Тріщина

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Типи тріщин у залежності від моди прикладеного навантаження - розтягу, зсуву паралельного площині тріщини та зсуву у перпендикулярному напрямку (зрізу)

Трі́щина — f – плоский розрив суцільності середовища. Величина розриву в Т. на порядок і біль¬ше перевищує міжатомні відстані в кристалічній ґратці.

Загальний опис[ред.ред. код]

Тріщина - локальне розділення тіла на дві частини під дією навантаження. Поява у матеріалі тріщин є передвісником його крихкого руйнування. Тріщина є областю, в якій хімічні зв'язки між атомами повністю розірвані. Береги тріщини сходяться на вістрі, де ширина тріщини близька до міжатомної віддалі. Для дальшого поширення тріщини необхідно, щоб за рахунок енергії навантаження міжатомні зв'язки розривалися далі. Умови поширення та стабілізації тріщин вивчає окремий розділ механіки суцільних середовищ - механіка руйнування.

Тріщина є концентратором напружень. Напруження на вістрі гострої тріщини можна приблизно оцінити за формулою:

 \sigma = 2\sigma_0 \sqrt{\frac{l}{r}} ,

де  \sigma_0 - прикладене напруження, l - довжина тріщини, r - радіус вістря, величина близька за порядком до міжатомної віддалі.

Тріщина з розкриттям понад 100 мкм (умовна величина) називається макротріщиною.

Відкриті тріщини характеризуються чітко види¬мою порожниною, вільною або заповненою уламковим матеріалом. Приховані тріщини не виявляються візу¬аль¬но, а тільки при відбиванні зразків чи спеціальними спостереженнями.

Дивіться також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]