Три царі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Біблійні маги (волхви, мудреці, жреці), традиційно Три царі Каспар, Мельхіор і Балтазар (англ. Biblical Magi (біблійні маги), Three Wise Men (три мудреці), Three Kings (три царі)) — за західноєвропейською традицією імена волхвів, які принесли Ісусу дари на Різдво. У Євангелії їх імена і царський сан не згадуються, традиція виникла у середньовіччі. Православна церква не вважає їх царями, не підраховувала їх кількість, не давала їм імена та не вписувала їх у доктрину.

Поклоніння волхвів Бартоломе Естебан Мурільйо.

Царі, мудреці або волхви (маги)[ред.ред. код]

Слово маги є латинізована множина грецького слова магос (μαγος мн. μαγοι). Магами також називають особливу професійну касту жреців зороастризму. Як частині їх релігії, ці жреці приділяли особливу увагу зіркам та заробили славу астрологів, знавців науки, яки високо цінилась на ті часи. Їхні релігійні звичаї та застосування астрологічних наук назвали відповідно терміном магія, що застововувався до окультизму взагалі. Від нього пішло слово магічний в українській мові.

Імена[ред.ред. код]

У східній церкві багато різних імен давали цій трійці, проте, на Заході імена були визначені з 8 століття Caspar(Каспар), Melchior (Мельхіор) та Balthasar (Балтазар). Вони походять з грецького манускрипту з Александрії початку 6 століття. За латинським джерелом Collectanea et Flores, що є перекладом з давньогрецької, Мельхіор був літньої людиною з сивою бородою, Каспар — безбородим юнаком, тоді як третій, Балтазар, мав темну пишну бороду.

Східна церква Ефіопське християнство, наприклад, називала їх Hor (Гор), Karsudan (Харсудан) та Basanater (Базантар), тоді як у вірменів їх звали Kagpha, Badadakharida and Badadilma. Жодне з цих імен не мало перського походження, хоча Каспар іноді іменувався як Gaspar або Jasper. Один з кандидатів на першоджерело для імені Каспар з'являється у «Діяннях Хоми» (англ. Acts of Thomas) як Гондофарез (англ. Gondophares) (21 рік н. е. — близько 47 рік н. е.), або 'Gudapharasa' (від якого могло піти ім'я 'Каспар' як перекручене 'Gaspar'). Цей Гондофарез проголосив незалежність від Аршакидів (англ. Arsacids щоб стати першим індо-пакистанським царем, якого за легендою відвідав Апостол Хома. Християни могли обрати Гондофара просто тому, що це був східний цар, який жив приблизно у той же час.

На відміну від сірійців, християни називали волхвів Larvandad, Gushnasaph та Hormisdas. Ці імена були значно більше подібні до перських, хоча також не гарантовано, що вони справжні.

Багато християн у Китаї вірять, що один з волхвів прийшов з Китаю.

Подорож[ред.ред. код]

Поклоніння волхвів роботи флорентійського художника Джотто (1267–1337). Віфлеємська зірка зображена як комета над дитиною. Джотто був очевидцем Комети Галлея у 1301.

Як стверджує Євангеліє від Матвія, волхви знайшли Христа, йдучи за Вифлеємською зіркою; а знайшовши, принесли йому три символічні дари: золото, ладан та миро. Будучи попередженими через знамення, що Ірод має намір вбити дитину, вони вирішили повертатись додому іншою дорогою. Це спонукало Ірода вдатися до вбивства всіх немовлят у Вифлеємі, дії, названої «убієння (побиття) немовлят», у спробі винищити суперника, що може відібрати у нього царський престіл.[1] Ісус та Його сім'я, однак, заздалегідь втікли у Єгипет[2]. Після цих подій вони зникли з поля зору Ірода. Історія різдва у Матвія прославляє Ісуса, уподобляє Його до Мойсея та показує Його життя як виконання пророцтв. Деякі критики вважають історію різдва видумкою автора писання — Матвія.

На відміну від Луки, Матвій не згадує фактичного народження Ісуса, замість цого зосереджуючись тому, що відбулось потім. Матвій представляє волхвів, які прийшли поклонитись Ісусу та під час подорожі випадково повідомили Ірода про його народження.

Вираз зі сходу є лише повідомленням Матвієм про напрямок, звідки вони прибули. Традиційний погдяд стверджує, що вони були Персами або Парфіянами, такої думки, наприклад, був Іоан Золотоустий, а візантійське мистецтво змальовує їх звичайно у перському одязі. В основному дотримуються того, що перші волхви були з Персії і що ця земля все ще має величезну їх кількість. Дехто вірить, що вони були з Вавілону, який був центром Зурванізму, і внаслідок цього, й центром астрології на ті часи.

Святиня Трьох Царів у Кьольнському кафедральному соборі.
Вид з іншого боку

Після візиту волхви покинули новонародженого, повертаючись іншою дорогою щоб уникнути зустрічі з Іродом. Григорій І додає ліричності цій темі, коментуючи що упізнавши Ісуса, нам було заборонено повертатись тією дорогою, якою ми прибули. Існує багато традиційних історій про те, що трапилось з волхвами після цього, за однією з них апостол Хома зустрів їх у Парфії, на його шляху до Індії. За іншою, їх мощі були знайдені Святою Оленою та покладені були спочатку у Константинополі, але звідти були перенесені у 344 році в Медіолан (Мілан), а потім у 1166 році до Німеччини, де у кафедральному соборі Кьольна й до сьогодні зберігаються як святиня.

Дари волхвів[ред.ред. код]

Візантійське мистецтво звичайно зображує волхвів у персидському одязі (штани, плащі та фригійські головні убори (англ. Phrygian caps). Мозаїка, близько 600 р.н. е.
Базіліка Сант Аполінаре Нуово (англ. Basilica of Sant'Apollinare Nuovo), Равенна, Італія — реставр.

Побачивши Ісуса, волхви передали дари та «пали ниц» у радісному вітанні. Використаний вислів «пасти ниц» у значенні «простертись лежачи на землі», який разом з колінопреклонінням, за різдвяним свідченням Луки, мали важливе значення у християнському релігійному звичаї. До цього, як у іудейській, так і у римській традиції, побачити колінопреклонінного чи простертого на землі вважалось недостойним, що відзначено у іудейській традиції до богоявлення; хоча для персіян це було знаком великої поваги, яку часто демонстрували відносно царя. Однак, за цими версіями, колінопреклоніння та поклоніння (у положенні простертого на землі) були прийняті ранньою Церквою; тоді як поклоніння (у положенні просертого на землі) зараз дуже рідко практикують на Заході (все ще будучи відносно близьким до Східної Церкви), особливо під час Великого посту), колінопреклоніння залишилось важливим елементом християнського богослужіння до цих днів.

Ці три дари детально описано у Матвія — золото, ладан та миро; вчені-схоласти припускають, що ці «дари» були фактично скоріше цілющими ніш дорогоціннм матеріалом для данини.

Ісайя повідомляв, що дари були принесені царями і це зіграло центральну роль у сприйнятті волхвів як царів охочіше, ніж як астрономів-священників. У церковному гімні кінця 4-го століття латинського поета Пруденція, ці три дари набувають середньовічної інтерпретації як пророчих символів ідентифікації Ісуса, добре знайомої за текстом різдвяноі пісні «We Three Kings» Джона Генрі Хопкінса, Jr., 1857.

Висунуто багато різних теорій щодо значення та символізму цих дарів; тоді як золото доволі зрозуміло пояснюється (у якості подарунка), ладан та особливо миро здебільшого незрозумілі. Теорії в основному поділяють на дві групи:

  • То були звичайні подарунки царю — миро звичайно використовувалось як олія для помазання, ладан як ароматична речовина, а золото як цінність.
  • Дари були пророчими — золото як символ царства на землі, ладан як символ богослужіння та миро, and myrrh (бальзамуюча олія) як символ смерті. Іноді дають загальніші значення дарів: золото — символ чеснот, ладан — символ молитви та миро — символ страждання.

Іоанн Хреститель вважав, що ці дари були достойні не лише царя, а й Бога, що контрастувало з юдейською традицією дарувати царям овець та телят. Це доводило, що волхви поклонялись Ісусу як Богу.

Власне, дари також були об'єктом критики, адже у сім'ї бідного теслі не було потреби у більшості з них. Це часто є темою для телевізійних та інших комедій: якби вони принесли цукор, мило та свічки, вони б вчинили як мудрі люди. У Священному писанні не сказано що потім трапилось з тими дарами, проте збереглось кілька переказів. За одним з них, золото вклали два злодії, які були потім розіп'яті поруч з Ісусом. За іншим, воно було довірене, а потім незаконно привласнене Юдою.

У монастирі св. Павла на Афоні зберігається з XV століття золота скриня, у якій, можливо, знаходяться Дари Волхвів. Скриню пожертвувала монастирю у XV столітті Мара Бранковіч (англ. Mara Branković), дочка короля Сербії Дурада Бранковіча (англ. Đurađ Branković), дружина султана Османської імперії Мурада ІІ та хресна матір Мехмеда ІІ, завойовника Константинополя. Очевидно, це була частина реліквій Константинопільського Собору (англ. Holy Palace of Constantinople), де, як стверджують, вони зберігались з IV століття н. е. Після землетрусу в Афінах 9 вересня 1999 вони тимчасово демонструвались Афінах щоб укріпити віру та зібрати пожертву для допомоги потерпілим від стихійного лиха.

Місце народження[ред.ред. код]

Докладніше: Різдво Христове

Вперше як місце народження Христа Вифлеєм Юдеський згадується саме у розповіді Матвія про візит волхвів до немовляти Ісуса. Також, за твердженням Олбрайта[Джерело?], засновника Євангелістської асоціації, Ісус народився у Юдеї. Цим наголошується, що це не було місто на півночі, яке також називається Вифлеєм (можливо, мова йде про сучасне місто Бейт Леє англ. Beit Lahia). Відповідно до хронології Євангелиста Луки, сім'я залишила Вифлеєм скоро, коли Ісусу виповнилось сорок днів, але за Матвієм, волхви відвідали Ісуса у Вифлеємі, коли він був у хатіі (Мт.2:11). Однак, Матвій не каже, що будинок належав Йосипу та Марії.

Вифлеємська зірка[ред.ред. код]

Волхвів зображували як таких, що слідували за Вифлеємською зіркою. Принаймні, з часів Кеплера, її існування намагались пояснити астрономічною подією, найчастіше збігом Юпітера та Сатурну в 7 році до н. е. Проте, за Матвієм, Ісус народився до 4 року до н. е., на відміну від точки зору Луки який ввважав, що Ісус нарродився у 6 році н. е. Також традиційно волхви, які прийшли зі сходу (apo anatolón, απο ανατολων), зображувались як такі, що бачили зірку на сході (ton astera en te anatole, τον αστερα εν τη ανατολη). Тут використане грецьке слово anatole, яке багато вчених вважають більш точно переклажається як зірка, що зійшла зранку, маючи на увазі геліакічну зорю англ. heliacal rising. Зірка була лише над горизонтом, проте прихована яскравістю сонця. За думкою Конрадін Феррарі д'Очієпо англ. Konradin Ferrari d'Occhieppo це був не єдиний в історії потрійний збіг англ. triple conjunction Юпітера та Сатурна у 7 році до н. е. Зірка Юпітер (царська зірка у Вавілоні) зустрічала Сатурн у сузір'ї Риб (земля на заході) з 854 року.

Астроном Michael R. Molnar та інші висловлювались за те, що твердження Матвія про зірку, яка «йшла попереду» та «зупинилась над» відносяться відповідно до положення на небі царської «зірки, що подорожує» (англ. wandering star) Юпітера.

Святий Іван Золотоустий відхиляє ідею, що Вифлеємська зірка була звичайною зіркою або подібною до небесного тіла, доводячи, що то був скоріше чудесний випадок, подібно стовпу хмар, який згадується у книзі Виходу як такий, що вказував шлях ізраїльтянам з Єгипту. У візантійській традиції, на яку вплинуло писання Золотоуста та етикет, якого дотримувались у палацах, зірку трактували як офіційну особу у палаці, яка вела високопосадових іноземців до царя, як це зображено у візантійському мистецтві.

У той же час уявлення про нові зірки як такі, що вказують шлях до головних подій, було досить поширене та входило до переліку інформації, про яку доповідали таким визначним особистостям як Александр Македонський, Мітрідат, Авраам, та Август. Пліній навіть витратив багато часу, щоб спростувати теорію про те, що кожна людина має зірку, яка сходить на небі під час її народження та зникає, коли людина помирає, що доводить поширення цієї теорії серед його сучасників. За Брауном (англ. Raymond E. Brown), у той час було неприпустимо думати, що Месія народився без зіркового предзнаменування.

Деякі християнські проповідники відчували ускладнення щодо цього посилання до зірок, оскільки у інших місцях Біблії астрологія засуджується. Тому Франц англ. R. T. France аргументував, що цей уривок не був схвалений астрологією, проте він чудово ілюструє те, що бог опікується тим, щоб люди зустрілись у визначений час у визначеному місці. Інші християнські проповідники інтерпретують зірку як здійснення «зіркового пророцтва» (англ. Star Prophecy) у Числах, Чис. 24:17:

Бачу його, та не під теперішню пору; дивлюся на нього, та не зблизька. Зійде бо зірка з Якова, здійметься берло з Ізраїля, боки Моавові поторощить, і розгромить всіх синів Сета.


Примітки[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]