Тризуб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тризуб
Lesser Coat of Arms of Ukraine.svg
Версії
Arms of Gediminaičiai dynasty Lithuania.svg
Гедимінові стовпи
Деталі

Три́зуб (варіант — Тризу́б) — український національний герб, герб України у формі золотого тризубця особливої форми на синьому полі; у минулому — герб князів Рюриковичів і Київської держави. Назва «тризуб» — праслав'янського походження, з якоi російський історик Керамзін Микола Михайлович вигадав слово «трезубец». Первинно цей знак позначав Трiйцю. Трійця, Триглав, Трисуття ~ це те, що поєднує в собі три суті: Правь, Навь та Явь, що описанi у Велесовій Книзі.

«Ява тече і твориться в Праві,

а після неї Нава приходить -

до того є Нава і по тому Нава,

а в Праві є Ява.»

Історія[ред.ред. код]

Київська держава[ред.ред. код]

За допомогою тризуба слов'яни символічно зображали слов'янського бога Перуна, який, ймовірно був покровителем у тому числi й скіфів, котрі за Геродотом називали себе «соколотами» - тими, що поклоняються соколу. Саме слово сокіл складається зі скіфських so («як») і kolo («сонце», порівн. коло, колесо), тобто «сонцеподібний».[Джерело?] Найстаріші археологічні знахідки тризубів на українській території сягають I століття.

Єдине, що залишилося від державних атрибутів Святослава — печатка, на якій зображений двозубець, який наслідував хазарський символ — тамга, який був поширений в Хазарському каганаті. Вживання його Святославом в якості неосновного елемента печатки означало, що відтепер він дорівнює кагану Хазарії. Тризуб був особистою тамгою Чингісхана, як родова тамга у старшого сина Чингісхана хана Джучі, карбувалася на монетах хана Батия. Археології відомі часті знахідки двозубців та тризубців на прикрасах тої доби (розкопки — Саркел, Правобережна Цимлянська, Маяцька, Семикаракорська та ін.). Тобто ідея символіки двозубця або тризуба була доволі поширенню, навіть на індивідуальних прикрасах провінційної Старої Ладоги[1][2][3][4].

У 985 р. Володимир у союзі з гузами воював у Волзькій Булгарії, а потім, спустившись по Волзі, опанував Хазарію і наклав на неї данину. Хазарська держава перестала існувати. Подоння і Тмутаракань переходять в руки київського князя, який негайно садить там князем одного зі своїх синів. Згідно традиційної версії це був Мстислав. Однак хазари не зникли остаточно. Окремі їх групи згадуються в хроніках наступних століть, зокрема, у Тмутаракані проживала численна хазарська громада.

При Володимирі тризуб на монетах був виконаний у традиціях зображення хазарської тамги, на честь здобуття перемоги над каганатом. До того ж, оскільки руські правителі до кінця XI ст. іменувалися «каганами», приміщення двозубця і тризуба, складових основу тамгоподібних знаків (знаків власності) Хазарії, як знака влади (і власності) насамперед на князівські монети — атрибути влади здається цілком природним. Але скоріше всього зображення тамги на монеті символізувало перемогу Володимира над іудейським Хазарським каганатом. Начебто випуск сучасних ювілейних монет, присвячених значним історичним подіям. [1]

Особисті знаки князів династії Рюриковичів

Далі тризуб став спадковим геральдичним знаменом для нащадків Володимира Великого — Святополка І (1015–1019), Ярослава I Мудрого (1019–1054) й інших князів. Двозуб був знаменом Із'яслава Ярославича (1054–1078), Святополка II Із'яславича (1093–1113), галицького князя Льва І Даниловича (1264–1301). Крім монет, знак тризуба знайдено на цеглі Десятинної церкви в Києві (986–996), на плитках Успенської церкви у Володимирі Волинському (1160), на цеглі і каменях інших церков, замків, палаців, на посуді, зброї, перснях, медальйонах, печатках, рукописах.

Поширений по всіх князівствах Київської держави протягом кількох століть, тризуб зазнавав змін включно з переходом до двозуба, але зберігав свою первісну Володимирову структуру. Серед інших змін класичного Володимирового тризуба можна назвати додавання хреста на одне з рамен чи збоку, півмісяця, орнаментальних прикрас тощо. Досі віднайдено близько 2 сотні різновидів тризуба. Його використовували також як символічний і релігійний знак в українському фольклорі і церковній геральдиці. Хоч тризуб окремі панівні роди вживали як своє родинно-династичне знамено аж до 15 століття, але вже з 12 століття, його почав заміняти герб з святим архангелом Михаїлом.

ХХ століття[ред.ред. код]

По відродженні української держави в 1917 році Мала Рада (12 лютого 1918 року у Коростені), а згодом і Центральна Рада (22 березня 1918 року), на пропозицію Михайла Грушевського, прийняли Володимирів тризуб за державне знамено УНР як великий і Малий Герб у відповідному орнаментальному обрамуванні. Автором проектів був Василь Кричевський. Тоді ж (22 березня) схвалено велику й малу печатки УНР зі знаком тризуба. Він фігурував на державних кредитових білетах (банкнотах) УНР, згодом Української Держави (автори проектів Георгій Нарбут, О. Красовський, І. Модзалевський, В. Кричевський й ін.).

Як герб Української Держави тризуб залишився за гетьманату (1918), а далі й за Директорії. Емблемою Українського чорноморського флоту (закон від 18 липня 1918) був тризуб з хрестом угорі. 15 березня 1939 року Сейм Карпатської України теж визнав тризуб з хрестом за державний герб. Націоналістичні середовища вживають тризуб, в якому середній зуб замінений мечем, деякі українські католики і гетьманці тризуб з хрестом.

На початку 1990-х років серед істориків точилися дискусії про правомірність використання тризуба як державного герба. Противники тризуба твердили, що це був знак династії Рюрикович і ніякого відношення до всього українського народу він не має. Українці ж самі видобули цей герб із глибини тисячоліть, повернувши його із небуття, з непам'яті. У рамках цієї дискусії варто згадати Володимир Шаяна, який назвав тризуб «Великим Таїнством Української Душі».

Після відновлення української національної державності, Верховна Рада України, своєю постановою «Про державний герб України» від 19 лютого 1992 року затвердила тризуб як Малий герб України, вважаючи його головним елементом Великого герба України. Тризуб став офіційною емблемою нашої держави. Нині за Конституцією України, прийнятою 28 червня 1996 року, головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (тризуб)— малий Державний Герб України.

Праісторичні паралелі[ред.ред. код]

Статуя Шиви
Мурті Дурги
Марон Деноу Цу Великий 2
Орнамент на бляшці, виявленій на місці літньої ставки золотоординського хана на Подінців'ї, XIV ст.
Деньє, карбовані ахейською княгинею Ізабеллою в 1297–1301 роках

Знак тризуб (або тридент, трисуття) відомий у світі з незапам'ятних часів. Його знають у Європі, Азії, Індії. З тризубом зображувалися Божества: грецький Посейдон, етруський (а пізніше римський) Нептун, скіфський Тагимасад, слов'янські Перун та Водяник. В Індії носіями тризуба є вищі божества Шіва, Махакалі, Аді Шакті, Дурга, Ганеша. В індійському пантеоні богів тризуб зброя бога Шиви з допомогою якого він відправляє світ у хаос, а потім із хаосу створює новий світ і так повторюється без кінця.

Найдавніші писемні згадки про золотий тризуб і блакитне вбрання царів Атлантиди знаходимо у праці Платона «Тімей», яка була написана в 360–355 до н. е. Легенда, описана Платоном, за словами багатьох істориків різних часів, має цілком історичні особливості: історичною її також називав і сам Платон, який позначав жанр кожного свого твору, чи то був міф, чи казка, чи історична праця.

Із часу загибелі Атлантиди минуло одинадцять з половиною тисяч років. Припускають, що не всі нащадки Посейдона загинули. Українські землі ніколи повністю не були затоплені морями і потопами, тому цілком імовірно, що давню символіку тризуба і жовто-блакитної барви наші Предки винесли з Атлантиди.

Про те, що тризуб є одним із найдавніших знаків нашої землі, можна судити з наскельних малюнків, гончарних виробів, монет, прикрас. Так, на Поділлі знайдені наскельні рельєфи з тризубом, які зроблені у IV–III тис. до н. ч., в Ольвії — тризуби першого тисячоліття до н. ч., на монетах Босфорського царства карбувалися тризуби з V ст. до н. ч. і були успадковані царськими скіфами, які вважали себе нащадками атлантів. Тризубом був увінчаний шолом Урартського царя в VII ст. до н. ч. Відомо також, що сармати використовували тризуби у своїх тамгах. Тамги збереглися і досі в кримських татар. Знак, подібний до тризуба, мають також литовці.

За Княжої доби тризуб почав набувати сучасної графічної форми, хоча існувало багато різних варіантів малюнка у різних князів.

Трактування[ред.ред. код]

Нині існує понад сорок версій, які пояснюють походження та тлумачать суть тризуба. Залежно від того, що саме автори цих версій кладуть в основу свого обґрунтування, їх умовно можна поділити на три групи — предметну, графічну та філософську.

Найпростіші з них — це розшифрування тризуба Ярослава Мудрого як монограми «ВОЛЯ».

Однак Тризуб мав різні форми аж до найпростішої як мiнiмум в IV тис. до н. е., яка не була монограмою. Вірогідно, такий тризуб, що нагадує спрощено дерево з трьома гілками догори — один із найдавніших рунічних знаків (до речі, такі тризуби і двозубії були зображені на арійських печатках Могенджо-Даро в Індії). У слов'янській руніці цей знак мав свою від'ємну пару — перевернуту гілками донизу. Обидва знаки, як плюс і мінус, позначали Білобога і Чорнобога.

Отже, головна ідея тризуба — це число три, поєднання трьох основ буття, троїстість (тривимірність) життєвого простору. Це зв'язок трьох сфер, такий самий, як і в Дереві Життя: світів Прави, Яви і Нави. Але існує ще давніше, індоарійське філософське наповнення цього символу.

Основою світобудови є повна врівноваженість усіх енергій, тобто Абсолют. Порушення цієї рівноваги пробуджує два протилежні полюси: позитивний і негативний, чоловіче і жіноче, батьківське і материнське начало. Поєднання цих протилежних сил породжує третю, синівську силу. Отже, неприпустимо на «синові» ставити хрест, як це іноді роблять занадто «набожні» християни. Володимир Шаян дає таке значення трьох ідей Тризуба: «1. Батько — Бог. 2. Мати — Добро. 3. Син — Правда».

Тризуб є вираженням найдавніших, найархаїчніших культів багатьох народів. Це насамперед культ Великої Праматері-Родоначальниці, культ Вогню (який є життєдайною силою), культ мудрого Змія (а в деяких народів — Дракона). Всі ці символи знаходимо в давній арійській міфології. Арії на своєму шляху з Подніпров'я до Індії залишили багатьом народам цей життєдайний знак — тризуб. В індійському вітаті Джаму далеко в горах і нині існує Храм Великої Богині Матері. Цікаво, що розміщений він у надрах триглавої гори, яка зветься суто українським словом Трикута. Велетенська бронзова скульптура Богині з піднятим тризубом у правій руці завжди охороняється жерцями. Побожне ставлення індійців до тризуба свідчить про те, що цей знак аж ніяк не випадковий. Його давність не потребує доведень. Показово і те, що самі індійці усвідомлюють, що цей знак не місцевого походження, а принесений давніми аріями в Індію.

Тризуб є одним із найстародавнішнх українських оберегів. Про це писав Володимир Січинський: «Народний звичай не зв'язує ці знаки з християнськими емблемами та християнською догматикою, тільки трактує як талісман, що зв'язаний зі старими міфологічними поняттями». Трактування символіки тризуба Володимиром Шаяном включає в себе перемогу через потрійну самопожертву: «Жертва — це не є самознищення, як нам підказує обмежена егоїстична думка; жертва — це радісна перемога над життям і смертю. І тому з понадсвітньою впевненістю перемоги носили знак Тризуба натхненні індійські віщуни, що перемогли смерть ще за життя. Потрійне Самовідречення і Жертва означає жертву Мислі, Почувань і фізичної Енергії (Життя і Тіла) у службі Перунові — Богові Космічної Творчості…».

Більшість символів виникло ще на світанку історії людства. Символ — це ідея, яка відображає найглибинніші знання наших пращурів. Саме стародавність цих знань і є найвищою цінністю для нащадків. Це є той таємничий код, який маємо прочитати, щоб відчути себе спадкоємцями великого і мудрого народу, щоб вийти на шлях правильного життя.

Предметне трактування[ред.ред. код]

Герб Старої Ладоги — сокіл, що пікірує.
Герб з якорем.

Бачення у зображенні тризуба конкретних рис живих і неживих предметів навколишньої дійсності лежать в основі предметних гіпотез. Деякі дослідники Відтворення форм верхньої частини скіпетра візантійських монархів, скіпетра скіфських царів, зображення корони, тобто предметів, що символізують державну владу. Інші вказують на те, що тризуб нагадує обриси птаха, уособлюючи норманського крука, норманського сокола або голуба Святого Духа. Значна частина фахівців припускає, що цей символ — емблема, пов'язана з конкретним предметом людської життєдіяльності — якорем[5], норманським шоломом, сокирою, прапором, рибальським знаряддям, луком зі стрілою, колоском тощо.

Графічне[ред.ред. код]

Логічним продовженням предметних гіпотез, що пояснюють походження тризуба, є графічні. Проте, якщо фахівці, що належать до першої групи, вбачають у цьому знакові майже тотожне відтворення конкретних рис того чи іншого предмета, то дослідники другої групи — лише спрощене, умовне, стилізоване зображення. Графічні гіпотези пропонують широкий спектр варіантів пояснення походження тризуба. Одні науковці вбачають у цьому символі монограму, тобто сплетіння кількох початкових літер у вигляді вензеля для позначення імені, слова або ж виразу. Авторство цієї монограми приписують не тільки власне українцям, а й візантійцям, скіфам, грекам та ін. Інші дослідники пов'язують зображення тризуба з орнаментом, тобто візерунком, побудованим на ритмічному чергуванні та поєднанні геометричних елементів або стилізованих зображень живих і неживих предметів. Вважається, що цей орнамент міг мати візантійське, східне, слов'янське або ж варязьке походження. Існує ще одна думка: тризуб — це літера «Ш», яка раніше означала цифру 3.

Існує також думка, що український тризуб походить від букви глаголиці «Шта», нащадком якої є українська «Щ». Буква «Шта» також позначало число «800». З сербо-хорватської мови слово «Шта» перекладається як Віск[6] або вощина. Для зміцнення могутності Київської держави було необхідне надходження дорогоцінних металів — золота і срібла з-за кордону. Роль валюти в міжнародній торгівлі саме і відігравали хутро, віск і мед. В 912 р. київський князь Олег уклав перший мирний договір з греками, в якому вказувалось на мінову торгівлю, головними предметами якої були віск і мед. Більш докладний договір укладений з греками князем Ігорем в 945 р., в якому вказано, що вивіз меду і воску з Русі був вільний від податку. Цим важливим юридичним документом була закладена основа довготривалої торгівлі Русі з Візантією.[7]. Мед і віск в часи Київської Русі булі одними з дуже дорогих специфічно руських товарів[8][9]. Причому віск коштував дорожче меду в 15 разів[10]. Мед тоді був єдиним солодким продуктом (цукор з буряка навчились робити лише в XIX столітті).

В грошовому обігу на Русі ходили арабські, візантійські і захід­ноєвропейські монети, монети місцевого карбування, цінні шкурки звірів (куна, вівериця…), гривні (срібні зливки, вага яких коливалася від 95 до 197 грам). Всі ці грошові знаки складали певну грошову систему[11]. Кілька разів робилися спроби запровадити в Давньоруській державі власну монету. Близько 990 р. Володимир Святославич викарбував на честь хрещення Русі перші руські монети: златники й срібляники (відповідно з першим знаком класичного українського тризуба). На початку XI ст. його син Ярослав, що був тоді новгородським намісником, випустив срібляники з своїм ім'ям, а 1018 р. Святополк Ярополчич під час свого недовгого князювання в Києві запровадив до обігу срібляники, на яких було вміщено його християнське ім'я Петро. Але карбування давньоруських монет мало дуже скромний обсяг, вони призначалися не стільки для торгівлі, скільки правили за своєрідні візитні картки названих вище князів, пропагуючи Давньоруську християнську державу та її володарів[12]. Таким чином можна зробити висновок, що перші тризуби на монетах свідчили, що ці монети є «еквівалентом» або наступником специфічно-руського товару-валюти — воску. Віск цілком міг використовуватися як валюта на рівні з «кунами» і «віверицями», оскільки був економічно ліквідним (бо користувався попитом), легко подільним, не псувався від повітря, води і часу. А позначка на монеті тризуба-воску (специфічно руського товару-валюти) могла показувати приналежність монети до Русі, або показувати, що монета є еквівалентом 800 умовних одиниць воску. Аналогією є сучасна українська гривня, на якій зображена староруська гривня (срібний злиток).

Філософське трактування[ред.ред. код]

Цікаві варіанти розв'язання проблеми походження і суті тризуба пропонуються філософськими гіпотезами. Вони трактують цей знак не як дзеркальне чи стилізоване позначення предмета, а як символічне зображення ідеї, поняття або явища. Є думка, що тризуб Володимира — це символ ідеї державної влади. За іншими версіями — символ влади над трьома світами — небесним, земним і підземним, або ж символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності. Дехто припускає, що тризуб це знак «Шу» («Шукання»), тобто нагадування про закони природи з метою підвищення людської активності та відповідальності за свій розвиток.

Найґрунтовнішими видаються гіпотези, що шукають витоки тризуба в триєдності світобудови. Навколишній світ побудований на взаємодії трьох елементів: три типи кварків (елементарних частинок) утворюють атоми та молекули, що є основою всіх фізичних тіл; три кольори — червоний, зелений та синій — взаємодіючи, утворюють спектр веселки, багатобарвність світу, три напрямки виміру — ширина, довжина, висота — характеризують об'єм і простір світобудови.

Монгольське Сьойомбо
Трішула
Триратна

Абстрактна ідея Трійці, одним із графічних зображень якої і став тризуб, лягла в основу канонізованої християнської доктрини про єдність Бога-Батька, Бога-Сина та Бога-Духа Святого. Знак Трійці (тризуба) посідає одне з перших місць серед символів світобудови. Деякі дослідники вбачають у ньому символічне зображення Вогню, Води і Життя, інші — єдність Мудрості, Знання і Любові або ж Мудрості, Краси і Розуму. Згідно з однією з версій тризуб є символом Життя. Тризуб має спільну основу (символ Вакууму-Абсолюту), ліву фігуру (символ позитивного батьківського полюсу), симетричну (дзеркальну) праву фігуру (символ негативного, материнського полюсу) і центральну фігуру (символ дитяти.

Для більшості гіпотез каменем спотикання ставала давність тризуба як символу. Задовго до появи християнської церкви він зустрічався в трипільців та інших народів, 59 відсотків сучасних національних гербів європейських держав вміщують знаки Трійці (трикутні корони, тризубчаті вежі, потроєні знаки, трилисники тощо).

Предметні, графічні та філософські гіпотези утворюють своєрідний трикутник, чи замкнуте коло, що відображає рух людської думки. Досі немає однозначної відповіді на питання: що зумовило появу та розвиток тризуба як символу — конкретний предмет, спрощене символічне зображення чи філософське узагальнення?[13] Існують думки, що тризуб був зображенням троїстої світобудови Яв-Прав-Нав. Дійсно така версія має підтвердження у Ведах і Авесті. Найчастіше носієм тризуба (трішула на санскриті) є Рудра- Шива —Хара і шанувався цей символ на Русі завдяки характерникам (санскрит. — шайва, послідовник культу Шиви — Хари). Характерників з Харою повязує не лише назва, а часто і зображення, де наявні атрибути Шиви — кобза, люлька, зброя, крім того зачіска як у брахманів.

На монетах царя Індо-скіфського царства зображено буддійський символ триратна, досить схожий на тризуб — (санскрит — triratna, ratna-traya) — означає три скарби буддійської доктрини — Будда, Дхарма (закон, вчення), Сангха (община ченців).

Галерея[ред.ред. код]

Родові герби та символи[ред.ред. код]

Герби держав[ред.ред. код]

Сучасні регіональні та муніципальні герби[ред.ред. код]

Символи політичних партій та організацій[ред.ред. код]

Інші[ред.ред. код]

Використання в італійській армії[ред.ред. код]

Геральдика італійської армії дозволяє підрозділам додавати символи до їхніх гербів за кожну Медаль за військову доблесть, якою нагороджено підрозділ. Ці символи відносяться до країн/територій, де ця медаль була отримана. Протягом Другої світової війни 8-ма Армія (Італії) була направлена на східний фронт. Ця армія була практично повністю знищена протягом Операції «Малий Сатурн». Підрозділам, які добралися назад до ліній країн Осі та були сформовані знову після війни, було дозволено додати Український Тризуб до своїх гербів, якщо вони були нагороджені медаллю «За військову доблесть» протягом італійської кампанії у Радянському Союзі.

Тризуб на своїх гербах мають:

Тризуб у Росії[ред.ред. код]

В добу Київської Русі так званий «чернігівський» різновид тризубу був дуже поширений на значній території Чернігівського князівства, в тому числі й на тих землях, що знаходяться зараз у складі Росії. Після вбивства у 1246-му році в Золотій Орді чернігівського князя Михайла Святого, центр політичного життя Чернігівського князівства перемістився на деякий період на північ, до Брянська, подалі від татарських набігів. Символом місцевих чернігівських князів став так званий «розквітлий тризуб», або «тризуб розквітлий хрест» — тризуб з елементами рослинного декору. В наш час «розквітлий тризуб» можна побачити на неофіційному гербі Брянської області, відомому з 1998-го року[14]. Також цей тризуб є офіційним символом Брянсько-Сівської єпархії Російської православної церкви[15].

Гончарні клейма[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Старая Ладога» (Историческая справка), Кугно Галина (рос.)
  2. Ладога — город эпохи викингов на европейском пути Запад — Восток. А. Кирпичников. «Восточный путь», Таллинн, 1995 г. (рос.)
  3. Старая Ладога. История и достопримечательности. А. Кирпичников, Л. Губчевская. «Славия», С.-Петербург, 2002 г. (рос.)
  4. Старая Ладога. Древняя столица Руси. Б. С. Короткевич. Издательство Государственного Эрмитажа. С.-Петербург, 1998 г. (рос.)
  5. Шаповалов Г. И. «О символе „якорь-крест“ и значении знака Рюриковичей» (рос.)
  6. http://en.wiktionary.org/wiki/%D1%88%D1%82%D0%B0
  7. http://ukraina-medova.weebly.com/1030108910901086108811101103-107310761078111010831100108510801094109010741072.html
  8. http://ukrhistory.com.ua/referaty/572.html
  9. http://ukrref.com.ua/index.php?id=MzA0MQ==&g=3
  10. http://vidpo.net/shho-take-bortnictvo.html
  11. http://kampot.org.ua/history/praci_istorukiv/Vunokur/st_2.shtml
  12. http://ukrhistory.com.ua/pidruchnyky/istoriya_ukrainy-verstuk/31.html
  13. http://academia-pc.com.ua/product/61 Бойко О. Д. Історія України. — К.: Видавничий центр «Академія», 2002
  14. Брянская область. // Геральдикум.(рос.)
  15. Официальный сайт Брянской и Севской епархии РПЦ.(рос.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]