Туляремія
| Туляремія |
|
 |
|
|---|---|
| Ураження туляремією на зовнішній поверхні правої руки. | |
| МКХ-10 | 21 |
| МКХ-9 | 021 |
| DiseasesDB | 13454 |
| eMedicine | med/2326 emerg/591
ped/2327 |
| MeSH | D014406 |
Туляремія - зоонозна інфекція, яка характеризується інтоксикацією, лихоманкою, ураженням лімфатичних вузлів.
Збудник Francisella tularensis.
Зміст |
Історія[ред.]
В 1910 р. співробітники Каліфорнійської протичумної станції (США) Мак Кой та Чепін звернули увагу на чумоподібні бубони у місцевих ховрахів, що жили поблизу озера Туляре. Спроби відокремити від цих тварин чумний мікроб не були успішними, але після ретельної праці у 1912 році вдалося виявити мікроорганізм, названий Bacterium tularensis. У 1925 р. Х. О'Хара в Японії відокремив той самий мікроб, а пізніше Е. Френсіс встановив їхню ідентичність та повідомив, що інфекційна хвороба, що отримала назву туляремії, передається людині від гризунів та комах. Ім'я цього дослідника було увічнене у родовій назві мікроба (Francisella) та одному з синонімів туляремії (хвороба Френсіса). Інші синоніми — чумоподібна хвороба, мала чума, мишина хвороба, лихоманка від оленьої мухи, епідемічний лімфаденіт — або підкреслюють схожість туляремії із чумою, або акцентують увагу на джерелах та переносниках збудника інфекції, або відображають основну клінічну ознаку туляремії — лімфаденіт.
Етіологія[ред.]
Збудник хвороби - туляремійна паличка — Francisella tularensis відноситься до родини Francisellaceae, роду Francisella. Це дрібна грамнегативна поліморфна переважно кокоподібна, рідше паличкоподібна бактерія, нерухома, спор не утворює.
Епідеміологія[ред.]
Резервуаром інфекції в природі є більше ніж 80 видів тварин, але не всі вони відіграють важливу роль в її розповсюдженні. Основним джерелом служать гризуни: водяні щури, миші, полівки, піщанки, зайці, ондатри та інші.[1] Заражатися можуть вівці, корови, коні, верблюди. Збудник тривалий час зберігається у крові та тканинах заражених гризунів, виділяється з їхнєю сечою. Людина заражується при контакті із зараженим гризуном. Крім того, зараження може відбутися при питті сирої води з невеликих водоймищ, у які із сечою гризунів проникли бактерії, споживанні зараженої їжі, потраплянні у верхні дихальні шляхи та на кон'юнктиви людини пилових частинок разом із бактеріями туляремії при обмолоті інфікованого хліба. Зрідка хвороба може викликатися при укусі сліпнів, мух-жигалок, деяких видів кліщів, інфікованих від гризунів. Існує сезонність захворювання туляремією - у залежності від способа зараження (наприклад, навесні серед мисливців).
Патогенез[ред.]
У області вхідних воріт інфекції виникають поверхневі некрози тканини (шкіри, слизових оболонок, лімфатичних вузлів). Бактерії туляремії циркулюють у крові, викликаючи підвищення температури тіла, зміну внутрішніх органів, вторинне ураження лімфатичних вузлів.
Симптоми[ред.]
Інкубаційний період 3-7 днів.
Початок хвороби гострий: підвищення температури тіла, головний біль, загальне нездужання, зниження апетиту.
Розрізняють такі клінічні форми туляремії:
- бубонна,
- виразково-бубонна,
- ангінозно-бубонна,
- очно-бубонна з розвитком туляремійного кон'юнктивіту,
- легенева,
- шлунково-кишкового тракту,
- генералізована.
Дві останні форми рідко зустрічаються.
При бубонній формі туляремії мікроб проникає через шкіру, не залишаючи на ній слідів. Температура підвищується до 38-39 °C, з'являється головний біль, загальна слабкість, біль у м'язах, інші прояви інтоксикації. Через 2-3 дні від початку хвороби розвивається регіонарний лімфаденіт. Бубони болять не сильно, мають чіткі контури. У більшості випадків настає повне розсмоктування або склерозування бубонів. У 30-40% хворих через 2-3 тижні спостерігається розм'якшення, а потім розкриття бубону із виділенням гною.
При виразково-бубонній формі на місці проникнення у шкіру збудника послідовно утворюється червона пляма, потім папула із переходом її у невелику за діаметром неглибоку виразку. Разом з цим збільшуються та стають щільноеластичними, але залишаються неболючими регіонарні лімфатичні вузли. Вони не спаяні між собою та з клітковиною. Такий регіонарний лімфаденіт розвивається при всіх клінічних формах, окрім генералізованої туляремії.
При ангінозно-бубонній формі температурна крива має неправильний тип, загальна тривалість лихоманки 16-18 днів. Прогноз хвороби, як правило, сприятливий, виразка епітелізується, після чого утворюється поверхневий плоский рубець; пакет збільшених лімфатичних вузлів за 15-25 днів зменшується до норми; іноді регіонарні лімфатичні вузли розм'якшуються та нагноюються з можливим утворенням гнійного свища, а в окремих випадках - склерозуються. Ангінозно-бубонна форма туляремії, що розвивається головним чином при споживанні сирої води, а також інфікованої їжі, протікає з некротичними нальотами на збільшених на набряклих мигдаликах та збільшенням підщелепних та передньошийних лімфатичних вузлів.
При легеневій формі спостерігається сухий кашель, у легенях вислуховується поодинокі сухі хрипи; при рентгенологічному дослідженні виявляють вогнищеву пневмонію, збільшення паратрахеальних та медіастінальних лімфатичних вузлів. Картина крові характеризується помірним нейтрофільним лейкоцитозом.
Хвороба, як правило, закінчується повним одужанням, однак упродовж 1-2 місяців після нормалізації температури залишається значна слабкість, швидка стомлюваність та зниження працездатності.
Генералізована форма протікає за типом загальної інфекції з вираженою лихоманкою, інтоксикацією, іноді - шкірними висипами, ураженням суглобів. Характерне збільшення печінки та селезінки. Первинний афект та регіонарний лімфаденіт відсутні.
Діагностика[ред.]
Туляремія розпізнається на основі епідеміологічних даних та клінічної картини. Найбільш простим та надійним є підтвердження діагнозу за допомогою шкірної алергійної проби, яка стає позитивною з 5-7 дня хвороби. Для постановки проби 0,1 тулярина вводять підшкірно; результати проби читають через 24-48 годин. При наявності туляремії на місці введення тулярина утворюється зона гіперемії та набряку шкіри (не менше 3-2,5 см) з наявністю періферійного валика та нерідко з некрозом тканини у центрі. У людей з щепленям проти туляремії шкірна проба залишається позитивною 10-15 років після щеплень або хвороби.
Для постановки шкірно-алергійної проби можна використовувати насічки шкіри на передпліччі, у які злегка втирається алерген (тулярген). Застосовують також серологічні методи діагностики (реакція аглютинації).
Диференційний діагноз повинен проводитися:
- при підозрі на визразково-бубонну форму з бубонною формою чуми;
- при ангінозно-бубонній формі туляремії з дифтерією зіва, інфекційним мононуклеозом;
- при легеневій формі - з туберкульозом легенів, лихоманкою Ку, орнітозом.
- при генералізованій формі - з черевним тифом, лихоманкою Ку, сепсисом, бруцельозом.
Лікування[ред.]
Лікування проводять стрептоміцином по 0,5 г 2 рази у день в/м, при тяжких формах, ураженні внутрішніх органів, генералізації інфекції добову дозу збільшують до 2 г. Ефективні також тетрациклін, левоміцетин. Тривалість курсу антибіотикотерапії 10-12 днів.
Хворим призначають антигістамінні препарати, вітаміни, при важких формах - дезінтоксикаційні розчини, серцеві засоби. Можливе комбіноване лікування затяжних форм (антибіотики та вакцина). Проводять місцеве лікування компресами, мазевими пов'язками, застосовують теплові процедури. При розм'якшуванні бубонів потрібне хірургічне лікування.
Профілактика[ред.]
Правильний устрій та утримання криниць; заборона пити сиру воду з невеликих відкритих водойм. Захист харчових продуктів (у амбарах, складах, зерносховищах) від мишоподібних гризунів. У випадку вимушеної затримки з уборкою зернових культур скирти та стоги необхідно окопувати канавкою завширшки та у глибину 40 см. Люди, що працюють на обмолоті хліба, зернових повинні працювати у захисних марлевих масках та окулярах-консервах.
Висока ефективність та надійність у специфічних щеплень туляремійною вакциною; захисна дія вакцини зберігається упродовж 3-х років.
Література[ред.]
- Довідник фельдшера/під ред. А.Н.Шабанова. - 4-е вид., стереотип. - М.: Медицина, 1984.
Посилання[ред.]
- Про заходи щодо профілактики захворювань на туляремію _Наказ МОЗ України № 342 від 23.07.2003 р.
- Туляремия (tularemia)– на медичному порталі eurolab.ua.
- Туляремія - «нова» інфекція хх сторіччя (до 90-річчя відкриття збудника захворювання). Ю.А. Бощенко.– відкриття та епідеміологія захворювання.
- Туляремія.– на сайті «Аграрний сектор України».
