Тундра

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Тундрова зона.
Тундра поблизу Дудінки. Сибір
Тундра в Гренландії

Ту́ндра — природна зона, розташована широкою смугою (від декількох десятків до 1000 км) північніше від зони лісів на територіях з вічною мерзлотою, не затоплених морськими та річковими водами.

Загальний опис[ред.ред. код]

Тундра - безлісна ландшафтна зона субарктичного пояса півн. півкулі з характерною мохово-лишайниковою рослинністю, низькорослими травами і рідкісними чагарниками. Ґрунти тундрово-глейові, дуже зволожені влітку, близько від поверхні залягає багаторічна мерзлота. Т. характеризується мерзлотними формами рельєфу – торф'яними буграми (горбиста тундра), різноманітними плямами, чарунками, глинистими медальйонами, гідролаколітами і т. д. Формування тундри почалося в кінці пліоцену.

Тундра розташована на північ від зони тайги у субарктичному поясі. Розташована уздовж узбережжя Євразії та Північної Америки, включно з Гренландією; зустрічається в горах тайги. Вона вкриває північ Росії, виходячи в Європі до узбережжя Північного Льодовитого океану, а в Азії — до Берингового моря Тихого океану, крайній північний схід Фінляндії, Швеції, всю Ісландію, південний захід Гренландії, північ Канади й основну частину Аляски в субарктичній зоні Північної півкулі.

Головна риса тундри — заболочені низовини в умовах суворого клімату, високої відносної вологості, сильних вітрів і багаторічної мерзлоти. Рослини в тундрі притискаються до поверхні ґрунту, утворюючи пагони, що переплітаються у вигляді подушки.

Південну межу тундри вважають межею Арктики.

Назва[ред.ред. код]

Як вважає М. Фасмер, назву запозичено з фін. tunturi — висока безлісна гора або з фін. tundar, tuoddar — гора, фін. duoddâr — широка гора без лісу[1].

Класифікація[ред.ред. код]

За характером поверхні тундри поділяються на:

Повсюдно тундри поділяються на три підзони, хоча і з різними ландшафтами якщо розглядати в довготного напрямку.

Рослинність арктичної тундри переважно трав'яниста, осоково-пушицева з подушкоподібними формами напівчагарничків і мохами в сирих западинках. Рослинний покрив не зімкнутий, чагарників немає, широко розвинені глинисті голі «медальйони» з мікроскопічними водоростями і горбами мерзлотного спучування.

Рослинність середньої, або типовою тундри переважно мохова. Навколо озер осоково-пушицева з невеликою домішкою різнотрав'я і злаків. З'являються повзучі полярні верби і карликові берези, приховані мохами і лишайниками.

Південна — чагарникова тундра особливо різко різна в довготного напрямку.

Лісотундра[ред.ред. код]

Докладніше: Лісотундра

Між лісовим і тундровим біомами розташована лісотундрова зона, або лісотундра. Вона простяглася смугою в 30-400 км в Європі, Азії і Північній Америці, вклинюючись значно далі на північ по долинах річок. Рельєф лісотундри в основному рівнинний.
Клімат лісотундри характеризується коротким і прохолодним літом з середньою температурою липня +10-14 оС (в окремі дні буває спека до +35 оС) і довгою (близько 8 місяців) і холодною зимою зі середньою температурою січня-10-40 оС. Річна сума опадів 150–370 мм; випадають вони головним чином влітку. Сніговий покрив товщиною 30-100 см місцями не встигає розтанути протягом літа. Всюди, крім деяких ділянок в Європі, поширена багаторічна грунтова мерзлота. Грунти здебільшого торф'яно-болотні, лучні і глеєво-підзолисті, малопотужні, з малим вмістом гумусу. Рослинний покрив характеризується поєднанням і чергуванням пригнобленої деревної (береза, осика, верба, вільха, ялина, сосна, модрина), трав'янистої (осоки, злаки, різнотрав'я) і лишайниково-моховий рослинності.

Гірські тундри[ред.ред. код]

Докладніше: Альпійські луки
Полонина Боржава влітку
Ай-Петринська яйла

Гірські тундри утворюють висотну зону в горах субарктичного і помірного пояса. В Україні в Карпатах вони називаються полонинами, в Криму — яйлами. На кам'янистих і щебінчастих грунтах від висотних рідколісь вони починаються чагарниковим поясом, як і в рівнинній тундрі. Вище розташовані мохово-лишайникові з подушкоподібними напівчагарничками і деякими травами. Верхній пояс гірських тундр представлений накипними лишайниками, розрідженими приземкуватими подушкоподібними чагарничками і мохами серед кам'яних розсипів.

Антарктична тундра[ред.ред. код]

Антарктична тундра займає частину Антарктичного півострова і острова у високих широтах південної півкулі (Південна Георгія і Південні Сандвічеві острови).

Генезис[ред.ред. код]

Біоми тундри — утворення молоде, склався в умовах холодного вологого клімату і наявності в ґрунті багаторічної мерзлоти. Відповідно до сучасних поглядів, виникнення тундри відноситься до пліоцену, а формування тундри в її сучасних кордонах — до плейстоцену і навіть голоцену.

Клімат[ред.ред. код]

Клімат тундри суворий. Літо коротке (2-3 місяці) і достатньо холодне, з середньою температурою в липні +5 °C на півночі і до +12 °C на півдні; зима довга (близько 8 місяців) з середньою температурою січня від −5 °C (Мурманське узбережжя) до −35 °C (північний схід Азії). В тундрі Північної Америки в січні температура дорівнює −10-33 °C. Річна кількість опадів 200–500 мм, що в умовах тундри перевищує випаровування, яке припадає головним чином на дуже короткий період вегетації (від 40 днів на півночі до 100 днів на півдні).

Вічна мерзлота[ред.ред. код]

Потужність багаторічної мерзлоти досягає 300–400 м і більше. Мерзлота охолоджує ґрунт і уповільнює біохімічні процеси, перешкоджає фільтрації поверхневих вод і сприяє заболочуванню. Через неї ґрунтовий стік незначний, тому влітку річки в тундрі сильно міліють, а взимку в багатьох з них стік практично припиняється.

Гідрографія[ред.ред. код]

Ґрунти[ред.ред. код]

Ґрунти в тундрі в основному глейові і торф'яно-болотні.

Рослинність[ред.ред. код]

Обмаль тепла влітку, довга зима з сильними вітрами і нерівномірним розподілом снігового покриву, мерзлота — все це лімітує життєдіяльність біоти. У рослинному покриві тундри переважають низькорослі кріофітні форми, пристосовані до використання тепла приземного шару і захисних функцій снігового покриву. Для багатьох чагарничків характерні сланкі і подушкоподібні форми росту. Завдяки низькорослості тундрові рослини взимку покриваються снігом, що оберігає їх від вимерзання, а влітку їх надземні органи виявляються у найбільш прогрітому і екологічно найсприятливішому шарі повітря.

Флора тундр бідна, але склад співтовариств різноманітний. Характерні види: полярні берізки та верби, чагарники — лохина, брусниця, вороніка, багно, деякі види злаків, осок, пухівок, мохи, лишайники. У долинах річок — луки зі злаків, осок і різнотрав'я, звичайно заболочені. У порівнянні з рослинністю інших типів біомів в тундрі велике значення мають лишайники і особливо мохи. Суцільний моховий покрив в умовах тундри істотно впливає на температурний режим ґрунтів і глибину сезонного розмерзання і, отже, впливає на умови проживання інших рослин. Рослинність не повністю покриває поверхню ґрунту, іноді до 60% площі позбавлене живого покриву. Одна з найважливіших ознак тундр — їх безлісість.

Запаси фітомаси помітно зростають від арктичної тундри (в середньому близько 50 ц/га) до південної (200–300 ц/га). Підземна фітомаса переважає надземну. Щорічний приріст фітомаси в арктичній тундрі становить близько 10 ц/га, в південній — 25-40 ц/га. У тундрі багато торфу. У ньому інколи знаходять великі стовбури дерев, тому вважають, що ще кілька тисяч років тому лісотундра простягалася далі на північ.

Фауна[ред.ред. код]

Суворий клімат і нестача кормів взимку зумовлюють бідність тваринного населення в тундрі і порівняльну просту його структуру. Фауна її складається з видів, що постійно живуть тут, і видів, які з'являються тут тільки в теплу пору року, а на час довгої, холодної зими без сонця переселяються далеко на південь. З хребетних залишаються песець, лемінги, деякі полівки (економка, вузькочерепна, північносибірська тощо), біла сова (а в горах північного сходу Сибіру — довгохвостий ховрах, камчатський бабак, північна пищуха). У роки без харчів песець і сова відкочовують в лісотундру. Зимові міграції на південь властиві північному оленю.

Чисельність тварин сильно коливається від року до року. Різкі дво- та трирічні коливання чисельності лемінгів тягнуть за собою порушення харчових ланцюгів, які стосуються песців, хижих та інших птахів, які стають кормом для хижаків. Нерідко раптові похолодання викликають загибель птахів під час гніздування. В результаті спостерігаються сильні коливання зоомасси. Середня величина зоомаси для типової тундри становить 70-90 кг/га, причому більша частина припадає на безхребетних. Однак при спалахах розмноження гризунів їх маса може досягати 30-40 кг/га; біомаса птахів на водоймах (влітку) наближається до 160, а в окремих випадках відзначалося 300 кг/га.

Життя тварин в тундрах зосереджена в основному в грунтово-підстилковому, наземному і кущиковому ярусах. У першому з перелічених ярусів переважають за чисельністю дуже дрібні круглі черв'яки — нематоди, мікроартроподи — колемболи, кліщі — гамазиди і орібатиди, дрібні кільчаті черви — енхитреїди, звичайні також дощові черв'яки і личинки двокрилих — комарів-типулід, комарів-товкунчиків, різних мух. Домінують по біомасі дощові і кільчасті черви. Останні можуть бути активними навіть на снігу.

У тундрі є комахи-запилювачі, що збирають нектар і пилок з квітів. Найпомітніші серед них джмелі, які, завдяки особливій холодостійкості, у північних широтах різноманітніші, ніж у південних. Високу температуру свого тіла (близько 40 оС при температурі повітря 10 оС) вони підтримують за допомогою специфічних рухів грудних м'язів. Джмелі гудуть не тільки під час польоту, а й в спокійному стані — так зовні проявляється цей процес самозігрівання.

Тварини відіграють важливу роль в ландшафтах тундри. Зокрема, лемінги (копитний, сибірський, норвезький та ін.), які ведуть активне життя і взимку, посилено виїдають пухівки, осоку та злаки (кожна особина споживає 40-50 кг рослинної їжі на рік). Їх ходи сприяють утворенню дрібногорбкуватого рельєфу і мозаїчності рослинного покриву, риюча діяльність покращує структуру грунту, а екскременти удобрюють його. Олені (дикі і свійські), об'їдаючи молоді пагони дерев і знищуючи при осінній чистці рогів підріст, впливають на північну межу лісу.

Основними жителями тундри, її аборигенами є північні олені (в Гренландії і на півночі Канади — вівцебики), заєць-біляк, землерийки-бурозубки, тундрова і біла куріпки, кречет, пуночка, лапландський подорожник, рогатий жайворонок (рюм). Подекуди постійно живуть вовки, білі сови, ворони. Заходить в тундру і білий ведмідь.

Відкочовуючи на південь, дикий північний олень ще кілька сотень років тому взимку заходив на територію Україну. Не всі особини окремих видів беруть участь у кочівках, так як у тундрових тварин виробилися пристосування до виживання в суворих умовах тундри. У них на зиму відростають довше хутро або пір'я. Цікаво, що чим менші розміри тварини, тим відносно більш густим і довгим хутром воно обростає. Так, хутро північного оленя на зиму подовжується порівняно мало, а у маленького гризуна лемінга довжина хутра збільшується в кілька разів. Це пояснюється тим, що при зменшенні обсягу будь-якого тіла в кубі поверхня його зменшується тільки в квадраті. Отже, дрібним тундрові тваринам, які мають відносно велику поверхню тіла, необхідний серйозніший захист. Хутро та оперення особливо розвиваються на кінцівках, які, природно, більше охолоджуються. Так, у песця всі підошви ніг покриває густа шерсть, яка не тільки утеплює ноги під час морозів, а й допомагає звірку легко бігати по слизькому снігу і льоду. У білих куріпок і білих сов на пальцях ніг пір'я відростає настільки, що повністю прикриває їхні пазурі. Це не тільки утеплює пальці птахів, але і збільшує поверхню лапок і сприяє пересуванню по снігу.

Важливим пристосуванням тундрових тварин до холоду є їх здатність накопичувати підшкірний жир. На зиму дуже жиріють песці, північні олені, білі куріпки. У оленів, наприклад, товщина підшкірного жиру досягає 3-5 см.

У тундрових тварин існує ряд пристосувань для розгрібання снігу. У білих куріпок до зими подовжуються кігті, що полегшує їм вигрібання кормів, занесених снігом. Навіть у маленьких лемінгів кігті відростають настільки, що утворюють ніби ратиці, від чого один з видів цих гризунів був названий копитним лемінгом. У нього до зими кігті 3-го і 4-го пальців розростаються в могутні вільчасті «копитця». Ними копитний лемінг легко прокопує зимові підсніжні і підстилкові ходи. У північного оленя всю морду покриває шерсть, а сніг він розгрібає широкими копитами. Важливим пристосуванням до життя на півночі є біле зимове забарвлення тварин, що робить їх малопомітними на тлі білого снігу.

Північні олені[ред.ред. код]

Північний олень (в Америці його називають карібу) раніше був тільки дикою твариною, але після одомашнення його, яке відбулося порівняно недавно (в деяких місцевостях десь тисячу років тому), основне поголів'я північних оленів в тундрі і лісотундрі складають домашні олені. У дикому стані північний олень зберігся тільки в азіатській та американській тундрах. Північні олені дуже добре пристосовані до життя в тундрі. Завдяки густому і теплому хутру, розширеним копитам, між якими росте довга і жорстка шерсть, олені протягом усіх сезонів року знаходять корм. Харчуються вони лишайниками, які в зимовий час добувають, розгрібаючи сніг копитами. Північний олень — єдиний вид хребетних тварин, який може нормально жити протягом тривалого часу, харчуючись тільки лишайниками. Він поїдає різні їх види, але головним чином ягель. Однак навряд чи можна сказати, що олень спеціалізувався на харчуванні лишайниками. Він може жити і розмножуватися, харчуючись одними лишайниками, але легко обходиться і без них. Більш того, багато трав'янистих кормів він їсть з більшим бажанням. Північний олень відіграє дуже важливу роль в житті людини. На півночі його використовують як транспортний засіб, з його шкур шиють одяг, взуття, шкурами покривають житло, а оленяче м'ясо — основна їжа населення тундри.

Чубук[ред.ред. код]

У гірських тундрах по обидві сторони Берингової протоки мешкає сніжний баран, чубук, або баран-товсторог; великий і кремезний, з потужними товстими рогами у самців. Годуються снігові барани трав'янистими рослинами і пагонами чагарників, тримаються в кам'янистих ущелинах по крутих схилах.

Вівцебик[ред.ред. код]

Порівняно великим (довжина тіла до 2,5 м, маса до 270 кг) мешканцем тундри є вівцебик. Не так давно (кілька сотень років тому) він був поширений також в тундрах Європи та Азії, але заради м'яса, вовни і шкур його знищили. Цьому сприяло те, що вівцебики тисячі років жили в безлюдних районах і у них не виробилася звичка уникати людини. Навіть у ХХ ст. вівцебики підпускали людей до себе впритул, а тому їх вбивали списами й просто киями. Вівцебик так само, як північний олень, добре пристосований до життя в тундрі. Тіло його покриває густа і довга шерсть, а сам по собі він кремезний — шия коротка і товста, кінцівки короткі. Харчується травою, лишайниками і мохами, які він може дістати з-під снігу. В останні роки вівцебика взяли під охорону і робляться спроби його реакліматизації.

Песець[ред.ред. код]

Песці також постійно живуть в тундрі, хоча частина з них на зиму відкочовує. Хутро песців користується великим попитом, а тому вони здавна є об'єктом промислу. Це ж можна сказати і про зайця-біляка. На крайньому північному сході Азії, а також на Алясці, в тундрі і лісотундрі живуть бабаки і ховрахи, які зиму проводять в сплячці (до 9 міс). Бувають випадки, що звірята не витримують такої довгої сплячки і замерзають.

Птахи тундри[ред.ред. код]

Навесні і влітку в тундрі і лісотундрі на короткий час розцвітає бурхливе життя. Буйно розвиваються рослини, на гніздування прилітає безліч птахів. Весна в тундрі настає пізно, але швидко проходить, і вже на початку травня прилітають перші тимчасові її мешканці — лебеді, гуси і качки, а разом з ними різні хижаки, зокрема сокіл-сапсан. Такі хижі птахи, як мохноногі канюки і білі сови, відлітають на південь, прилітають раніше.

З приходом тепла швидко розвивається карликова береза та верболози. У цю пору весни в тундру і лісотундру прилітають численні кулики: сивки (3 види), зуйки (2), каменешарка, пісочники (> 15), турухтани, дивовижний з лопатоподібним розширеним дзьобом куличок-лопатень, бекасовидні веретенники (2), малий веретенник, плавунчики (2). Турухтани-самці навесні влаштовують барвисті шлюбні бої-турніри, при цьому гніздовий наряд у самців незвичайний: їх шию прикрашає пишний комір з пір'я, забарвлення якого настільки різноманітне, що неможливо знайти двох однаково пофарбованих птахів. У плавунчиків (на противагу більшості птахів) самці забарвлені блідіше, ніж самки. Це пояснюється особливостями їх гніздової поведінки. Самка плавунчика, відклавши кладку, залишає її на піклування самця, який насиджує яйця, а потім водить пташенят. Лише зрідка деякі самки плавунчиків допомагають самцеві у вихованні пташенят.

Звичайні на гніздуванні і деякі мартинові. Характерні мешканці тундри — поморники, серед яких частіше за інших зустрічається довгохвостий поморник. Харчуються поморники лемінгами, розоряють гнізда птахів, поїдаючи яйця і пташенят, відбирають здобич у мартинів (нападаючи на них, вони змушують мартинів відригнути здобич). В тундрах Південного Сибіру є розріджені колонії вилкохвостого і рожевого мартина.

Особливістю фауни тундри і лісотундри є невелика кількість видів (близько ста), хоча кожен вид представлений безліччю особин. У тропіках, навпаки, видів дуже багато, але вони нечисленні. Навесні в тундрі на одному озері можна побачити стільки лебедів, що все озеро здається білим від них. У низькорослих заростях верболозів гніздиться дуже багато качок (морська чорнеть, шилохвіст, чирки) і куликів. На берегах озер гніздяться рибоїдні гагари, які дуже вправно плавають і пірнають, а на суші ходять погано. Свої гнізда вони влаштовують біля самої води, для того щоб в разі небезпеки своєчасно стрибнути у воду. На сухіших місцях розташовуються гнізда білих куріпок. У заростях верболозів по берегах численних озер гніздяться дрібні співочі птахи. Тут можна почути спів синьошийки, білобрового дрозда, очеретянки-борсучка та інших дрібних птахів. В цей час лісотундра відрізняється від тундри тільки порослими, як правило, розрідженим лісом і криволіссям ділянками, де зустрічаються білки, а також лисиці, горностай, росомаха, бурий ведмідь, лось.

Безхребетні тундри[ред.ред. код]

Крім численних птахів і ссавців, влітку в тундрі і лісотундрі з'являється величезна кількість комах, особливо комарів і мошок. Їх так багато, що вони миттєво можуть обліпити людину, лізуть в ніс, очі, забираються під одяг. В повітрі роями літають інші кровососи, зокрема гедзі, які завдають багато шкоди тваринам і людям.

Наприкінці літа в тундрі стає холодніше і комахи зникають. Проте і влітку в тундрі погода досить мінлива. У липні буває так тепло, що температура повітря досягає +35 °C, після чого може настати різке похолодання до +4 °C з сильними вітрами і дощів.

Хоча літо коротке, птахи встигають до осені висидіти і вигодувати пташенят, так як в тундрі влітку сонце світить цілодобово і птахи мають більше часу на добування корму для потомства, ніж в помірних широтах. На сон і відпочинок тундрові птахи витрачають менше часу. Крім того, на півночі крізь шар атмосфери до поверхні Землі проникає значно більше ультрафіолетових променів, що зумовлює більш інтенсивний ріст пташенят. Однак часто буває, що пташенята тих птахів, які прилетіли трохи пізніше, до настання холодів повністю не виростають і гинуть.

Відліт птахів з тундри на південь починається вже в серпні, а то і в кінці липня. Першими в теплі краї на зимівлю вирушають кулики, за ними — горобині співочі птахи, потім вже качки, гуси і лебеді.

Наприкінці серпня досить помітно починається осінь. Настає довга полярна ніч, в тундрі і лісотундрі залишається тільки незначна кількість тварин, серед яких найчисленнішими бувають лемінги та пов'язані з ними як із здобиччю песці, сови та інші хижі звірі та птахи. У ті роки, коли лемінгів мало, хижі птахи і звірі, які годуються ними, відкочовують в більш південні широти. Масове розмноження, переселення і загибель лемінгів є важливим фактором життя тварин в тундрі і лісотундрі. В окремі роки лемінги плодяться настільки інтенсивно, що заселяють всю тундру. У пошуках корму, вони починають переселятися зграями, пересуваючись з місця на місце, перепливають річки та озера і при цьому у величезних кількостях гинуть. За навалою лемінгів слідують численні хижаки — звірі і птахи, які довершують знищення цих гризунів. В окремі роки лемінгів буває так мало, що їх неможливо навіть знайти. Вивчення причин коливання чисельності тварин, особливо їх масових розмножень і загибелі, є однією з першочергових проблем сучасної екології.

Тварини і лишайники[ред.ред. код]

Зв'язки тварин з лишайниками — цікава і слабо вивчена екологічна проблема. Вона особливо важлива при вивченні екології тундри, де лишайники відіграють більшу, ніж де б то не було роль в рослинному покриві. Вони представлені там безліччю видів і життєвих форм.

Взаємовідносини тварин з лишайниками в тундрі дуже різноманітні. Для багатьох дрібних безхребетних, наприклад кліщів, ногохвосток, їх куртинки і подушки служать місцем проживання. Відмираючі частини лишайників, очевидно, служать їжею тваринам-сапрофагам. Багато птахів, наприклад сивки і куріпки, вистилають лишайниками гнізда. Лемінги іноді роблять з лишайників зимові гнізда.

Лишайники дуже поживні. Грибні гіфи, що утворюють слоєвище, складаються в основному з особливого полісахариду, званого лишайниковим крохмалем. У них виявлено багато амінокислот, є й різні вітаміни (аскорбінова кислота, В12, нікотинова кислота та ін.). Дуже різноманітні мінеральні речовини, що входять до складу тіла лишайників.

Відомо дуже мало видів безхребетних, для яких лишайники служать основним кормом. Наприклад, серед метеликів з їх нескінченно різноманітними трофічними зв'язками з рослинами описано всього декілька видів, гусениці яких розвиваються на лишайниках.

Всі рослиноїдні птахи, що живуть в тундрі (гуси, куріпки), лишайників не їдять.

Ягель — основний зимовий корм для північного оленя. Взимку ягелі не відмирають, не в'януть і не втрачають своїх поживних якостей. У вологому середовищі їх тканини м'які і соковиті, легко зкусуються і подрібнюються. Вони утворюють суцільні килими, що дозволяє тваринам насичуватися з невеликої площі, а це особливо важливо при зимовому підсніжному харчуванні, коли доводиться розгрібати сніг.

З приводу харчування лемінгів лишайниками існують суперечливі дані. Одні автори стверджують, що лемінги харчуються ними, інші — заперечують це.

Ростуть лишайники дуже повільно. Ягель за рік відростає всього на 4,8 мм. Продуктивність ягельників дуже низька — близько 7 ц/га. Зкушуючи ягель, олень знищує за один раз ту частину лишайника, яка наростала приблизно 10 років. Для повного відновлення сильно вибитого зимовим випасом ягельника потрібно 15-20 років. Влітку на ягельниках часто бувають пожежі, після чого вони можуть відновитися лише через 70 років.

Кого в тундрі більше — хижаків або фітофагів?[ред.ред. код]

Зоологи не раз відзначали, що серед тундрових птахів різко переважають види, які харчуються тваринною їжею — хижаки, рибоїдні і комахоїдні. М'ясоїдність властива всім найбільш процвітаючим у високих широтах групам птахів (гагари, чистіки, кулики, чайки тощо). Тут переважають такі плотоїдні ниркові качки як гаги, турпан, морянка. Але уважно придивившись до цих переліків, можна побачити, що переважання м'ясоїдних видів — це риса не всієї орнітофауни тундри, а в першу чергу, пташиного населення водойм.

У тундрах відсутні рослиноїдні види риб. Типово м'ясоїдними формами є види, що мешкають тут харіуси, гольці, ряпушки, пижьян, муксун, чир, омуль, нельма та ін. Тільки до лісотундри доходять види риб зі змішаним типом живлення (плотва, ялець, в'язь).

Хоча серед ссавців-мешканців тундри, здавалося б, багато хижих і взагалі м'ясоїдних (вовк, лисиця, росомаха, бурий ведмідь, ласка, горностай, землерийки), виявляється, що всі перераховані види є прибульцями з інших біомів або спорадично зустрічаються в тундрі. З хижих ссавців істинними аборигенами тундри є тільки песець і білий ведмідь.

Аналогічні приклади дають деякі групи комах і павукоподібних. Серед жуків в тундрі широко поширені хижі жужелиці і стафіліни, з клопів далі все на північ проникають хижі види з родини сальдид. Різко скорочена різноманітність рослиноїдних кліщів, але добре представлені павуки і хижі кліщі.

Проте всім хижакам треба чимось харчуватися. І якщо в тундрі добре представлена група м'ясоїдних, то повинна існувати ще численніша група жертв — рослиноїдних або сапрофагів (тварин, що живляться мертвими залишками). Дійсно, тут різноманітні і численні типові фітофаги (пильщики, жуки-листоїди, споживачі грунтових водоростей нематоди та личинки двокрилих). Головну масу безхребетних в тундрі складають сапрофаги — різні кільчасті хробаки (дощові, енхітреїди тощо), кліщі, личинки двокрилих. Хоча насправді більшість з них мають змішаний тип живлення і відносяться до консументів 3-го порядку.

Людина в тундрі[ред.ред. код]

Тундра поблизу Дудінки. Сибір
Іннуїтські традиційні зустрічі

Людина здавна освоює тундру і лісотундри. Основу господарства тут становить тваринництво, зокрема оленярство. Цьому сприяє величезна площа пасовищ в цих біомах (85-90%). Крім оленярства важливою галуззю господарства є промисел хутрових звірів (заєць-біляк, песець, вовк, лисиця, росомаха, горностай, в лісотундрі — білка тощо). Останнім часом в лісотундрі розвивається звірівництво (розводять песців, чорно-бурих лисиць, норок).

Див. також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Арктична тундра на острові Врангеля
Арктична тундра на острові Врангеля