річного віку. Врятувались 36 українців.

Спогади очевидців

Ті, кому вдалося вижити в ті страшні дні, розповідають, що операція очищення українського патріотичного села від українців розпочалася вранці й тривала до обідньої пори. Людей зганяли до місцевої греко-католицької церкви (від неї тепер залишилася лише дзвіниця), яка послужила збірним пунктом призначених на знищення. Із церкви чоловіків, жінок і дітей виводили до трьох викопаних ям і там розстрілювали. Загинув і місцевий парох о. Володимир Лемцьо[1]., а храм знищили. Три великі ями, наповнені тілами вбитих, стали їхніми спільними могилами. Місцеві римо-католики 1965 р. зруйнували павлокомську церкву до останньої цеглини.

З 23 лютого в село кожний день почали з'являтися з навколишніх польських сіл озброєні бандити в цивільному. Коли кого побачили в хаті — стріляли, грабували майно... 1 березня багато людей з дітьми перебрались жити до церкви, вона була мурована, міцна і досить велика...Бандити виламали бічні двері і ввірвалися досередини...Наперед казали всім перейти на ліву сторону церкви. Тоді по кільканадцять чоловік забирали в захристію. Там їх роздягали, роззували, що було краще — забирали собі, при чому дуже сварилися між собою. Напівроздягнених вертали до церкви, ставили по четверо, коли набирали групу від дверей до іконостасу, відправляли через царські ворота, через захристію надвір. Від церкви до цвинтаря було приблизно 300 метрів. У церкві чулися невдовзі перервисті кулеметні черги. Так сортували і стріляли цілий день. Жінок з дітьми (хлопчиками до 7 років і дівчатами до 10 років) ставили на праву сторону церкви. Невдовзі лише вони зосталися в церкві... Під охороною 20 бандитів ми рушили селом в сторону лісу на с. Дилягову... Поляки довели нас на третє село на якусь лісову поляну (було ніч) і там залишили. Вони сказали: «Ідіть за Збруч, і ніде не зупиняйтесь!» Коли вони нас полишили, ми почали несамовито кричати в лісі з розпачу. Десь за дві години нас почули в ближчому селі, вартівники його з острахом підійшли до нас, і, довідавшись, в чому справа, забрали з дітьми в село.
[2]

Реакція на трагедію

За злочин у Павлокомі польського поручника Юзефа Бісса, якого вважають одним з організаторів нападу, комуністична польська влада засудила до трьох років ув'язнення, тобто присудила по три дні тюрми за кожного замордованого в селі Павлокома українця — чоловіка, жінку, дитину.

Починаючи з 1995 року, щорічно у травні на павлокомському цвинтарі відбуваються релігійні панахиди і громадянські віча за участю українців Перемищини, делегацій товариства «Надсяння» зі Львова, колишніх павлокомців, їхніх дітей та онуків.

Проблема щодо спорудження пам'ятника на місці поховання 366 українців, трагічно загиблих 3 березня 1945 року в селі Павлокома, чекала свого вирішення досить довгий час. Польська сторона, в особі Ради охорони пам'яті боротьби та мучеництва РП та місцевої влади Підкарпатського воєводства всіляко затягувала вирішення даного питання.

13 травня 2006 року у присутності президентів України Віктора Ющенка і Польщі Леха Качинського відбулося урочисте відкриття на греко-католицькому цвинтарі в центрі Павлокоми меморіалу 366 українцям, колишнім мешканцям цього українського села.

Див. також

Примітки

Джерела


Історія Це незавершена стаття з історії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.