Тукальський-Нелюбович Йосип

Пам'ятник митрополиту у Чигирині

Йо́сип Тука́льський-Нелюбо́вич (рік народження невідомий Пинський повіт — ↑26 липня 1676, за іншими даними 1675 рік) — православний митрополит Київський, Галицький та всієї Руси в 1663-75 роках.

У молодому віці прийняв чернечий постриг. З 1654 — архімандрит Ліщинського монастиря і старший Віденського Святодухівського монастиря.

З серпня 1661 року — єпископ Могилівський (Мстиславський). Невдовзі переїхав до Чигирина, де був у 1663 (за іншими даними — 1664 року) обраний на митрополита Київської митрополії. Проте, в той час між козацькою старшиною відбувалась боротьба за владу. Внаслідок чого, ще одним кандидатом на митрополію був висунутий Перемишльський єпископ Антоній Винницький. При цьому — обох кандидатів затвердив король. За підтримки гетьмана Павла Тетері, Винницький був проголошений митрополитом, а поляки ув'язнили Тукальського. Одночасно, на Лівобережній Україні на митрополичий престол претендували єпископ Мефодій (Филимонович), кандидат московського уряду.

Виступав проти втручання польського уряду в українські церковні справи, за що у червні 1664 року був ув'язнений у Марієнбурзькій фортеці в Пруссії.

1666 року у Чигирині Гетьманом України було обрано черкаського полковника Петра Дорошенка. Він звільнив Правобережжя від поляків й визволив митрополита Тукальського. Тепер він управляв єпархіями на Правобережжі, Білорусі та в Литві, а за Винницьким залишились — Львівська, Перемиська та Луцька єпархії. Деякий час перебував у Вільно та Могильові, а згодом повернувся до Чигирина.

Дворічне перебування у польському ув'язненні сприяло зростанню авторитету Йосифа Тукальського-Нелюбовича у середовищі православного духовенства, козацтва та української шляхти. Незважаючи на розділ України, Тукальський-Нелюбович продовжував вважатися митрополитом Київським, Галицьким та всієї Руси, і переважно самостійно вирішував усі питання церковного життя. За підтримки гетьмана Петра Дорошенка 6 березня 1668 року (за іншими даними − 1670 року) отримав благословення від Константинопольського патріарха.

Остання спроба об'єднати Київську митрополію в єдине ціле була зроблена після того, як Петро Дорошенко став гетьманом лівобережної України, й об'єднав два береги. Митрополит Тукальський також очолив українську церкву на обох берегах Дніпра. Єпископа Мефодія, якого Москва поставила місцеблюстителем Київської митрополії, було зіслано до Уманського монастиря. Митрополит розпорядився в усіх українських православних церквах не поминати московського царя, як глави держави (як це запровадили за Мефодія).

Відстоював незалежність української церкви від зазіхань московського патріархату та виступав за її канонічне підпорядкування Константинопольському патріарху. Про те, що його визнавали митрополитом на обох берегах Дніпра свідчить той факт, що Москва призначила місцеблюстителем Митрополичого престолу Лазара Барановича лише після смерті митрополита Тукальського.

Помер 26 липня 1676 року в Чигирині, в монастирі Св. Троїці. Похований у Троїцькому чоловічому монастирі. Згодом його прах було перенесено до Лубенського Мгарського монастиря.

Література

• Історія Церкви в Україні о. Юрій Федорів. Рік видання: 2007. Видавництво: Свічадо
• Митрополит Іосиф (Нелюбович-Тукальський)
• Відкриття пам'ятника у Чигирині
• Біографія
• Коваленко Сергій. Тукальський Йосип//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 3. - Київ: Видавництво "Стікс", 2009.

Посилання

• Патріархат-рейдер // Український тиждень