Троянда

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Троянда
Червона троянда
Червона троянда
Біологічна класифікація
Царство: Рослини
Відділ: Angiosperms(Покритонасінні)
Клас: Eudicots (Еудікоти)
Ряд: Rosales (Розоцвіті)
Родина: Rosaceae (Розові)
Підродина: Rosoideae (Розанні)
Рід: Rosa Троянда
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Category:Rosa

Троянда (лат. Rosa L.), інша назва «Ружа» — рід і культурна форма рослин роду роза родини трояндових (дикорослі — див. Шипшина), кущі до 2 метрів заввишки.

Дикі рослини зростають, в основному, у помірному кліматі. Всього налічується близько 300–400 видів дикої троянди. Рослини зазвичай мають форму куща або ліани.

У класичному зображенні троянда має 32 пелюстки, звідси назва роза (троянда) вітрів.

Відомо близько 6 000 сортів, що їх отримано шляхом гібридизації й відбору (за ін. даними тепер налічують понад 14 тисяч сортів троянд[1]). У Японії виведена троянда «хамелеон», яка змінює своє забарвлення від освітлення. Вдень вона яскраво-червона, ввечері — біла[1].

Виведені сорти троянд зберігають і розмножують протягом багатьох років за допомогою щеплення бруньок і живців на шипшині[1].

Етимологія[ред.ред. код]

Троянда (Rosa L) — запозичення з новогрецької мови; новогрецьке τριάντα «тридцять (пелюстків)» виникло в результаті скорочення назви нвгр.τριαντάφυλλο, буквально «тридцятилисник».[2]

Історичні факти[ред.ред. код]

Червоні троянди

Троянда була відома в стародавньому Вавилоні і отримала особливе поширення в Персії (тепер Іран), де вирощувалася у величезній кількості.

У всіх народів свої оповіді: у русичів — билини про богатирів, у фінів — «Калевала», у естонців — «Син Калева», у французів — «Пісня про Роланда». До таких створінь народного епосу належать і давньогрецькі поеми «Іліада» і «Одіссея», а в іранців — «Гюль Наме» — книга, що прославляє троянду.[1]

Перські поети Гафіз та Сааді називають свою країну «Гюлістан» — «Сад троянд» («Гюль» — «троянда»)[1].

Поет Сааді в книзі «Квітник троянд» («Гюлістан») писав у 1258 році:

«Чуєш, як всюди весною лунає лише солодкий шепіт радості і любові: це шелест солов'я, що читає книги троянд!»

Інший поет Хафіз (XIV століття) також оспівував троянду у своїх віршах:

«Не мало цей сад ростить чарівних троянд, Але тих, хто їх бере, шипи язвлять до сліз».

Збір троянд в Долині Троянд біля міста Казанлик в Болгарії, 1870; гравюра Австро-Угорського мандрівника Фелікса Філіпа Kanitz (Felix Philipp Kanitz)

Розу оспівував і китайський поет-філософ Конфуцій.

Мусульмани не дозволяли наступити навіть на пелюстку, що впала на землю[1].

Привезена із східних країн у стародавню Грецію, троянда і там вирощувалася у величезній кількості.[3] У стародавній Греції троянда була присвячена богині краси Афродіті, її храми оточували якнайширші сади з троянд. Трояндами усипали дорогу повертаючихся з перемогою воїнів.

Із Греції, троянди вивозять в Єгипет і Рим.[3] Єгипетська цариця Клеопатра на одному з бенкетів веліла покрити всю підлогу пелюстками троянд шаром у півметра, які притримувались тонкою шовковою сіткою[1]. Зі стелі під час бенкету сипалися дощем рожеві пелюстки. Під час прогулянок на галерах поверхня води була всипана трояндами.[1]

Римляни нагороджували трояндами за видатні заслуги. Вінком з троянд прикрашали голову переможця.

Троянда була емблемою, свого роду орденом хоробрості. Римські воїни вірили, що троянда вселяє мужність, і замість шоломів одягали вінки з троянд. У квітні — травні в Римі влаштовували свято троянд — «розалії» — в пам'ять померлих[1].

У римських будинках часто вішали над столом гілку троянди або зображували її на стелі як символ того, що говорилось за столом під трояндою — секрет[1]. З тих пір зберігся вираз: «Я тобі сказав під трояндою», по-латині: «sub rosa dictum» («суб роза діктум»).

Римляни прикрашали трояндами і обливали рожевим маслом могили[1].

Римські поети Вергілій та Овідій оспівували троянди в своїх одах. Починаючи з XI століття, римський папа щорічно в день, званий «Трояндова неділя» (Dominica in rosa), нагороджував золотою трояндою, посипаною діамантами, кого-небудь з королів[3].

Споживання великої кількості троянд патриціями і імператорським двором призвело до виникнення «розаріумів», садів з одних троянд різних сортів, і навіть на полях, замість хліба, стали вирощувати троянди. Багаті люди за великі гроші виписували троянди з Греції та Єгипту. Такий стан підривав добробут народу.[1] Поет того часу Марціал висловив це в епіграмі:

«Єгиптяни, надішліть нам хліба замість наших троянд».

В ті часи вперше були винайдені теплиці для вирощування зимою квітучих троянд. З падінням Риму культура троянд, які вважалися квітами розкоші і язичництва, заглохла на кілька століть.[1]

Найдавніші оповіді Індії говорять про те, що богиня краси Лакшмі народилася з бутона троянди[1].

У стародавній Русі вживали м'ятну настоянку, або «холодець», і привозили з Царгорода (Константинополя) «гулявну», тобто «рожеву воду» (від турецького слова «гуль» — «троянда»).[3]

В Європі розвиток культури троянд починається з новою силою в XIII столітті.[1] Один з учасників Хрестового походу привіз зі Сходу троянду, яка потім отримала назви галльської і прованської, так як її почали розводити в місті Провене близько Парижа. З цього часу починається захоплення трояндами. В Провене зароджується народне свято троянд, на якому вибирали найкрасивішу дівчину королевою троянд, — «Розьеру». Свято стає звичаєм у багатьох місцях Франції, де щорічно вибирають найкрасивішу дівчину в королеви троянд, — їй надягали особливий вінок з троянд, званий «шапель». Від цього слова походить назва: «шапка», «капелюх» (по-французьки: «Шапо»)[3].

Турецький султан Магомет Другий, який захопив Константинополь в 1453 році, перш ніж перетворити в мечеть храм св. Софії, наказав омити його зверху до низу рожевою водою, для перевезення якої потрібно п'ятсот верблюдів[1].

У середні віки написано багато «лицарських» романів про троянду. У всіх народів у всі часи поети присвячували свої вірші цій прекрасній квітці.

В історії відома кровопролитна війна Червоної і Білої троянд, яка тривала тридцять років. В Англії троянда з'явилася в XIV столітті, незадовго до чвар між двома претендентами на англійський престол — Ланкастерами і Йорками[1]. Війна Червоної і Білої троянд почалася в парку Тампля в 1455 році, де відбувалися збори, на яких обговорювалось питання обрання короля на англійський трон. Річард Плантагенет, представник будинку Йорків, зірвавши з куща білу троянду, запропонував зробити те і тим, хто хоче бачити його королем. Прихильники Ланкастерів зривали червоні троянди і прикріплювали до своїх капелюхів[4]. Біла і червона троянди перейшли на герби замків, на щити і прапори — і почалася тридцятирічна війна під знаменами цих квіток.

У Фінляндії найпочесніший орден — «Білої троянди Фінляндії»[1].

У Росії перша махрова, «бархатна», як тоді називали, троянда була привезена в XVII столітті царю Михайлу Федоровичу німецьким послом.[3]. В садах стали розводити троянди за Петра I і особливо при Катерині II в Царськосільському парку.[3] Троянди в Росії були дорогими квітами: виписували їх головним чином з Франції і вирощували тільки в садах багатих людей. На виведення російських сортів троянд перший звернув увагу Іван Володимирович Мічурін, якому вдалося вивести кілька нових сортів. У 1931 році вперше був збудовано радгосп — завод «Еліт» для переробки пелюстків троянд і зроблені перші спроби вирощування казанликської болгарської троянди, культура якої довго не вдавалася в царській Росії.[3]

Для видобутку одного кілограма олії використовують від 350 до 500 кілограмів рожевих пелюсток[1]. Кілограм трояндової олії колись коштував 1700 рублів золотом[1].

Ботанічний опис[ред.ред. код]

Морфологія[ред.ред. код]

Листя[ред.ред. код]

трояндове листя

Листя більшості видів 5-15 сантиметрів завдовжки, перисті, з (3 -) 5-9 (-13) листками;листя, як правило, має зубчасті краї, і часто кілька шипів на нижній частині. Переважна більшість троянд листопадні, але деякі (зокрема, у Південно-Східній Азії), вічнозелені або майже такі.

Квіти[ред.ред. код]

Квіти більшості видів троянди мають 5 пелюсток

Квіти більшості видів троянди мають 5 пелюсток, за винятком Троянди Серісея, яка зазвичай має лише 4 пелюстки. Кожна пелюстка складається з двох різних часток і, як правило, білі або рожеві, хоча в деяких видів жовтого або червоного кольору. Під пелюстками 5 чашолистків (у деяких випадках — 4).

Плоди[ред.ред. код]

Шипшина — плоди троянди

Плоди троянди мають ягодоподібну структуру, та мають загальну назву шипшина. Різновиди троянд, які мають широко відкриті квітки, привабливі для запилення бджіл і інших комах, отже більш схильні до підвищеної «врожайності». Проте більшість культурно-декоротивних сортів мають таку щільність бутонів, що вони не забезпечують доступ для комах, отже запилення не відбувається.

Більшість різновидів троянди має червоні плоди, але деякі (наприклад Роза pimpinellifolia) мають темно-пурпурові, навіть чорні шипшини.

Кожну «ягоду» оточує зовнішній м'ясистий шар, який містить від 5 до 160 насінин, які оточені тонкими, але жорстких «волосин». Трояндові плоди деяких сортів (Шипшина собача) дуже багаті вітаміном C, напевно найнасиченіші цим вітаміном серед будь-яких рослин.

Колючки[ред.ред. код]

Трояндові «шипи», насправді — звичайні колючки

Хоча гострі вирости, які покривають стовбур, або стеблину троянди, зазвичай називають «шипи», насправді вони звичайні колючки — вирости епідермісу (зовнішнього шару тканини стебла).

Справжні шипи являють собою модифіковані частини стовбура (стебла), які завжди виникають на вузлах стеблини, але не мають притаманного колючці строгого порядку розташування.

Трояндові колючки, як правило, серповидні гачки, які допомагають рослині підніматися та висіти на іншій рослині, що зростає над нею.

Деякі види троянди, мають прямі шипи, ймовірно, модифіковані для захисту від тварин, або навпаки для разнесення тваринами. Також, можливо, шипи цих різновидів троянди адаптовані для затримання піску, що несе вітер, тим самим, рослини зменшують ерозію грунтів і захисту їх коренів.

Кілька видів троянд мають тільки рудиментарні колючки, які не мають загострень.

Поширення в Україні[ред.ред. код]

В Україні велику колекцію троянд зібрано в Нікітському (Ялта) й Одеському ботанічних садах та в Ботанічному саду АН УРСР (Київ).

В Україні поширені декоративні сорти троянд: ремонтантні (Нікітська рожева, Українка, Катерина, Фрау Карл Дружкі, Ульріх Бруннер), чайно-гібридні (Веснянка, Наталка, Червона Україна, Фрейбурґ 2), пернеціянські (Вільгельм Кордес, Кабардинка, Віль де Парі), поліянтові (Зоя Космодем'янська, Ґлорія Мунді, Кучерява), чайні (Артек, Маруся, Переможець, Батьківщина), виткі (Рубін, Ексцельза, Нью-Давн, Біла Дороті) та ін.

Етероолійна (з високим вмістом ефірних олій) троянда, представлена двома видами: трояндою дамаською і трояндою французською. Урожайність квіток троянд 50 центнерів з га, площа насаджень (за часів СРСР): в УРСР близько 2 000 га (в усьому СРСР близько 4 600), головним чином в Кримській, Запорізькій і Одеській областях; на Кубані та на Чорноморському побережжі.

Селекція і вирощування[ред.ред. код]

В давнину був відомий вид троянди, званий як стопелюстковий (центіфолія). Від нього походить напівмахрова галльська, від якої походить казанликська, яка розводиться для отримання олії.[1]

У XVIII столітті нараховували вісімнадцять сортів троянд, з яких шість було немахрових.[1]

Все різноманіття сортів троянд створено в результаті схрещування старих сортів з новими видами, привезеними в Європу з інших країн.

Родоначальницями нових сортів, зокрема квітучих не один раз, а двічі на літо і навіть безперервно все літо стали привезені з Індії в 1789 році бенгальські троянди, з Китаю в 1810 році — чайні рожеві і в 1824 році — жовті. Такі троянди називаються ремонтантними. В кінці XIX століття ремонтантних сортів було чотири тисячі, з яких досі збереглося кілька десятків.[3]

З 1875 року з'явилися кучеряві багатоквіткові (не ліанові) троянди. На одному кущі таких троянд розквітає відразу до двох сотень квітів.[3] Через це один із сортів і названий: «Тисяча красот».

Гібіскус — часто зустрічається як кімнатна рослина, яку звуть «китайською трояндою». Вона нічого спільного з справжніми трояндами не має, і належить до сімейства мальвових

Троянди вирощують переважно в садах. Весною продають троянди різних сортів, вигнані в теплицях, зазвичай щеплені на шипшині. Ці троянди після відцвітання доводиться висаджувати в сад, так як у кімнаті вони не зацвітають і зазвичай не виживають. Це пояснюється тим, що шипшина на зиму скидає листя, впадаючи в період спокою. Прищеплені на шипшині троянди походять із субтропіків, зимою не втрачають листя і вимагають цілий рік однакового живлення, яким коріння шипшини забезпечити не можуть. Різниця в біології прищепи та підщепи в кімнатних умовах веде троянди до загибелі.

Вирощування в кімнатах[ред.ред. код]

Серед тисячі сортів троянд є кілька кімнатних, бенгальських, або місячних.

Для культури в кімнатах підходять сорти: Хермозу з ніжно рожевими квітами і Крамонзі з яскраво кармінними. Ростуть в кімнатах і чайні троянди, що походять з Китаю, але тільки вирощені з живців. Гарні сорти для кімнат: ля Франс, сріблясто-рожева, з сильним ароматом (виведена в 1867 році); Сомбрейль, біла; Августа Вікторія, біла з кремовим відтінком; Белль Ліоннез, канарково-жовта.[3]

Як доглядати за трояндою[ред.ред. код]

Трояндам потрібне сонячне світло і свіже повітря. Влітку їх слід ставити на відкрите вікно або на балкон, опустивши горщики в ящик з піском, і рясно поливати. Зимою краще тримати їх в прохолодній і провітрюваній кімнаті.

Землю для троянд готують за таким рецептом: чотири частини глинисто-дернової, одну частину листової, одну частину гнойового перегною і одну частину піску. Добре додати трохи голубиного посліду або рогових опилок.

Після відцвітання квіти слід обрізати, щоб плоди, які утворюватимуться, не виснажували рослину. Для кращого цвітіння обрізають як старі, так і молоді гілки, не здатні до цвітіння. На щеплених трояндах необхідно видаляти пагони, що йдуть від підщепи та її коренів. Це пагони дикої шипшини, що потребують живлення на шкоду прищепленій троянді. У садах, де пагони підщепи не видаляють, троянди швидко дичавіють, тобто зростає шипшина, а культурні щепи гинуть. У бенгальських кімнатних троянд обрізають однорічні пагони на дві три бруньки, щоб отримати сильні бічні пагони з великими квітами.

Троянди легко розмножувати живцями. Для цього з відцвілих гілок зрізують черешки з трьома — чотирма бруньками і поміщують на півсантиметра в горщик з промитим річковим піском. Покривши горщик стаканом, ставлять у тепле місце на неяскраве світло і поливають теплою водою (20 °C). Живці вкорінюються протягом місяця. Корисно поливати молоді рослинки рідким гнойовим або мінеральним добривом раз в два тижні до цвітіння. Щоб не знесилити рослину, слід видалити перші бутони.

Можна брати живці і від садових, щеплених троянд, виховуючи їх в подальшому в кімнатних умовах на власних коренях.

Rose zepherine drouhin img 1838.jpg

«Троянда Бурбон» (Zephirine Drouhin)

Rosa Bengale Rouge1a.UME.jpg

Троянда бенгальська червона

Rosa alba2.jpg

Троянда біла (Rosa alba)

Rosa Perfect Moment 1.jpg

Троянда перфект

Як змусити щеплені троянди цвісти вдруге[ред.ред. код]

Троянди, щеплені на шипшині, придбані весною в садівництві, можна змусити цвісти в кімнаті наступною весною. Привчивши троянду до прохолодного повітря після того, як вона відцвіла, закопують горщик з нею в саду в землю. Поливають тільки в суху погоду. Квіткові бруньки, що з'являються на гілках, видаляють, не даючи розквітати; видаляють і відростаючі від підщепи пагони. Корисно поливати раз на тиждень рідким добривом. В середині серпня відкопують горщики і, обрізавши виросші з отвору горщика коріння, пересаджують.

Пересаджені троянди тримають в напівтемному місці. У вересні кладуть горщики набік, щоб троянди швидше скинули листя; після цього горщики з трояндами ставлять в підвал до січня. У січні троянди обрізають, поливають водою в 20 °C і витримують на світлі спочатку два тижні в прохолодному місці (10 — 12 °C), а потім ставлять на вікно житлової кімнати. Для кращого цвітіння поливають гнойовою рідиною два три рази до появи бутонів.

Як виростити новий сорт троянд з насіння[ред.ред. код]

З отриманого насіння з двох різних сортів троянд вдається виростити новий сорт троянд. В одного з неррозцвівших бутонів, розсунувши пелюстки, видаляють тичинки з пиляками. З троянди іншого сорту, дозрілої, що розпустилася, збирають пильовики з дозрілим пилком в суху баночку. Коли розпуститься перша троянда, за допомогою пензлика обпилюють зібраної пилком її маточки, що знаходяться в середині. Запилення роблятьь вранці і повторюють його на наступний день. Спостерігають, як з зав'язі буде дозрівати ягода троянди. Дозрілі насіння необхідно покласти вхолщеву ганчірку разом з трьома частинами вологого піску, зав'язати вузлом і перетирати протягом години. Після, промивши насіння, висіюють їх у горщики з луговим грунтом, змішаним з двома частинами піску. Насіння закривають на глибину їх товщини. Восени можна поставити горщики з насінням в підвал до січня або прикопати в саду до весни. Горщики з посіяним насінням чайних і бенгальських троянд можна тримати восени в кімнаті, а на грудень і січень помістити в прохолодне приміщення з температурою повітря в 5 °C.

Насіння троянд, посіяні у вересні, сходять тільки в квітні. Деякі насіння дають сходи ще пізніше. Перше цвітіння дає ще недосконалі квітки, вони досягають повного розвитку лише на другий — третій рік.

Молоді сіянці троянд легше звикають до кімнатних умов, ніж вирощені з живців старих рослин.

Іван Володимирович Мічурін рекомендував вирощувати рослини з насіння і виховувати їх, у молодому віці привчаючи до нових умов життя.

З насіння без особливого догляду можна виростити троянди, що добре ростуть, стійкі, і пишно квітучі на підвіконнях вікон.

Використання[ред.ред. код]

Троянда Бімбо

Троянди є дуже цінні у декоративному садівництві, їх також розводять і для одержання ефірної олії; з пелюстків деяких троянд варять конфітури і готують напій. Троянди розводять майже у всіх країнах. Щороку з'являються все нові сорти, і багато з них стають всесвітньо відомими.

У парфумерії[ред.ред. код]

Троянда використовується у парфумерії як самостійно (рожеве масло), так і для створення парфумерних композицій. Рожеве масло (у більшості випадків синтетичне) входить до складу 46% чоловічої і 98% жіночої парфумерії. Французькі парфумери найбільш високо цінують троянди, що ростуть поблизу міста Граса, а також на плантаціях Болгарії у Долині Троянд біля міста Казанлика.

У косметиці[ред.ред. код]

Екстракт троянди широко застосовується в косметичних засобах. Він ефективно зволожує шкіру, сприяє її регенерації, має тонізуючу дію, заспокоює і омолоджує шкіру, відновлює природний колір і пружність шкіри, роблячи її м'якою і ніжною. Двох крапель трояндової олії достатньо для отримання літра духів.

У медицині[ред.ред. код]

Цілющі властивості троянди були відомі з античних часів. Проте в наш час[Коли?] західна медицина мало використовує троянду, у той час як на Сході ставлення до неї не змінилося. В середньовіччя трояндою лікували величезну кількість захворювань: порушення менструального циклу, головний біль, шлункові розлади, застійні явища в печінці, лихоманку (чуму), очні інфекції та шкірні захворювання.

У кулінарії[ред.ред. код]

Троянди нерідко використовуються в кулінарії в якості ароматизатора. Також популярним є варення з рожевих пелюсток. З троянд роблять морозиво, лікери.

У флористиці[ред.ред. код]

Троянди є одними із найпопулярніших видів квітів для створення букетів.

Галерея[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. Етимологічний словник української мови: В. 7 т./ Редкол. О. С. Мельничук (головний ред.) та ін.— К.: Наук. думка, 1983 — (Словники України). ISBN 966-00-0816-3 Т.5: Р-Т Уклад.: Р. В. Болдирєв та ін. — 2006. — 704с. — ISBN 966-00-0785-X (сторінка: 653)
  3. а б в г д е ж и к л м Верзилин Николай Михайлович «Путешествия с домашними растениями» — М.: Детгиз, 1949. — 297с.
  4. В. Шекспір. «Генріх VI»

Література[ред.ред. код]