Турки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Турки
тур. Türkler
Загальна кількість 70 млн
Найбільші розселення Туреччина Туреччина:  58 000 000[1][2][3]

Німеччина Німеччина:  2 700 000[4][5]
Ірак Ірак:  2 500 000[6][7]
Сирія Сирія:  1 500 000[8]
Болгарія Болгарія:  746 000[9][10]
Франція Франція:  500 000[11]
Велика Британія Велика Британія:  400 000[12][13]
Нідерланди Нідерланди:  372 714[14][15]
Кіпр Кіпр:  260 000[16][17]
Австрія Австрія:  250 000[18]
Бельгія Бельгія:  200 000[19]
США США:  171 000[20]
Греція Греція:  130 000[21][22][23]
Flag of Saudi Arabia.svg Саудівська Аравія:  120 000[24]
Швейцарія Швейцарія

  100 000[25]

Росія Росія:  100 000[26]
Flag of Macedonia.svg Республіка Македонія:  80 000[27][28]
Швеція Швеція:  60 000[29]
Данія Данія:  57 130[30]
Австралія Австралія:  55 000[31]
Азербайджан Азербайджан:  50 000[32]
Канада Канада:  50 000[33][34]
Румунія Румунія:  44 500[35]
Єгипет Єгипет:  40 000[36]
Ізраїль Ізраїль:  20 000[7]
Сербія Сербія:  20 000[37]
Норвегія Норвегія:  15 000[38]
Італія Італія:  13 500[39]

Японія Японія:  10 000[40]
Мова Турецька
Релігія Іслам
Території мешкання турків (1911)

Ту́рки (тур. Türkler) — народ загальною чисельністю близько 70 млн осіб, основне населення Туреччини.

Історія[ред.ред. код]

Предки турків — огузи — почали переселятися з Середньої Азії на територію Туреччини близько 1000 років тому, асимілюючи корінне населення, представлене греками на заході (Іонія, Каппадокія), а також курдами і вірменами на сході (Кілікія). До складу турецького народу також увійшли яничари, що комплектувалися з хлопчиків балканських народів, в тому числі слов'ян.

Турецька діаспора[ред.ред. код]

Історично найвідоміша турецька діаспора існувала в Кримському ханстві — васальній державі Османської імперії. Проте до XVIII ст., коли Крим увійшов до складу Російської імперії, турки майже повністю інтегрувалися в кримськотатарський етнос. Під сильним впливом турецької мови склався південний діалект кримськотатарської мови (два інші діалекти, що мають кипчацьке походження, помітно відрізняються від нього лексично і граматично).

Зараз найбільша турецька діаспора є в країнах, що раніше входили до складу Османської імперії. У арабських країнах (країни Магріба, Єгипет, Сирія, Ірак) турки не відчувають релігійного тиску, проте в той же час їх можливість вивчати рідну мову і підтримувати культурні зв'язки з Туреччиною серйозно обмежується.

Набагато гірше становище турків у немусульманських країнах. Однією з причин є історична пам'ять: Османська імперія проводила агресивну політику по відношенню до немусульманських народів. Погане ставлення до турків поширюється і на місцевих жителів, яких було отуречено або які прийняли іслам — наприклад, на мусульман у Боснії.

Турки-месхетинці, що жили в Грузії, неодноразово піддавалися гонінням. У 1944 р., разом з деякими іншими народами, вони були депортовані. В наш час[Коли?] турки-месхетинці розсіяні по територіях колишнього СРСР, уряд США надає їм підтримку з імміграції в США.

Вельми неприязне ставлення до турків дотепер поширене і на побутовому, і на офіційному рівні в Греції, Вірменії і Болгарії. У Болгарії за часів правління Т. Живкова було зроблено спробу насильницької «інтеграції» турків у болгарське суспільство; болгарські турки були вимушені змінити імена на слов'янські. У 2006 р. партія турецької меншини в Болгарії, пригрозивши вийти з урядової коаліції, заблокувала ухвалення законопроекту про визнання вірменського геноциду, який внесла партія націоналістів «Атака».

Турецька діаспора в Німеччині утворилася в результаті «економічного дива» 1960-х рр., коли в результаті економічного зростання зріс попит на робочу силу, тоді як населення Німеччини не тільки не росло, але навіть зменшувалося. У зв'язку з цим до Німеччини прибула велика кількість турків. Відбувалися зіткнення між турками і німецькими націоналістами, нерідко із смертельними випадками. У 1990-і рр., проте, ситуація стала мінятися в кращий бік, хоча все ще далека від ідеалу — німецький уряд почав цілеспрямовану програму з інтеграції турків у німецьке суспільство при збереженні їхньої національної ідентичності.

На Кіпрі в результаті невдалої спроби приєднання острова до Греції і блискавичної війни 1974 р., що послідувала за тим, утворилася невизнана Турецька Республіка Північного Кіпру, звідки були вигнані греки, а їхнє майно перейшло до турків. В той же час багато турків було вимушено покинути грецьку частину острова. У 2004 р. Кіпр було прийнято в ЄС без північної (турецької) частини; на референдумі турки проголосували за об'єднання острова, проте греки проігнорували референдум, оскільки на голосування не було винесено важливе для них питання про реституцію власності.

У 1990-х рр. у зв'язку із збільшенням торгових контактів між Україною і Туреччиною стала рости швидкими темпами турецька діаспора в Україні; у Києві відкриваються туркомовні дитячі сади і школи. Чимало турків проживає і в Росії (найчастіше вони приїжджають як будівельні робітники).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Central Intelligence Agency. «The World Factbook; Turkey». Процитовано 2008-07-09. 
  2. Helen Chapin Metz, ed. Turkey: A Country Study. Washington: GPO for the Library of Congress, 1995. Turks
  3. «Türkiyedeki Kürtlerin Sayısı! (Number of Kurds in Turkey!)» (Turkish). Milliyet. 2008-06-06. Процитовано 2008-06-07. 
  4. Observatory of European Foreign Policy. «Turkish Migrants in Germany, Prospects of Integration». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-15. 
  5. C. Zouboulis, Christos (2003). Behçet's disease in Patients of German and Turkish Origin. Springer. с. 55. ISBN 0306477572. 
  6. Religion by Location: Iraq
  7. а б Mirora Translation & Consultancy Co.. "'The fifth most spoken language of the world' Turkish". Прес-реліз.
  8. Aksiyon — Syrian Turks
  9. National Statistical Institute — Population by districts and ethnos as of 1-03-2001 (census figures)
  10. Gulcan, Nilgun (2006-04-16). «Population of Turkish Diaspora». 
  11. Hunter, Shireen (2002). Islam, Europe's Second Religion: The New Social, Cultural, and Political Landscape. Greenwood Publishing Group. с. 6. ISBN 978-0275976088. 
  12. Yilmaz, Ihsan (2005). Muslim Laws, Politics And Society In Modern Nation States. Ashgate Publishing, Ltd. с. 153. ISBN 0754643891. 
  13. Visit London. "'Turkish London'". Прес-реліз.
  14. CBS StatLine. «Netherlands population by origin and generation». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-16. 
  15. Garssen, Joop, Han Nicolaas and Arno Sprangers (2005). «Demografie van de allochtonen in Nederland» (Dutch). Centraal Bureau voor de Statistiek. Архів оригіналу за 2013-06-27. 
  16. Nusfus Ayimi. «The press statement of Prime Minister Ferdi Sabit Soyer on the tentative results of 2006 population and housing census (5 May 2006)». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  17. Association of Turkish Cypriots Abroad. «ATCA news: National census held on 01/05/06 records a population of 264,172». Архів оригіналу за 2012-04-11. Процитовано 2008-07-09. 
  18. Großer Türkenanteil in Österreich
  19. Kaya, Ayhan (2007). Belgian-Turks A Bridge or a Breach between Turkey and the European Union?. King Baudouin Foundation. ISBN 978-90-5130-587-6. 
  20. U.S. Census Bureau; American FactFinder. «U.S. Census Tables». Процитовано 2008-07-09. 
  21. The Human Rights Watch. «Destroying Ethnic Identity: The Turks of Greece». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  22. The Human Rights Watch. «Turks Of Western Thrace». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  23. Greek — Turkish minorities
  24. Gerald Robbins. Fostering an Islamic Reformation. American Outlook, Spring 2002 issue.
  25. Statistik Schweiz — Wohnbevölkerung nach Nationalität (2000)
  26. Centre For Russian Studies. «2002 Nationality report». Процитовано 2008-07-09. 
  27. Central Intelligence Agency. «The World Factbook; Macedonia». Процитовано 2008-07-09. 
  28. «Census of Population, Households and Dwellings in the Republic of Macedonia». Republic of Macedonia State Statistical Office. 2002. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  29. Murat, Sedat (2000). «Immigrant Turks and their socio-economic structure in European countries». İktisadi ve İdari Bilimler Dergisi. Процитовано 2008-07-09. 
  30. «Danmarks Statistik». StatBank Denmark. 2003. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  31. Australian Bureau of Statistics. «2006 Census Tables: Australia». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  32. The Statistical Committee of the Republic Of Azerbaijan. «Population by ethnic groups (based on population census)». Процитовано 2008-07-09. 
  33. Canada's National Statistical Agency. «Statistics Canada». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  34. Turkish Canadian Relations
  35. Central Intelligence Agency. «The World Factbook; Romania». Процитовано 2008-07-09. 
  36. Joshua Project — Ethnic People Groups of Afghanistan
  37. «Kosovo in figures 2005». Statistical Office of Kosovo. Provisional Institutions of Self Government. 2005. Процитовано 2008-07-09. 
  38. Statistics Norway; Statistik sentralbyra. «Immigrant population». Процитовано 2008-07-09. 
  39. Statistiche Demografiche ISTAT. «Italian Census 2006». Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-07-09. 
  40. «Japonya Türk Toplumu (Turkish Community of Japan)» (Turkish). Embassy of Turkey in Japan. Архів оригіналу за 2013-06-27. Процитовано 2008-06-11. 


Етнографія Це незавершена стаття з етнографії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.
Етнологія Це незавершена стаття з етнології.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.