Трощинський Дмитро Прокопович
Дмитро Прокопович Трощинський | |
---|---|
Дмитро Прокопович Трощинський | |
Дмитро Трощинський, портрет роботи В. Боровиковського | |
Народився |
1749 село Яреськи, Миргородський полк, Гетьманщина |
Помер |
26 лютого 1829 село Кибинці, Миргородський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія |
Громадянство | Російська імперія |
Національність | українець |
Alma mater | Києво-Могилянська академія |
Посада | член Державної ради Російської імперії[d] |
Рід | Трощинські |
Батько | Прокіп Трощинський |
Нагороди | |
Дмитро́ Про́копович Трощи́нський (1749–1829) — український аристократ козацького стану, державний діяч України. Меценат української культури. Маршалок шляхти Полтавської губернії у 1812—1815.
Походив з роду Трощинських. Правнук племінника Івана Мазепи, гадяцького полковника Степана Трощинського. Батько його — Прокіп Трощинський — був військовим товаришем у війську Гетьманщини.
Біографія[ред. | ред. код]
Народився у Яреськах, Миргородського повіту, Полтавської губернії.
Розпочав службу канцеляристом Миргородського полку, згодом посівши місце секретаря посла Російської імперії в Стамбулі князя Миколи Репніна. Через якийсь-то час перейшов на таку ж посаду до канцлера Олександра Безбородька.
Вихованець Київської Академії, з 1774 — при штабі князя Миколи Рєпніна, 1775 — 76 його секретар (як рос. посла в Константинополі). 1779 разом з ним брав участь у Тешенському Конгресі. Як правитель канцелярії графа О. Безбородька (з 1784) здобув собі впливове становище при царському дворі; 1793 — статс-секретар Катерини II і пізніше Павла І й Олександра І; за Павла І — сенатор і гол. Поштового Управління імперії.
1800 р. був звільнений з усіх посад і взяв участь у змові проти Павла І; після перевороту 1801 був поновлений на всіх посадах і призначений чл. Держ. Ради. 1802 — 06 — мін. уділів, а в 1814 — 17 — юстиції; 1812 — 14 Полтавський губернський маршалок шляхетства.
1817 р. , маючи великі володіння на Полтавщині, Київщині, Поділлі й Вороніжчині (близько 70 000 десятин та понад 6 000 душ селян), подався до димісії. Останні роки прожив у своєму миргородському маєтку у с. Кибинцях, який став тоді визначним осередком укр. нац.-політ. й культурного руху (сучасники називали його «Укр. Атенами»), лідером якого він був. Був близьким приятелем і однодумцем багатьох українських автономістів, зокрема В. Капніста, П. Коропчевського, М. Миклашевського тощо. Йому належало 70 тис. десятин землі та 6 тис. кріпосних селян. Він приходився далеким родичем Миколі Гоголю.[1]
Був щедрим меценатом української культури: науки (Я. Маркевич, В. Ломиковський), літератури (В. Капніст, Василь Гоголь та ін.), театру (В. Гоголь), малярства (В. Боровиковський), музики (А. Ведель). Через свого приятеля Осипа Каменецького став один з ініціаторів першого видання «Енеїди» Івана Котляревського (1798). У Кибинцях Т. мав домашній театр, яким від 1812 керував з допомогою В. Капніста Василь Гоголь-Яновський.
Новітні дослідження стверджують, що Т. був лідером конспіративного кола укр. автономістів кін. 18 — поч. 19 вв., мав зв'язки в колах військової опозиції (через свого родича ген. П. Білуху-Кохановського, братів Ф. і В. Лукашевичів та ін., які брали участь у т. зв. Смоленській змові 1798) і надавав великого значення організації укр. військ. сили (коз. проект В. Капніста 1788, коз. ополчення на Лівобережній Україні 1812).
Благодійність[ред. | ред. код]
Трощинський допомагав бідним козацьким родинам, удовам, сиротам. Саме за це Микола Гоголь назвав його «благодійником України». Біограф Трощинського Олександр Салій пише, що він «сприяв у вихованні і матеріальному забезпеченні ряду молодих діячів, які згодом яскраво виявили себе на теренах розвитку держави, права, науки, літератури, мистецтва». Серед них — і той же М.Гоголь, якому Трощинський допоміг вступити до Ніжинської гімназії, і художник В.Боровиковський, і вчений, засновник Харківського університету В.Каразін, і керівник кодифікації Основних державних законів Російської імперії М.Сперанський.
Трощинський, крім усього, збудував власним коштом церкви у рідних Кибинцях на Полтавщині і в Кагарлику під Києвом. Тут він залишив по собі ще й чудову пам'ятку — парковий ансамбль під назвою «Земна куля в мініатюрі» (його офіційно відкрито 1811 р.). Хто побуває там, буде щиро вражений цією красою. У Кагарлицькому парку до цього часу збереглися й дерева, посаджені за його життя.
Дмитро Прокопович був одним із лідерів українських консервативних автономістів, членом гуртка О. Безбородька. Туди входили також Степан Ширай, Михайло Миклашевський, Василь Капніст. І сам Безбородько, і його однодумці, будучи українськими патріотами, вірили, що їхня діяльність, зокрема щодо об'єднання українських земель, нехай і в складі Російської імперії, цілком відповідає національним інтересам України. Козацько-старшинські шляхетські сім'ї, невдоволені політикою Росії щодо України, у ХІІ — XIX ст. досить часто поріднювалися. У таких сім'ях з покоління в покоління передавався волелюбний дух нашого народу, вони берегли пам'ять про велич і звичаї своїх козацьких предків. Та внаслідок зросійщення, якого зазнало українське суспільство з середини XIX ст., українське шляхетство перестало бути елітним провідником національних інтересів українського народу й почало зливатися з російським дворянством. Носіями національної ідеї залишилися лише поодинокі з них.
Перебуваючи на міністерських посадах, Трощинський пропагував українське питання. Він належав до тих державних мужів, котрі наполягали на необхідності скасування кріпосного права й утвердження гуманних правових норм життя тогочасного суспільства, вимагав надійного захисту прав кожного громадянина. Впродовж усього свого перебування на вершинах влади відстоював не тільки автономію України, а й відновлення її правової системи.
Вшанування пам'яті[ред. | ред. код]
У місті Кагарлик є вулиця Дмитра Трощинського.
Література[ред. | ред. код]
- Павловскій И. Фр. Къ исторіи полтавскаго дворянства. 1802—1902 г. Очерки по архивнымъ даннымъ съ рисунками. Выпуск первый.— Полтава: Изданіе полтавскаго дворянства, 1906.— 278 с.+XLI.
Посилання[ред. | ред. код]
- Трощинський Дмитро Прокопович // Шевченківська енциклопедія : у 6 т. / Гол. ред. М. Г. Жулинський. — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2015. — Т. 6: Т—Я. — С. 318-319.
- Трощинський Д. П. // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
- Трощинськи Дмитро // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1935-1936. — 1000 екз.
- http://www.imzak.org.ua/articles/article/id/602
- Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
- Мистецтво України : Біографічний довідник / упоряд.: А. В. Кудрицький, М. Г. Лабінський ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1997. — 700 с. — ISBN 5-88500-071-9.
Це незавершена стаття про особу. Ви можете допомогти проєкту, виправивши або дописавши її. |
- ↑ Театр, дипломати та робочий люд: контрасти миргородського села Кибинці - ipoltavets.com (укр.). 7 листопада 2022. Процитовано 30 листопада 2022.
- Народились 1749
- Померли 26 лютого
- Померли 1829
- Випускники Києво-Могилянської академії
- Кавалери ордена Святого Олександра Невського
- Кавалери ордена святого Володимира 2 ступеня
- Кавалери ордена Святої Анни 1 ступеня
- Кавалери ордена Святого Іоанна Єрусалимського (Росія)
- Українські благодійники
- Українські меценати
- Маршалки шляхти Полтавської губернії