Турецько-персидська війна (1603—1618)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Турецько-персидська війна
Ірансько-турецькі війни
Дата: 1603—1618
Місце: Закавказзя, Курдистан
Результат: Серавський мир
Сторони
Safavid Flag.png Персія (Сефевіди) Flag of the Ottoman Empire (1453-1517).svg Османська імперія
Командувачі
Safavid Flag.png Аббас I Великий Flag of the Ottoman Empire (1453-1517).svg Кигаладзе Сінан-паша
Flag of the Ottoman Empire (1453-1517).svg Куюджу Мурад-паша
Flag of the Ottoman Empire (1453-1517).svg Насух-паша
Flag of the Ottoman Empire (1453-1517).svg Кара Мехмед-паша

Турецько-персидська війна 1603–1618 років — збройний конфлікт між Османською імперією та сефевідською Персією.

Передісторія[ред.ред. код]

Зазнавши поразки 1590 року у війні проти Османської імперії, персидський шах Аббас I Великий після підписання Стамбульського договору узявся за укріплення своєї армії. Скориставшись тим, що Османська імперія була втягнута до тривалої війни з Габсбургами, він сформував елітний корпус, що складався з людей, які підпорядковувались особисто йому — аналог турецьких яничар. Коли 1603 року до нещасть, які переслідували Османську імперію, додалась ще і смерть султана Мехмеда III, шах Аббас вирішив відновити воєнні дії.

Перебіг війни[ред.ред. код]

Перша фаза[ред.ред. код]

У вересні 1603 року шах Аббас, який особисто очолив армію, за 12 днів здійснив перехід з Ісфахана в Тебріз, де виявив, що османський гарнізон пішов з міста. Повернувши Тебріз, персидська армія відвоювала Нахічевань, а після шестимісячної облоги взяла Єреван.

Незважаючи на важке становище на західних кордонах імперії, османський уряд розумів, що опиратись персам лише силами східних провінцій неможливо. На схід 1604 року була відряджена армія під командуванням Кигаладзе Сінан-паші. Останній вивив, що в результаті «тактики спаленої землі» прикордонна зона знелюдніла та втратила будь-які запаси продовольства. На зиму турецькі війська розташувались у Діярбакирі й Вані, зазнали там нападу персів і були змушені відійти в Ерзурум. У травні 1605 року відбулась битва під Тебрізом (Битва при Суфіані), в якій османська армія була розбита та залишила поле бою, залишивши більшу частину свого спорядження й запасів продовольства.

У наступні роки Османська імперія зосередилась на розв'язанні внутрішніх проблем у Малій Азії, а перси виганяли османські гарнізони з решти турецьких опорних пунктів на Кавказі та в Азербайджані. Воєнні дії фактично завершились, а турки так і не змогли організувати хоч якусь оборону.

1610 року великий візир Куюджу Мурад-паша виступив у похід проти шаха Аббаса, але не зміг викликати того на бій, а у серпні 1611 року помер у Діярбакирі. За рік його наступник Насух-паша уклав із персами перемир'я, за умовами якого кордон між двома державами мав проходити там, де він був за умовами Амасьїнського миру 1555 року. Таким чином турки втрачали всі території, завойовані під час попередньої війни.

Друга фаза[ред.ред. код]

Перш ніж було ратифіковано мирну угоду, у турецького султана попрохали про захист два грузинських князя. Це спровокувало шаха Аббаса на удар, який турки тлумачили як порушення перемир'я. Окрім того, шах узяв під варту османського посланця при своєму дворі.

1614 року був страчений Насух-паша, який був прибічником миру з Персією, а новим великим візиром став Кара Мехмед-паша. У серпні 1610 року великий візир на чолі великого війська підійшов до стін Єревана, однак облога завершилась невдачею, і Мехмед-паша був усунутий з посади. Після постійних сутичок з противником 10 вересня 1618 року османські війська потрапили у засідку поблизу Тебріза та втратили п'ятнадцять тисяч чоловік.

Підсумки[ред.ред. код]

Укладений у вересні 1618 року Серавський мир в цілому підтвердив угоду Насух-паші. Таким чином в результаті війни Персія повернула собі північно-західні райони країни, включаючи Закавказзя.

Джерела[ред.ред. код]

  • «Історія Сходу» (в 6 т.). Т.III «Схід на межі середньовіччя й нового часу. XVI–XVIII ст.» — Москва: видавнича фірма «Восточная литература» РАН, 1999. ISBN 5-02-018102-1
  • Керолайн Фінкель «Історія Османської імперії. Примара Османа», — Москва, АСТ, 2010. ISBN 978-5-17-043651-4