Туризм для осіб з фізичними і розумовими вадами

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Туризм для осіб з фізичними і розумовими вадами (туризм для сліпих, туризм для глухонімих, туризм для людей з обмеженими можливостями, інвалідний туризм, реабілітаційний туризм, корекційно-освітній туризм, доступний туризм) — це різновид туризму, спрямований на задоволення рекреаційних потреб осіб з обмеженими можливостями.

Цей вид туризму з’явився в 70-х роках минулого століття і розвивався в громадських організаціях осіб з обмеженими можливостями (ООВ). Складність розвитку цього виду туризму полягає в неповноті нормативної бази, відсутності системи методичного супроводу, системи підготовки інструкторів-фахівців з роботи з ООВ. Сьогодні у світі за цим різновидом туризму закріпився термін “туризм для людей з обмеженими життєвими можливостями” (ЛОЖВ), “інвалідний туризм”, “туризм глухих”, “туризм сліпих”, “реабілітаційний туризм”, “корекційно-освітній туризм”. Необхідно зауважити, що під терміном “люди з обмеженими життєвими можливостями” маються на увазі не лише особи, які мають інвалідність, але й особи, які не мають інвалідності, але у них є ті чи інші відхилення, що знижують їх функціональні можливості. В залежності від фізичного стану людей з обмеженими фізичними можливостями споживачів туристського продукту поділяють на 2 категорії:

1 категорія — туристи з обмеженими можливостями пересування (в тому числі, інваліди-колясочники);

2 категорія — туристи з обмеженими можливостями сприйняття навколишнього світу (погано бачать, незрячі, глухі).

Особи з обмеженими можливостями становлять 10% всіх мандрівників у світі, тому, враховуючи цей факт, експерти-туризмо­знавці розробили ряд важливих рекомендацій для туристського менеджменту, зокрема, при формуванні, просуванні і реалізації туристського продукту туристські організації та індивідуальні підприємці повинні:

- враховувати інтереси туристів з обмеженими фізичними можливостями;

- максимально забезпечити їх різноманітними видами туристичних послуг (бажано — з оздоровчими і спортивними цілями, з пасивним відпочинком у рекреаційних центрах, короткочасним приміським відпочинком, рибалкою);

- при проектуванні та реалізації туристичних послуг для туристів з обмеженими фізичними можливостями перевагу доцільно віддавати районам зі сприятливими кліматичними і природними умовами (з усіх видів уникати ландшафтів, таких як гірські райони, райони з несприятливими або небезпечними для цих груп туристів кліматичними умовами, наприклад, крайньої півночі);

- обов’язковою умовою при організації подорожей є транспорт­на доступність об’єктів туристичної індустрії. Сьогодні, наприклад, у світі організовуються чимало турів для сліпих, наприклад, серед них проводяться змагання з туристичного багатоборства (установка наметів, смуга перешкод, орієнтування, рафтинг на плотах та каное, конкурс кухарів і художньої самодіяльності і багато іншого). У багатьох країнах світу, таких як Угорщина, Єгипет, Франція, Великобританія, Польща, США вже існують екскурсійні маршрути для сліпих туристів.

Стрімкий розвиток туризму сьогодні повинен враховувати і потреби таких туристів як глухі та німі особи. У цілому проблемам глухонімих подорожуючих приділяється найменша увага у порівнянні з іншими туристами, що мають певні обмеження, на жаль, люди з вадами слуху майже невидимі в туристичному світі. Водночас експерти туризму виділяють основні проблеми з якими стикаються глухі та німі туристи:

- бар’єри в посольствах і консульствах (темні віконця, обман під час оплати за візу);

- бар’єри в польотах ( голосова інструкція з безпеки, розваги під час польоту);

- бар’єри сухопутним транспортом (оголошення на залізничній станції);

- бар’єри із забезпеченням тимчасовим житлом (рецепція, безпека і доступність до житла, комунікаційні бар’єри із абезпеченням тимчасовим житлом);

- обмеження в харчуванні для різних релігій (халяль, кошер, вегетаріанство).

Для обслуговування ще для однієї категорії туристів з обмеженими можливостями, а саме туристи з обмеженими можливостями пересування, експерти-туризмознавці визначили ряд вимог щодо туристично-інформаційного наповнення:

— висота і кут нахилу при розміщенні інформаційних матеріалів і стендів повинні забезпечувати зручність сприйняття для цієї категорії споживачів, у тому числі і для туристів, що переміщаються в інвалідних візках;

— висота розташування стандартних інформаційних стендів повинна бути 75—85 см від землі (підлоги), тоді як вертикальні стенди і дошки оголошень повинні бути розташовані на висоті 60—70 см, залежно від розміру стенду;

— стенди повинні бути встановлені на рівних майданчиках з твердим покриттям, щоб забезпечити під’їзд інвалідного візка;

— стенди повинні розташовуватися таким чином, що б при під’їзді до них коляска звільняла дорогу, не ускладнюючи проїзд. З цією метою стенди слід розміщувати не біля самої дороги, стежки, а в спеціально влаштованих “кишенях” площею 5—6 кв.м, що мають тверде покриття;

— на майданчиках-“кишенях” мають бути передбачені лавиці для супроводжуючих осіб та навіс достатньої довжини і ширини, щоб під ним можна було вкрити коляску інваліда в негоду;

— для сприйняття інформації про туристський продукт формат написів на стендах, розмір і стиль шрифтів слід передбачати такими, щоб вся інформація читалася без напруги з сидячого положення і з відстані 2—2,5 м;

і головне — при необхідності підйому туристів по сходах перед­бачати влаштування пандусів або наявність спеціальних засобів вертикальної комунікації для інвалідів (ліфтів, ескалаторів, підйомників).

Джерела[ред.ред. код]

  • Сучасні різновиди туризму : навч. посіб. / М. П. Кляп, Ф. Ф. Шандор. — К. : Знання, 2011. — 334 с. — (Вища освіта XXI століття). Рекомендовано Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України (лист №N 1/11-4223 від 26.05.11) Рекомендовано до друку Вченою радою Ужгородського національного університету (протокол № 2 від 25.02. 2010) ISBN 978-966-346-854-9 (серія) ISBN 978-966-346-730-6