Трегуб Микола Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Микола Трегуб
Дата народження 20 березня 1943(1943-03-20)
Місце народження Київ
Дата смерті 23 березня 1984(1984-03-23) (41 рік)
Місце смерті Київ
Національність українець
Громадянство СРСР СРСРУкраїна Україна
Жанр живопис,графіка, колаж
Напрямок постмодернізм

Мико́ла Іва́нович Трегу́б (Тригу́б)[1] (*20 березня 1943, с. Михайлівка — †23 березня 1984, Київ) — український художник-новатор, яскравий представник постмодернізму в Україні. За радянських часів перебував у андерґраунді.



Біографія[ред.ред. код]

М. Трегуб народився під час другої світової війни. Батько загинув на фронті, не побачивши сина, мати працювала в колгоспі. Батьки матері Ярини Махлай та четверо її братів і сестер загинули під час Голодомору. Жили скрутно. Проте Микола опікувався материною турботою, рано почав малювати. Хворів на сухоти, деякий час лікувався й працював у Криму, після чого одужав. Там писав перші живописні твори, насичені кольором і сповнені південного світла.

Підлітком виїхав до Києва до тітоньки Ганни, яка допомогла йому отримати освіту. Закінчив Київське художньо-ремісниче училище № 16 за спеціальністю альфрейний живопис у 1962. Мріючи стати художником, займався самоосвітою, навчався в ізостудії при заводі «Більшовик» Григорія Хусіда. Створив групу New Bent (в якій також були Вудон Баклицький і Володимир Борозенець, який згодом відокремився).[2] Наприкінці 60-х вони влаштовували виставки у порожньому Цегляному заводі. Якийсь час працював вантажником на кіностудії ім. Довженка. Згодом працював художником в Інституті археології Академії наук(1975–1984), де він приятелював із співробітниками Інституту поетом Борисом Мозолевським і кобзарями Миколою Товкайлом та Миколою Будником, з якими поділяв погляди на долю України.

У 1977 році брав участь у виставці неформального об'єднання «Рух».[3] Офіційних виставок не було, доводилось показувати роботи на квартирах київської інтелігенції та у покинутих приміщеннях.[4]
1984 року наклав на себе руки, перед тим знищивши частину своїх робіт.
Був двічі одружений, залишив двох синів — Володимира й Мирослава.

Творчість[ред.ред. код]

Разом з найкращим другом художником Вудоном Баклицьким писали етюди на пленері, ділилися фарбами, читали вірші. За свідченням знайомих, у повсякденному житті Микола розмовляв лише українською мовою, а його друг — російською. Духовною підтримкою М.Трегуба були «захалявні» книжки (які тоді ховалися, оскільки були заборонені)) улюблених українських поетів. Він нерідко цитував твори Євгена Плужника, Миколи Зерова, Василя Стуса не тільки вголос, а й карбував на своїх творах.

Творча манера художника будувалася спонтанно й асоціативно, підкоряючись лише внутрішньому стану майстра, неначе музика або вірш. Враження від побаченого (обличчя, церкви, дерева, квіти тощо) М.Трегуб компонував із лінійно-кольоровими (абстрактними) засобами виразності. Інколи вважав за потрібне вмонтувати в роботу букви — рядки з віршів або загадковий набір літер. Паралельно з живописом колажував: приклеював до композиції деякі предмети, фотографії, солому тощо. Так, фраза «Відшукування потойбічних сфер» (прихована цитата з вірша Є.Плужника) колажується разом з церковною будівлею та ритмізованими мазками фарби, що нагадують структуру рядна або килимка (до серії «килимків» входило чимало цікавих робіт). «Ти пам'ятаєш той шлях, де проходила наша Юність?», — ці рядки М.Хвильового можна прочитати на аркушах «Бузкового циклу» (1983), одного з останніх у житті художника.

Себе й свої твори Микола відчував як частку Всесвіту, яка не має меж і яка все бачить, тому був чесним перед собою і людьми, не визнаючи фальшу й брехні. Чимало його творів багатошарові, мають не лише одну поверхню для споглядання, а й приховану, вклеєну всередині, навіть на звороті. «Воно своє окаже», — часто примовляв художник. Картина у нього була не завжди прямокутною — то поріже її на частки, то надасть якоїсь химерної форми, — вона була для нього як жива вільна істота. Друзі розповідають, як Микола усіх здивував під час спільної прогулянки до лісу. У кого з собою був м'яч, у кого термос та їжа, а в Миколи — торба з картинами й малюнками (в основному на твердому оргаліті). Митець розклав їх на галявині і пояснив: «Нехай подихають, побачать сонечко».
Перебування в андеґраунді переживав болісно, як і всю ненормальність часів застою. «Я зробився всього-на-всього … малярем цієї жахливої доби, старчихи цієї…Проклята дійсність, стушованість граней і позбивані джерела… Створились вигідні умови для загибелі всього українського малярства», — писав художник в одному з листів 1976 року. Він мріяв про вільне, політично незаангажоване мистецтво і своєю працею довів, що таке можливе за будь-яких умов. Довів ціною свого життя, завчасно перервавши його 23 березня 1984 року, не витримавши протистояння сам на сам «жахливій добі», перед тим знищивши частину своїх робіт. Перед смертю у відчаї написав: «Я знищив у себе все людське. Я більше не відчуваю себе людиною.»

Творчий доробок художника налічує понад 1000 робіт, виконаних у змішаній техніці, де він сміливо експериментував, поєднуючи графічні прийоми з живописними, він також робив колажі, інсталяції, трафарети та ін. Більша частина творів знаходяться за кордоном у приватних колекціях Канади, Німеччини, Ізраїлю, Великобританії, американському музеї Нью-Джерсі «Зіммерлі-арт-музеум». В запасниках Національного музею мистецтв України зберігається понад два десятки його робіт.



Примітки[ред.ред. код]

  1. За паспортом художник мав прізвище Трегу́б,таке ж написано на його надгробку, але він вважав це прізвище русифікованим варіантом від Тригу́б, отже, підписував картини в обох варіантах.
  2. Олег Сидор-Гібелинда.//New Band(Каталог виставки). Київ, 2011
  3. Голуб Олена.В «Русі». До ювілею андеграундної виставки, яка стала історією.// День, 2007,--5 грудня.[1]
  4. Гліб Вишеславський.//Термінологія сучасного мистецтва. Paris-Kyiv, Terra Incognita, 2011,-- С.35. ISBN 978-966-96839-2-2.

Джерела[ред.ред. код]

  • Віра Вайсберг, Микола Леоненко. Вудон Баклицький і Микола Тригуб. — Art Ukraine № 20, січень—лютий 2011
  • Голуб Олена.У класика українського авангарду була одна виставка за життя. //День, 2003, —20 березня.[2]
  • Олена Голуб. Утаємниченість світу Миколи Трегуба.//Образотворче мистецтво, № 3, 2004, — С.70-71.
  • Елена Голуб. Висящие на одной стене — связанные одной цепью. РАДУГА, № 7-8, 2004, — С. 161–168.
  • Олена Голуб. Відшукування потойбічних сфер.//Дзеркало тижня. 2003, — 29 березня.[3]
  • Олег Сидор-Гібелінда. Трегубий страх.// Влада і політика,2000, —11 квітня.
  • Оксана Ламонова. Смерть художника у ворот монастыря.// Киевские ведомости, 2000, —30 марта.
  • Володимир Цитович. Бузковий цвіт Миколи Тригуба.// Вітчизна.1990, —№ 9, С. 205 —208.
  • Володимир Цитович. Земля Миколи Тригуба.//Артанія .1997,кн.3, — С. 65 —66.
  • А калина доспіває про вічнеє поле…(спогади друзів М.Трегуба),// Україна, 1989, — № 9.