Трансонімізація

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Трансонімізація — перехід власної назви з одного класу в інший. Традиційно науковці називають трансонімізацію особливим різновидом лексико-семантичного способу словотвору, при якому відбувається семантичний перехід власної назви у власну назву. Однак в ономастиці побутують суперечливі думки щодо того, чи є взагалі трансонімізація способом словотворення. Деякі російські і незначна кількість українських мовознавців стверджують, що трансонімізація не є процесом деривації, а навпаки являє собою «чистий»[1] логічний перехід слова з одного класу імен в інший.

Розрізняють абсолютну трансонімізацію (Говерла (оронім) → Говерла (зоонім)), коли власна назва переходить з одного класу імен в інший повністю, не зазнавши при цьому змін, та мішану, коли власна назва зазнає певних змін, а твориться найчастіше за допомогою афіксів (Адам (антропонім) → Адамівка (топонім)). Абсолютна трансонімізація є причиною ономастичної омонімії.

Див. також[ред. | ред. код]

  • Онімізація
  • Мезонімізація

Джерела[ред. | ред. код]

  • Карпенко Ю. Синхронічна сутність лексико-семантичного способу словотвору / Ю. Карпенко // Мовознавство. — 1992. — № 4.
  • Карпенко Ю. Онімізація i трансонімізація як словотвірний акт / Ю.Карпенко // Шоста республіканська ономастична конференція.: тези доповідей i повідомлень (1). – Одеса: ОДУ, 1990.
  • Абрамов Р. Трансонімізація як спосіб поповнення фелінонімікону Кіровоградщини / Р. Абрамов // Дивослово. — 2013. — № 12. — С.36.
  • Гулик О. Трансонімізація як спосіб творення мікротопонімів півночі Львівщини / О. Гулик // Наукові записки. Серія : філологічні науки (мовознавство). — Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2009. — Вип. 86. – С. 252–258.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Теория и методика ономастических исследований/ А.Суперанская, В.Сталтмане, Н.Подольская, А.Султанов; под ред. А.Непокупного. – Москва: Наука, 1986.