Тугоркан
| Тугоркан | |
|---|---|
| Народився | 1028 |
| Помер | 19 липня 1096 |
| Поховання | Київ |
| Національність | половець |
| Посада | хан |
| Діти | Олена Тугорканівна |
Тугорка́н (грец. Τογορτάκ, дав.-рус. Тугорканъ[1]; ? — 19 липня 1096) — половецький хан із роду Тертер-оба[2]. Найближчий соратник Боняка. Разом з Боняком об'єднав під своєю владою декілька західних половецьких орд. Тесть київського князя Святополка Ізяславича[3] і переяславського князя Андрія Володимировича. Загинув у битві на річці Трубіж. Прообраз билинного героя Тугарина у руському фольклорі.
Імена[ред. | ред. код]
- Тугорка́н (дав.-рус. Тугорканъ[1]; дав.-рус. Тугъртъкан[4])
- Тугортка́н (дав.-рус. Тугортъканъ[5])
- Тугорха́н, Туго́р-ха́н — хан Тугор.
- Туга́р-ха́н.
- Російський історик Василь Васильєвський ототожнював Тугоркана із командувачем куманського війська Тогорта́ком (грец. Τογορτάκ) / Того́ртою (грец. Τογορτᾶ), який згадується у творі візантійської царівни Анни Комніни «Алексіада» (Книга Х. ч. 3, с. 228)[6].
Біографія[ред. | ред. код]
Вперше згадується в 1091 році — як один з очільників половецького війська, що прийшло на допомогу візантійському імператору Олексію I Комніну і розгромило печенігів в битві при Левуніоні. Проте вбивство візантійцями полонених налякало Тугоркана і він поквапився повернутися з одноплеміниками на батьківщину[7].
В 1093 році спільно з Боняком вів війну з Святополком Ізяславичем, яка закінчилася повною поразкою київського князя, який був змушений укласти в 1094 році мир і одружитися з дочкою Тугоркана[3].
В 1095 році разом з Боняком вирушив в похід до Візантії на підтримку претендента Псевдо-Костянтина Діогена, який скінчився невдачею: там загинула більша частина воїнів (7 тис. з 12 тис.), які взяли участь в поході, а вся здобич була віднята в одній з битв з переслідуючим їх військом імператора Візантії Олексія Комніна.
31 травня 1096 року взяв в облогу Переяслав, але був розбитий на Трубежі дружинами Святополка і Володимира Мономаха. Тугоркан разом із сином загинув у битві.
Святополк визнав своїм обов'язком знайти на полі битви труп свого тестя і поховати його «на могилі» поблизу від Берестова — можливо, на цьому наполягала дружина князя, Олена Тугорканівна[8].
Родина[ред. | ред. код]
- Син: NN Тугорканович (? — 1096) — загинув у битві на річці Трубіж
- Доньки:
- Олена Тугорканівна (? — ?) — дружина київського князя Святополка Ізяславича (від 1094)[2].
- NN Тугорканівна (? — ?) — дружина переяславського князя Андрія Володимировича (від 1117)[9].
Нащадки[ред. | ред. код]
Від Тугоркана виводили свій рід князі Половці-Рожиновські зі Сквири[2], які в XV—XVI ст. були останньою князівською династією, що залишилась на Київщині після занепаду Київської Русі[2].
Фольклорний образ[ред. | ред. код]
В українському фольклорі пам'ять про Тугоркана, як і про Боняка, збереглася у вкрай негативному образі. Вважають, що він став прототипом казкового персонажа Тугарина (Змія Тугарина, Тугарина Змієвича), який іноді ототожнюється із Змієм Гориничем, а іноді виступає як цілком самостійний персонаж, злий богатир. Тугарин перетворився на уособлений образ кочовика, що постійно загрожує нападами на мирне осіле населення Русі[10].
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — Стлб. 221. — л.85.
- ↑ а б в г Пріцак, 1973, С. 114—115.
- ↑ а б Літопис руський… С. 137.
- ↑ ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — Стлб. 285. — л. 106об.
- ↑ ПСРЛ. — Т. 2. Ипатьевская летопись. — Стлб. 222. — л. 85.
- ↑ Васильевский В. Г. Византия и печенеги (1048—1094) [Архівовано 16 травня 2017 у Wayback Machine.] // Труды В. Г. Васильевского. — Санкт-Петербург.: Типография Императорской Академии Наук, 1908. — Т. 1. — Ч. VII. (прим. 191): «Что Тогортак иди Тогорта (ср. варианты Τογορτὰν, Τογορτοῦ, Τογορτᾶ р. 277В) у византийской писательницы и Тугоркань, Турткань и Тугторакань русских летописей — одно и то же лицо, это не требует доказательств»
- ↑ Олексій Мустафін. Названий син Змія Горинича. Рятівник Константинополя похований у Києві. Київ24. 2023-11-06.
- ↑ Олексій Мустафін. Названий син Змія Горинича. Рятівник Константинополя похований у Києві. Київ24. 2023-11-06.
- ↑ Котляр М. Ф. Андрій Володимирович Добрий [Архівовано 16 березня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл. — ISBN 966-00-0734-5.
- ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.149-150
Джерела[ред. | ред. код]
- Полное собрание русских летописей (ПСРЛ). — Т. 2. Ипатьевская летопись [Архівовано 22 червня 2019 у Wayback Machine.] (2-е издание). — Санкт-Петербург: Археографическая комиссия, 1908.
- Літопис руський [Архівовано 12 жовтня 2012 у Wayback Machine.] / Пер. з давньорус. Л. Є. Махновця; Відп. ред. О. В. Мишанич. — Київ: Дніпро, 1989. ISBN 5-308-00052-2
- Плахонін А. Г. Тугоркан [Архівовано 13 березня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2013. — Т. 10 : Т — Я. — С. 173. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1359-9.
- Квітницький М. В. Половці [Архівовано 10 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 350. — 520 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1142-7.
- Пріцак О. Половці // Український історик. 1973, № 1-2. С. 112—118.
- С. А. Плетнёва «Половцы» — М., «Наука», 1990
| |||||||||||||||||||||||||||
