Трагедія 9-го квітня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Трагедія 9-го квітня — розгін радянськими військами 9 квітня 1989 р. антирадянської демонстрації у м. Тбілісі, Грузинської РСР, який призвів до численних жертв серед мирного населення. Ця трагедія прискорила вихід Грузії з СРСР. 9 квітня було проголошено «Днем національної єдності» (груз. ეროვნული ერთიანობის დღე), який відмічається в Грузії щорічно.

Історичне підґрунтя[ред.ред. код]

Події 9 квітня 1989 р. були кульмінаційним моментом декількох днів протесту у центрі Тбілісі спрямованих проти сепаратизму в Абхазії і на підтримку незалежності Грузії. Зокрема, демонстранти висували вимоги скасувати автономію в Абхазії, вимагали більшої незалежності від Москви. Причиною початку мітингів стало рішення одного з сіл Абхазії приєднатися до РРФСР — представники опозиції звинуватили Москву у підбурюванні сепаратизму. Це викликало мітинг протесту 4 квітня 1989 р. у Тбілісі, який організували лідери грузинської опозиції Звіад Гамсахурдія, Іраклій Церетелі та інші. Пізніше до лозунгів зупинити сепаратизм приєдналися також заклики проти Радянської влади в Грузії та на підтримку незалежності Грузії. Багатотисячне зібрання людей в центрі Тбілісі було мирним, не було зафіксовано жодних випадків насилля або спроб захопити владу. Попри це, керівництво республіки не вступало в діалог з демонстрантами і натомість почало шукати підтримку у центральної влади СРСР: 7 квітня ЦК Компартії Грузії звернулося до Москви із проханням направити до Тбілісі додаткові військові підрозділи. Рішення розігнати демонстрацію силою було прийняте грузинськими комуністами 8 квітня. Пізніше, деякі з них стверджували, що отримали безпосередній наказ від Михайла Горбачова негайно звільнити площу від людей. Сам Горбачов стверджував, що довідався про трагедію тільки вранці, вже після подій.[1]

Розгін демонстрації[ред.ред. код]

7-8 квітня до Тбілісі були направлено декілька військових підрозділів збройних сил СРСР, зокрема військовослужбовці з Пермі, Воронежа та Горького. Однак у безпосередньому розгоні демонстрантів брали участь військовослужбовці дивізії Дзержинського з Вірменії і грузинські міліціонери. На чолі операції поставили командувача військовим округом генерала Ігора Родіонова. Загальна кількість військовослужбовців безпосередньо задіяних у розгоні демонстрації сягала 900 чоловік, до котрих також добавили військову техніку — бронетранспортери та бойові машини десанту. Напередодні розгону почалася демонстрація військової сили — по місту проїхали танки і пролетіли військові гелікоптери. Демонстрація сили викликала тільки озлоблення людей і збільшила їх кількість. У ніч на 9 квітня на площі перед парламентом республіки зібралося близько 10 000 чоловік, за допомогою вантажівок і тролейбусів були споруджені барикади.[2]

О 2:50 ранку була передана вимога міліції негайно звільнити площу і розійтися. Через годину з подібним проханням до демонстрантів звернувся патріарх Ілія ІІ. Попри це, демонстранти продовжували співати демонструючи мирні наміри. Також було прийнято рішення не чинити опору і при появі солдат сідати на землю, оскільки сподівалися, що за традицією "лежачих не б'ють", армія їх не чіпатиме. Однак, о 4:21 почався наступ міліції і військ. Солдати почали бити демонстрантів гумовими кийками, а десантники використовували саперні лопатки проти беззбройних людей. Також застосовувався сльозогінний газ. В результаті дій військових загинуло 19 людей, 16 з них молоді жінки. Більшість жертв загинуло від тисняви, коли під натиском військ натовп рушив з площі. Значна кількість людей — більше чотирьох тисяч, отримали поранення від газу і ударів саперними лопатками. Під час розгону мітингу військові нападали навіть на грузинських міліціонерів, з яких 37 чоловік постраждало.[1]

Наслідки[ред.ред. код]

Розгін демонстрації і застосування сили проти мирних людей викликала значний резонанс в СРСР і зокрема в Грузії. Квітневі події в Тбілісі консолідували грузинську опозицію і таким чином прискорили розпад СРСР. На Першому з'їзді народних депутатів СРСР була сформована слідча комісія на чолі з Анатолієм Собчаком, яка в своєму звіті визнала надмірне застосування сили військами і погане планування операції. До того ж було відмічено, що основною мотивацією військ було не виконати наказ звільнити площу, а помститися демонстрантам та провчити їх. Висновки слідчої комісії Собчака викликали загальне схвалення в Грузії — ім'ям Собчака була названа вулиця і після його смерті йому був встановлений пам'ятник. З приходом до влади Гамсахурдії 9 квітня було проголошено Днем національної єдності. Під час референдуму про збереження СРСР, окремий республіканський референдум переважною більшістю висловився за незалежність Грузії. На другі роковини трагедії — 9 квітня 1990 року Грузія проголосила незалежність від СРСР.[2][3]

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]